"Сговори" від Гриценка, "ОсЄтії" від Порошенка, "лазєйкі" від Пашинського

29 декабря 2011, 17:33
журналіст-телевізійник
0
7452

АБО ЯК ВОНИ ГОВОРЯТЬ?

Для політика, як для особи публічної, а тим більше для тієї категорії наших владоможців, які життя свого не уявляють без участі в різноманітних телевізійних шоу, дуже багато важить уміння не лише логічно вивірено, але й граматично правильно формулювати свої думки. Зрештою це має бути не лише внутрішнім імперативом кожного політика, але і їхнім усвідомленням того, що без належної культури мовлення, легко можна замість додаткових рейтингів наразитися на кпини своїх виборців.

Після перегляду політичних ток-шоу: тієї ж Свободи слова на ICTV, яка виходить щопонеділка, та Шустер-live, що має ефір на Першому Національному щоп’ятниці, стає якось ніяково за слуг народу. Учасники цих програм у більшості своїй справляють дуже гнітюче враження з погляду мовної грамотності.

Що найбільше впадає у вічі, а точніше неприємно ріже слух, - це занадто вже численні помилки наших державних мужів у всіх царинах філологічної науки. Вони впродовж усього ефіру мовби змагаються наввипередки, хто зробить найбільше відступів від загальноприйнятих лексичних, орфоепічних, стилістичних норм української мови.

Щоб вказати на деякі типові помилки політиків, пригадаємо дві програми, що відбулися місяць тому. Розпочнемо з п’ятничного ток-шоу Шустер-live 25.11.11, яке було присвячено висвітленню проблем у стані опозиції і знаходженню порозуміння поміж її лідерами. У жвавому диспуті тоді взяли участь лідер Громадянської позиції Анатолій Гриценко, представник БЮТ Сергій Пашинський, народний депутат від Фронту змін Леся Оробець, представник Народної Самооборони Олесь Доній, лідер ВО Свобода Олег Тягнибок, голова політради Нашої України Валентин Наливайченко і «регіонал» Ярослав Сухий.

Тон розмові задав екс-міністр оборони Анатолій Гриценко, який чи не в кожному реченні, мовби карбуючи радянський військовий статут, випалював своє незмінне "єсть". "Єсть позиція, єсть люди у парламенті", - виголошував Анатолій Степанович,  ніби рапортуючи Савіку Шустеру. Потім він заговорив про "підлоги і брехню" нинішньої правлячої команди і при цьому йшлося зовсім не про паркетне покриття владних кабінетів, як дехто при цьому міг подумати, а про підробку і фальшування суспільно важливих рішень їхніми нинішніми господарями.

Екс-міністру оборони необхідно запамятати, що навіть за прихильного ставлення до подій Помаранчевої революції 2004 року, свободу аж ніяк не можна «вшановувати», а лише шанувати, а вшановувати варто героїв. Так само він вжив недоречну антонімічну пару, гудячи своїх колег по Верховній Раді: "Настав час зривати з багатьох із них маски, щоб у народу не було очарування, а потім розчарування". Логічно все правильно. Тільки "очарована-околдована" - це з репертуару  російського естрадного співака Олександра Малініна, а йому на противагу в доробку українського літературного класика Олександра Довженка знаходимо  гумористично-автобіографічну Зачаровану Десну.

"Кролікі", "карусєлі", "гєній" - усі ці лексеми мають в українській мові не розманіжено-панську вимову, а тверду козацьку. Військовому чоловіку це треба зарубати на носі. А замість скалькованого вислову "тріпать нєрви" є  чудові відповідники - "тягнути душу", "варити воду". Натомість пан Гриценко нищівно критикує  "консЄнсуси" зі "сговорами" ("змова" - питоме українське слово!), до яких вдалася частина опозиції, голосуючи спільно з Партією регіонів Закон Про вибори народних депутатів.

"Бютівець" Сергій Пашинський, який власне проголосував за цей  законопроект, відкидаючи при цьому будь-які конфіденційні перемовини із провладною більшістю, аргументував свій вчинок тим, що тільки таким чином "можна було прибрати у ньому усі можливі "лазєйкі". І на доказ того, що, на відміну від псевдонародних депутатів, які ймовірно «нажимали» (а чому не "натискали"?) на кнопку за вказівкою згори, він робив це зі знанням справи і просив повірити йому «як людині, яка чотири "разА"(а треба ж бо рази!) проводила виборчі кампанії".

За його словами, "Венеціанська комісія в любому випадку без врахування поправок опозиції розцінила би цей закон як  фундамент для майбутніх фальсифікацій". Чому бютівець так уподобав слово випадок, що воно для нього стало любим - невідомо, бо  ж в українській мові цей прикметник означає "будь-який", а не "милий", "дорогий", як у російській мові, звідки його і скальковано.

Ярослав Сухий із Партії регіонів, який сидів незворушно у ті моменти, коли опозиціонери чубилися між собою, мовляв, "ведмідь реве, і корова реве, а хто кого дере - і сам чорт не розбере", відразу робив ображений вигляд, як тільки хтось прохоплювався критичним зауваженням на адресу його рідної політсили. Щоправда, навіть у таких випадках він часто відбувався короткими фразами: "Ну дальші шо?"

А ставлячи під сумнів законність обрання Віктора Ющенка Президентом України, він заявив таке: "В 2004 році "мав місто" (місце, очевидячки?) суд (краще сказати "відбувся"), який придумав третій тур президентських виборів". І візьми второпай, яке українське "місто" мав Верховний Суд, за версією "регіонала", виносячи постанову про перевибори Президента. Засідання відбувалося в Києві. Тож столицю напевно? Але ж мова йде про суд найвищої інстанції і цей ОРГАН ПРАВОСУДДЯ  з  не меншим успіхом міг мати і Сіверськодонецьк, і  Львів, і  Єнакієве? Та чи МАВ він лише НА УВАЗІ  котресь із цих міст (рос."имел ввиду") чи мав в якомусь іншому значенні?

Олега Тягнибока з його орфоепічною еквілібристикою (пЕрелік законів, замість перЕлік, Олесь - наголос на першому складі замість ОлЕсь) до певної міри можна зрозуміти з огляду на його галицьке походження. Хоча думку Ірини Фаріон при цьому теж було б цікаво почути. Але ось чому важко знайти виправдання у висловлюваннях Олега Ярославовича, то це його відвертим росіянізмам. "Я хочу привЕсти приклад", - зазначає очільник Свободи і мало того, що у нього наголос зрушився на передостанній склад (бо все ж таки вестИ, нестИ), то ще й з префіксами халепа трапилася (бо ж ПРИвести можна, наприклад, партію до перемоги, а цитату, приклад, аргумент лише НАвести).

Проблема із наголошуваннями, як стало зрозуміло після виступів усіх запрошених гостей, ніби якась гостра інфекція шириться рядами вітчизняного політбомонду. У Лесі Оробець "люди на кінець-то почАли діяти", у Валентина Наливайченка "щоб вони впевнено ж жИли".


Олесь Доній - патріотичний чоловік, але виховання у російськомовній родині таки дається взнаки. Попри всі його спромоги спілкуватися українською, йому  ніяк не вдається до ладу опанувати її артикуляційну специфіку. Ось і виходять у нього якісь покручі на кшталт жителів "мІгаполісів", частини "Алігархів", "задАволених" регіоналів, творИться корупція.

Навіть у політолога, одного із лідерів партії Єдиний центр Вадима Карасьова після всього почутого "з’явилися нові громадянські організації". І його, як російськомовного чоловіка, теж можна зрозуміти. Все ж таки "общественные организации" і "гражданское общество" не вступають у російській мові в такий паронімічний прикметниковий зв'язок як "громадські організації" і "громадянське суспільство" в українській.

У Андрія Куликова у програмі Свобода слова обговорювали питання всенародного референдуму 1991 року і його наслідки для сьогодення. Серед спікерів були, зокрема, Петро Порошенко, Володимир Макеєнко, Володимир Яворівський, Тарас Чорновіл, Андрій Іллєнко. І за великим рахунком, враження "шустерівського дежавю" не полишало впродовж усього ефіру.

Петро Порошенко наговорив біля мікрофона стільки, що мовознавці, які слухали його виступ, навряд чи обійшлися без корвалольно-валідольних вливань. У Петра Олексійовича, як випускника Київського інституту міжнародних відносин та ще й екс-голови зовнішньополітичного відомства України, просто жахіття якесь твориться з географічними назвами. Усі оці ОсЄтії, БразІлії з вуст фахового дипломата викликають щонайменше щирий подив.

Та й загалом пан Петро видавав на-гора такі мовностилістичні конструкції, які, певно, увігнали в ступор не одного досвідченого лінгвіста. Ось для прикладу: "Вибори були відповідаючими волевиявленню громадян". Чому, наприклад, не сказати просто, що "вибори відповідали волі громадян"? А виявили громадяни цю саму волю уже безпосередньо на виборчих дільницях. Згадалася при цьому невдала спроба Порошенка в іншій програмі повправлятися в дослівних перекладах фразеологічних зворотів  з російської на українську. Вийшло ось таке страхіття: "І я з упорством кращим, можливо, більш доброго застосування".

Мало принадного можна узріти і в  такій фразі Петра Олексійовича: "Я скажу протирічиву річ". У цьому контексті аж просяться на язик такі українські прикметники жіночого роду, як "суперечлива", "неоднозначна", "контраверсійна". І маючи у своєму розпорядженні таке синонімічне розмаїття, лишається лише плечима знизувати, як можна українському політику бути таким нерозбірливим у доборі слів.

У "регіонала" Володимира Макеєнка під час його полумяного виступу не бракувало ні тавтологій ("мовчки промовчали"), ні проблем з акцентуацією ("дякую за запИтання", хоча навряд чи він вимовляє "пИтання"). А росіянізмами його вербальні конструкції просто таки кишіли ("я не скриваю" ("я не приховую"), "волею судьби" ("припадком долі"), "мажоритарЩики" ("мажоритарНики"), "разлічні" пільги ("різноманітні").

Але в такі часи живемо, що більше дивуєшся не цьому горопашному суржику, до якого мимоволі звикаєш, слухаючи наших омандатнених "златоустів". Куди важче пойняти віри, що  в лексичному словнику депутата з Полтавщини (батьківщини української літературної мови між іншим!!!) "пільги" таки наважилися врешті-решт потіснити "льготи"!

Тарасу Чорноволу можна зробити той самий закид, що й Олегу Тягнибоку. Можливо, наголошуючи слова на чеський лад з ударним першим складом ("держава відбУлася", "я кАжу" і таке інше.), він і прагне  надати своїм висловам якогось своєрідного місцевого колориту, але водночас шкодить загальноприйнятим мовним приписам. І вже зовсім не зрозуміло в такому разі, чому у словосполученні "перестаньте кидАти" акцент у нього зміщується за аналогією з російським "бросАть" на другий склад замість "кИдати".

Для "свободівця" Андрія Іллєнка гуртування патріотичних сил "У ВЕЛИКІЙ МІРІ є ключовим питанням", хоча подібно міг би висловитися російський політик, а представнику українського, а тим більше націоналістичного об’єднання, слід ВЕЛИКОЮ МІРОЮ дбати за чистоту слововжитку.

А ось кого справді важко було дорікнути в недолугому поводженні зі словом, то це колишнього голову Спілки письменників України Володимира Яворівського. Образна, художньо довершена мова тішила слух. І його характеристика Віктора Ющенка як "намисливого чоловіка" певно, вкарбується в пам'яті багатьом. Звісно, за великого бажання, можна присікатися до його термінологічної (з фактичною таки важко посперечатися) оцінки Віктора Андрійовича як відвертого "говоруна".

Святослав Караванський, Борис Антоненко-Давидович радили у цих випадках добирати інших, більш питомих українських слів - базікало, торохтій, пустомолот, патякало. Але можливо пан Яворівський провів аналогію між колишнім Президентом і відомим птахом Говоруном - персонажем книг Кіра Буличова. Тоді з легкої руки Володимира Олександровича маємо авторський неологізм і це прозивне імя (имя нарицательное-рос.) може міцно пристати до Віктора Андрійовича.
      

Як підсумок викладеного вище, слід зазначити, що кожен політик має право на свою мову з індивідуальними рисами, усталеними висловами, уподобаними словами, але все ж таки, вкрай необхідно навчитися припасовувати, погоджувати увесь цей набутий словесний арсенал із загальними мовними правилами. І хочеться сподіватися, що після подібних зауважень слуги народу звертатимуть більше уваги і приділятимуть більше часу засвоєнню нових лексем, пошукові більш вдалих відповідників. І зрештою таки дадуть собі раду з цими злощасними наголосами.

Далі буде…

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Журналисты
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.