Сергію ЛАРІНУ - 50. Невже? Лише!

11 января 2012, 12:42
Журналіст, юрист.
0
4192
Сергію ЛАРІНУ - 50. Невже? Лише!

Слово про старшого друга

П’ятдесят років – багато це чи мало? Яким звуком бринить ця ще не золота, а вже срібна монета об долівку людського віку? Хтось із мудрих зауважив, що ця дилема розв’язується просто: якщо ти працюєш виключно для себе, заради власного збагачення, то забагато. Якщо ж допомагаєш людям, то це лише життєвий початок. Перед тобою стелиться ціле майбуття.

Писати про людину, яка є губернатором цілої області, вітати її з ювілеєм, дуже важко. Навіть у приватному порядку. Ти журналіст, тобто собака, а він - кіт. Наш обов’язок гризтись. Тебе можуть, по-перше, звинуватити у підлабузництві, а, по-друге, кожне твоє слово читач перевіюватиме на решеті своїх успіхів, того, як живуть у краї, очікуючи від влади допомоги й опіки.

Це не моя тема. Для мене Сергій Ларін передусім не губернатор, не багаторазовий підкорювач парламентських висот, не владоможець, а старший товариш, земляк, з яким пов’язані події ще з юнацьких років; якому вдячний за багато порад і підтримку.

У моєму сприйнятті Харцизьк однозначно перекриває Київ, Кіровоград. Людина важливіша за політика та високопосадовця. Бо вона створена Богом. Саме у місті «харцизян» я уперше познайомився з Сергієм Миколайовичем. 1990 року, будучи старшокласником, якось здолав ніяковіння та прийшов на засідання міського Демблоку, які відбувалися щочетверга у актовому залі міської газети «Социалистическая Родина». Туди приходили пару десятків осіб, які прагнули змін і демократії. Частина з них більшого – незалежності України. Говорили, дискутували, накреслювали план громадських заходів. Ларін тоді тільки-но прийшов із комсомолу Харцизького трубного заводу та завжди був небагатослівним, діловим. Це, до речі, й понині його показова риса.

За кілька років мене обрали секретарем Харцизької міської «Просвіти», а Сергій Миколайович – очолив комітет з молоді та спорту міськвиконкому. З того моменту і до 1994 року (коли я поїхав на навчання до Києва) його службовий кабінет у типовому для багатьох радянських міст будинку, що неодмінно зветься, «білим домом», став для мене рідним. Певним штабом, альтернативного від комуністичного пострадянського, громадсько-політичного життя. Кожного дня я бував у ларінському комітеті на правах майже сина «Таращанського полку». За це я йому й понині вдячний. Тоді почалися мої громадські університети.

Саме там я побачив «у дії» другу важливу рису Сергія Ларіна – його працелюбність. Зранку та до пізньої ночі молодий керівник комітету харцизькому міськвиконкому був на робочому місці. Шукав нових, альтернативних методів роботи з молоддю, генерував і втілював яскраві ідеї. Тепер я знаю, що за гасло він узяв слова Харві Маккея: «Щоб досягнути успіху, працюйте по півдня кожний день – і не важливо, що це буде перша половина доби, чи друга». Тобто на працю має витрачатися принаймні 12 годин щодня.

У час великих суспільно-політичних змін Ларін був на передовій у нашому місті. При цьому Сергій Миколайович розбудовував міську організацію спершу Партії демократичного відродження України, а потім трансформовану в Народно-демократичну партію.

Може хтось не повірить, але тоді Сергій Ларін у Харцизьку не мав власної квартири: жив із дружиною та двома малими дітьми у гуртожитку на непривабливій «трубній» стороні міста. Можу засвідчити це. Пригадую, як пізніше у нього з’явилася сірувато-коричнева «Таврія», в яку з огляду на свій чималий зріст, він ледь уміщався і на якій ми часто їздили до Донецька. Одного разу навіть завітали у селище Нижня Кринка. Там моя бабуся, зрадівши гостям, віддячила банкою парного молока від нашої Зірки.

Переповідаю це для того, щоб засвідчити, що у Сергія Ларіна ніколи не було пихатості, чи зверхності до людей. Він уміє будувати відносини на рівних, у дискусіях шукає аргументи.

Сергій Ларін, як я вже стверджував, завжди мав потяг до свіжих ідей. Одного разу я цим скористався. Тому мені вдалося зорганізувати разом із ним у Харцизьку концерт тоді популярного «Підпільного Кіндрата» - Андрія Миколайчука, в рамках фестивалю «Червона рута», який проходив 1993 року в Донецьку. Я домовлявся з Андрієм, а Сергій Миколайович усе організовував на рівні нашого міста. Виступ україномовного виконавця (тоді та й нині) у нашому місті швидше є винятковим явищем. Тому хоч «спливатимуть роки» цього Харцизьк «ніколи не зможе забудь».

Далі була парламентські перегоди 1994 року, де Сергій Ларін вперше балотувався у Верховну Раду. Ми працювали на нього з радістю та ентузіазмом. Звісно, безкоштовно. У таке нині важко й повірити, але що було, то було! Гасло нашого кандидата лунало так: «Он что, рыжый? Ему больше всего нужно!». Ми студіювали перші книжки по виборчим технологіям, клеїли листівки, проводили соціологічні опитування. Це незабутні кроки у піарі!  

Пригадую, як нам з Сергієм Миколайовичем, випала поїздка у Дніпропетровськ на з’їзд Міжрегіонального блоку реформ, де висували кандидатом у президенти Леоніда Кучму. Тоді за лаштунками палацу культури я зблизька побачив майбутнього другого президента України. У ті роки Данилович був не такий «гламурний», як нині.

На харцизьких виборах перелік кандидатів був яскравий, зокрема, змагалися нині відомі на всю країну Анатолій Толстоухов та Василь Хара. Наш Ларін, хоч і не здобув тоді мандат, але їх блискуче випередив. Депутатом, на хвилі комуністичної інерції та ностальгії за радянським «благополуччям», обрали колишнього секретаря міському Компартії – Анатолія Пейгалайнена. Який нині без сліду розчинився у нетрях столичного життя.

1994 рік для мене був визначальним – я вступав до Інститут журналістики Київського національного університету імені Траса Шевченка. Сергій Ларін тоді дуже підтримував мої прагнення та надії стати студентом головного ВНЗ країни. Не забуду, як щиро радів із того, що мені, зрештою, вдалося осягнути вершини Шевченкового університету.

З того часу, у складних життєвих ситуаціях, звертаюся за порадами до Сергія Ларіна, маю велике задоволення спілкуватися з політиком для якого важливим є поняття порядності, чесності та турботи за людей. Попри мій скептицизм до політичної команди моїх донецьких земляків (нехай уже вибачають) і попри те, що ми з Сергієм Ларіним є політичними опонентами, вважаю його одним із найперспективніших молодих політиків і державних діячів. Бо йому всього 50! А це, як відомом, лише молодість політика.

Тому щиро зичу йому успіхів та наснаги!  

Вітаю повсякчас молодого Сергія Миколайовича Ларіна з першими 50-тьма роками життя!

На многая літа!          

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Журналисты
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.