Киев, который я не люблю

21 февраля 2012, 19:53
писатель, телеведущий
0
10328

Культуры меньше, грамотная речь звучит все реже, Киев, куда ты катишься?


Не знаю, як ви, але коли я повертаюся до нашого древнього міста, заснованого міфічним князем Києм, зі столиць інших держав: з російської, турецької, австрійської чи литовської, перше запитання, яке ставлю собі сам, вдихнувши на повні груди рідного повітря, звучить так: «Мамо, де я?»

Пам’ятаю, років так із десять тому, Олександр Омельченко дуже сильно засмутився, коли Стамбул відібрав у Києва звання «Європейська столиця». Не міг столичний начальник уторопати, чому ж його любий Київ, де в центрі повно народу з усіх усюд, переважно «безпонтово» вбраних з «безпонтовими» смаками та інтересами, які фотографуються біля цілком «бездарних» пам’ятників, не обійшов у перегонах стародавній Константинополь. Я вам скажу, чому Київ не став і найближчим часом не стане європейською столицею. Тому що Київ наразі не місто, а велике село.

Мені, як людині, яка навчалася в центрі міста і пам’ятає, за яку команду грав Блохін і навіть бачила його на полі, яка знає, що Хрещатиком колись ходили тролейбуси, а там, де зараз «безпонтові» бутики, люди купували ноти і книги, дуже прикро, що мільйони приїжджих людей із різних областей, сіл,селищ, містечок і міст перетворили за короткий час древнє місто, яке мало свою неповторну ауру, – на велику «дєрєвню». Цим людям в принципі байдуже, як називається та чи інша вулиця, вони навіть не знають, що і коли на тій вулиці було і чим вона знаменита, вони не відвідують музеї чи театри, їм не «по приколу» плентатися старими вуличками міста і насолоджуватись його красою. У вихідні ці люди заповнюють для них збудовані торгівельно-розважальні центри, макдональдси, кінотеатри: їх мова, яку не назвеш ані російською, ані українською, просто таки пробиває барабанні перетинки і викликає стійке відчуття огиди. Їх повно в маршрутках: і за кермом, і в салоні. Але, слава Богу, їх немає на старих печерських пагорбах на вихідні: їм там не цікаво, там не можна «оттянуться» і «повісеть», а ще «повтикать» чи с «падругой» (або ще є просто ульотне слово «малая»), так от, з «малой завіснуть». Їх так багато, що просто за голову хапаєшся. І що, ви думаєте, що без них Київ помре? Ні, Київ житиме! Просто вони відправили його в nock-down своїм незвичним для столиці амбре, прононсом та зовнішнім виглядом.

Ці люди скрізь: в політиці, у владі, на телебаченні, в газетах, в серйозних компаніях і навіть у нічних клубах їх повно. Щоправда, в «безпонтових» клубах: там, де фейс-контрольщики дещо петрають в моді і в людях, перед ними закривають двері – там їм робити нема чого. Ці люди опускають рівень столиці, якій добре жилося і без них, до свого рівня. І що лякає найсильніше: столиця опускається. Бо з ними важко боротися – вони повсюди. Вони зробили «жлобську» мову модною на телебаченні: Кузьма, Притула та його друг по сцені. Ведучі на деяких радіостанціях вважають, що говорити, як говорять у них в селі – це супер-круто. Хоча, насправді, це просто демонстрація рівня людей, які не можуть придумати нічого смішного, як, скажімо, їх російські колеги, тому змушені витягувати програми на «морально-волевих». А людям дійсно смішно, бо ці люди з ними з одного району чи з одного села. Відсутність смаку, відчуття такту, культури поведінки, знання найпростіших правил поведінки і етикету – це вже норма для них, вони не можуть інакше. Хамство, пиво з горла в маршрутці чи в метро, неприємний запах, нечищені зуби, тупий, злий погляд з-під брів – це все вони. Мені так приємно спостерігати за тим, як дійсно класні дівчата відшивають таких кавалерів на вулицях чи в транспорті, а ті щиро дивуються, чому ж вони, такі класні, в таких модних свинячих танкерах і в штанях з великими написами «DG» чи «DKNY», придбаними на базарі, з новими телефонами, придбаними в кредит, не викликали в догладженої, розумної і успішної красуні сердечний відгук.

Я не расист і люблю усіх людей, але я так собі думаю: кожен має мешкати у своєму середовищі, або, принаймні, коли потрапляє в інше – або вчиться бути іншим, або просто мовчить. Тільки в нашій столиці до тебе можуть підійти на вулиці класні пацани і запитати, дивлячись «вобще» в інший бік: «Ето 191-вая? А она куда іде?» Де їм, бідним, знати, що варто спершу привітатись, вибачитись, а вже потім ставити своє лаконічне запитання. Вони ніколи не поступляться місцем у транспорті, навпаки - зроблять вигляд, що сплять, або будуть з цікавістю спостерігати, як ледве тримається на ногах старенька, чи падає мама з дитиною на руках. Їм «всьо равно», вони нарешті в «городі», де куча «тьолок», є «работа» і є де «повісєть».

У мене багато друзів з інших міст і сіл, сам я у столиці з двох років, і до Києва себе просто не пам’ятаю. Так от, ці люди можуть дати фору ще й киянам і в любові до міста, і в знанні його історії, і в культурі поведінки. То має бути якийсь дрес-код. Ну чому Київ приймає усіх тих, хто його не любить, не знає і, наклавши повні купи, де тільки можна, поїде на село, забувши навіть назву вулиці, на якій знімав «хату». Хоча, що казати, якщо у нас глави районів зі Жмеринки чи Лохвиці. Так історично склалося. І нема на те ради. Хоча, є. Просто тим людям, які інші, які розуміють, що вони столичні мешканці, варто своєю поведінкою перетворити життєвий простір таких людей на гетто, вирватись з якого можна буде лише тоді, коли ти досягнеш рівня культури та освіти, який дозволить тобі спілкуватися з людьми столичного рівня.

Варвари, коли прийшли у Рим, палили безціні фоліанти, ламали скульптури і храми: усі ці здобутки тисячоліть для них не мали ніякого значення. Так само, як палив Київ Андрій Боголюбський, який прийшов із території сучасної Росії. Ну дійсно: «каму воно нада?» Я, як письменник, не дивуюся, чому у нас нація не читає, чому на телебаченні програми рівня живота, а не голови, чому в кінотеатрах «попкорнові»фільми і чому усе більше виростає торгівельних центрів, а не мистецьких студій, музеїв і усього того, що прикрашає європейські столиці.

Це я назвав тільки одну, але найголовнішу причину того, що Київ став селом. Ані архітектори, ані бізнесмени, більшість принаймні, не розуміють, якою має бути європейська столиця і перетворюють її поступово на казна-що. Адже оці «класні пацани» з Рокитного, пересівши з маршрутки на джип, не змінюються: вони так само знищують дух Києва, як знищують його «пацани» з Банкової чи Грушевського. Усе для них, усе ними. А де ж ми, інші люди, які не розуміють, як можна не поступитися місцем старенькій і чому варто казати «звичайно», а не «канєшна».

В принципі, Київ пережив не одну навалу: були тут і татаро-монголи, і половці, і багато інших зайд: у 15 столітті по місту нашому узагалі ведмеді ходили, але місто відновилося. Бо дух Києва сильніший, аніж дух тих, хто з дурної голови вважає себе володарями цього міста. Очевидно, і ця навала пройде. З часом.

У Відні, протягом робочого дня, навряд чи зустрінеш у центрі міста багато людей: хіба туристів або дітей. А у нас у Києві людно завжди: бо там люди працюють, а тут в основному «зарабатують дєньгі».

Колись, аби потрапити в столицю: варто було до неї дорости – сюди запрошували кращих, а тепер сунуть усі. Ворота відчинили. То давайте ми, люди, які люблять це місто і розуміються на тому, як варто поводитися у столиці і якими варто бути, просто покажемо їм, якими мають бути культурні люди. Можливо, і їм захочеться відвідати бодай одне місце, яке називають не розважальним центром чи супермаркетом, і, замість набити шлунок, заповнити чимось голову та душу. Бо тільки переповнені красою душі творять красиві міста.
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Журналисты
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.