Чому мадярський "Чардаш" в Україні навіває смуток?

22 января 2012, 19:29
Журналіст, письменник
0
3880

Відроджувана Будапештом "Велика Угорщина" вимагає від України немислимого - створення в Закарпатті Притиснянського району - етнічного анклаву для угорського населення. Думаю, що це фата моргана...

Чарівне українське Закарпаття - край мінеральних джерел і виноградників – ще й многоголоса багатонаціональна сторона. Тут вікують представники більш як ста національностей і народностей. За даними перепису 2001 року, всього в області мешкало й трудилося 1,2 мільйона громадян. Серед них 1,1 млн. - українці (80,5 відсотка складу населення), 151 тисяча (12%) - угорці, 32 тисячі (2,6%) - румуни, 31 (2,5%) - росіяни, 14 (1,1%) - цигани, 10 тисяч (0,8%) - русини.

Із приходом до влади в сусідній із Закарпаттям Угорщині уряду Віктора Орбана (травень 2011 року), який отримав на парламентських виборах відчутну підтримку виборців, тамтешні консерватори почали активну діяльність насамперед на зовнішньополітичному напрямку. В країні розроблена нова національна ідея - проект відродження «Великої Угорщини». Суть її перш за все зводилася до розширенні впливу на закордонні регіони, де компактно проживають представники угорської діаспори: Південну Словаччину, Трансільванію (Румунія), Воєводину (Сербія) і Закарпатську область (Україна).

Так, це правда, що до Першої світової війни ці території (повністю або частково) належали до Австро-Угорської імперії, яка в тій борні зазнала поразки. Але це все давно поросло полином та ковилою, як і згадки про запаморочливі 68 (!) безпросвітних років правління Франца Йосифа I-го, який колись очолював Дунайську монархію. Повертатися до його часів, хоча б ретроспективно, це все одно, що ще раз переживати ті болі і втрати, які випали на стражденну долю народів Європи.

Однак, як не дивно, ідея «Великої Угорщини» здобула ностальгічне продовження в деяких колах угорців, котрі поживають на українській території.

Належить сказати, що етнічна група угорців в Закарпатті, хоч і зовсім невелика в межах України, але вельми консолідована й чітко орієнтована на свою історичну батьківщину. В окремих селах Берегівського та Виноградівського районів, приміром, люди зовсім не володіють ні українською, ні російською мовами. Радіо і телебачення вони слухають тільки з Будапешта. Як і обслуговуються операторами мобільного телефонного зв'язку мадярської сторони. Та й на роботу з роботи, вони щодня їздять, долаючи прикордонні пости. Українське в них – лише паспорти…

Перекручено витлумачивши для себе демократичну вольницю в Україні, Берегівська районна рада Закарпаття, де за національним складом переважають представники угорської громади, 17 червня 2011 року прийняла рішення починати свої засідання з виконання гімну Угорщини поряд із гімном України. Це був неприхований виклик владі України. Адже залишалося зовсім недалеко до того, щоб взагалі заявити про підпорядкування конституції сусідньої держави…

Нинішній державний гімн Угорщини, до речі, відомий по першому рядку "Боже, благослови угорців", написаний 1844 року композитором Ференцем Еркелем на вірш поета Ференца Кельчеї, створений ще 1823 року. Тобто, ще за правління держави Габсбургів.

Берегівська міжрайонна прокуратура опротестувала рішення місцевої районної ради щодо виконання гімну Угорщини поряд із гімном України. Суд задовольнив її позов, заборонивши цю вольність депутатам райради, вказавши, що їхнє рішення про гімн Угорщини суперечить ст. 20 Конституції України, де чітко і однозначно сказано: державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України та ст. 43 закону «Про місцеве самоврядування», якою регламентуються питання, які вирішуються районними і обласними радами виключно на їх пленарних засіданнях.

Проте все на цьому не закінчилося.

Несподівано керівництво угорської громади в Закарпатті звернулося з гнівним листом до глави держави В. Януковича. У ньому вказувалося на факти нібито репресій щодо осіб угорської національності з боку співробітників обласного управління СБУ. Як з'ясувалося трохи пізніше, службі безпеки України став відомий факт того, що в генеральному консульстві Угорщини в Ужгороді напередодні були вручені паспорти сусідньої держави ряду громадян України і прийнята від них присяга на вірність Великій Угорщині.


СБУ нічого не залишалося іншого, як зібрати всіх цих громадян і зажадати пояснень. На тій підставі, що Конституція України передбачає для наших громадян лише одне громадянство. Їм пояснили, що всі їхні дії з отримання паспорта чужої держави - протиправні. Так, вони, безсумнівно, мають право прийняти громадянство, приміром, й тієї ж таки Угорщини, якщо є таке бажання, але для цього потрібно, перш за все, відмовитися від громадянства України. Здати український паспорт. Це, власне, і спричинило неймовірний ґвалт і гомін у таборі українських угорців, поспішні заяви про нібито репресії щодо них із боку української влади ...


Але найдивніше з розряду того, чому раптом виникли непомірна увага «Великої Угорщини» до українського Закарпаття відбулося напередодні нового 2012 року. Тоді в Будапешті працювала Змішана міжурядова комісія Угорщини та України з питань задоволення прав національних меншин, розв’язання культурних та інших гуманітарних потреб угорського населення українського Закарпаття.

Це була вже вісімнадцята подібна щорічна зустріч із часів утворення української незалежної держави, яка, до речі, завжди закінчувалася однаково - підписанням угоди про взаємну співпрацю. Проте цього разу сторони розійшлися ні з чим, не знайшовши взаєморозуміння за столом переговорів.

Справа в тому, що буквально з перших хвилин зустрічі угорські представники все звели до того, що Україна, нібито враховуючи інтереси етнічних угорців Закарпаття, а також побажання Великої Угорщини, повинні створити у своїй прикордонній зоні, на березі Тиси, так званий новий Притиснянский адміністративний район.

Де б компактно розселили всіх українських угорців.

Потрібно зауважити, що як утопічна ідея, це дивне побажання деяких фантазерів із створеної після набуття Україною незалежності угорської громади в Ужгороді, витала в середовищі окремих людей, які прийшли там до влади, вже давно. Мабуть, комусь конче хотілося б покерувати зібраним державою в один кулак етнічним анклавом. Це ж, звісно, не те, що начебто правувати розпорошеним людом по всій області.
Дивно, але факт: нині цей хворобливий замисел раптом сплив на міжурядовому рівні, став наріжною проблемою у відносинах двох сусідніх держав. Призвів до напруженості сторін.

Тому, гадаю, тут варто дещо уточнити.

Сьогодні Закарпаття територіально поділено на тринадцять адміністративних районів. Але тільки в п'яти з них компактно проживають угорці: у Берегівському - 41,2 тисячі осіб, Виноградівському - 30,9, Ужгородському - 24,8, Мукачівському - 7,0, Тячівському - 5.0. Решта розпорошені в містах Ужгород, Мукачеве, Хуст, по селах інших семи районів.

Але чи мислимо це, скажіть, за бажанням когось із керівництва обласної громади мадярів, та навіть самої сусідньої відроджуваної «Великої Угорщини» створювати в Україні новий дивний анклав на березі Тиси. Невже ж бо для отримання на тілі держави справжнього сепаратистського гнійника? Такого собі маленького Косова – в анфас чи профіль…

Зауважу; нам лиш цього не вистачало…

А потім, як це могло б, приміром, виглядати практично? Невже звезти всіх закарпатських угорців на берег Тиси, щоб їх було видно аж з самих будапештських кабінетів? А куди з цих територій, скажуть, будь ласка, подіти українських аборигенів?

Усе це, мені здається, аж надто походить на драконівський, антигуманний план Сталіна-Берії щодо етнічного переселення народів зразку кривавого 1944 року.

У той же час, ця затія дуже скидається на те, якби Україна раптом виступила з претензією до Канади, де проживає понад мільйон етнічних українців, негайно створити українську провінцію в своїй країні, чи до Росії - притьмом утворити українську область. Замість, наприклад, Бєлгородської ...

Але все це, на жаль, не жарт, а далеко не останній елемент справжньої зовнішньої політики держави, яка межує з Україною, з якою віддавна дотепер не було і найменших територіальних суперечок.

Не дивно, що Україна під час роботи Змішаної міжурядової комісії в Будапешті, напередодні 2012 року, категорично відмовилася виконувати дивний ультиматум Угорщини.

Політичні оглядачі інших європейських країн звертають увагу і на такий цікавий, але зовсім не позбавлений сенсу факт.

Коли не так давно Угорщина заступала на головування в Європейському союзі, вона привезла в дар Раді Європи аж занадто дорогий домотканий килим. Площа його становила 202 кв. метра, а вартість перевищувала 160 тис. євро. У 23 його сегментах були зображені найважливіші віхи угорської історії, портрети угорських королів (святого Іштвана і святого Ласло, Сигізмунда Люксембурзького та Матвія Корвіна), діячів історії та культури (Сечені і Ліста), герби і прапори, національні орнаменти. В одному із сегментів зображений навіть знаменитий Кубик Рубіка.

Але найголовніше перебувало в центрі килима - карта Угорського королівства 1848 року. Це була копія карт «Великої Угорщини», які зачіпають нинішню територіальну цілісність сучасних Румунії, Австрії, Чехії, Словаччини, Польщі, України, Сербії, Хорватії, Словенії. Подібні, відомо, масово розмножені в сьогоднішній Угорщини. До речі, вони, як і мапи Японії з Курильськими островами, що входять насправді до складу Росії, виставляються у вітринах книжкових магазинів острівної держави

Депутати Європарламенту, чиновники різних структур Євросоюзу, які представляють у Брюсселі сусідні з Угорщиною країни, відразу ж угледіли провокацію в демонстрації подібного роду історичної карти в столиці їхнього союзу. Килим довелося прибрати. А ось наша дивна, явно надумана угорсько-українська проблема з якимось Притиснянским адміністративним районом, залишилася не вирішеною. Мовбито повисла в повітрі ...
Усе це, погодьтеся, аж надто насторожує. Тому нині мелодія угорського народного танцю «Чардаш» в Україну звучить з мимовільною настороженістю.

На знімку:

У суботу, 21 січня 2012 року, в Будапешті пройшла стотисячна демонстрацію на підтримку політики чинного уряду Віктора Орбана. Там, на площі Кошута, звучали заклики й про необхідність здійснення тиску на Україну - до створення в Закарпатті Притиснянского адміністративного району, в якому б жили виключно угорці ...
Фата моргана…

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Журналисты
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.