Хто заборонив до показу фільм "Шахта №8" про "донецький рай"?

27 марта 2012, 00:17
Журналіст, письменник
0
2571

Чому наша кінострічка, яка зібрала в світі багато відзнак і нагород, була недопущена в Києві до перегляду на Міжнародному фествивалі документалістики з прав людини. Немовби для насмішки....

У ці дні в Україні триває 9-ий Міжнародний фестиваль документального кіно з прав людини Docudays UA. Представлені на форумі стрічки поєднані провідною темою: «Чи має шанс авторитаризм в Україні?».

Однак, у самий розпал кінофестивалю раптом скоївся неймовірний конфуз. Стало відомо, що з демонстрації на фестивалі, на прохання української сторони, терміново знято україно-естонський фільм «Шахта № 8».

Це вже добре відома в світі стрічка. «Шахта № 8» демонструвалася на тридцяти (!) Міжнародних кінофестивалях. І, до речі, жодного разу в Україні, хоча знята про події з життя шахтарського містечка Сніжне Донецької області. Стрічка удостоєна нагород та відзнак, зокрема, в США, Естонії, Канаді, Хорватії, Росії та Білорусі. І раптом такий несподіваний облом та ще й буквально за кілька годин до презентації ...

Автором фільму є естонський режисер Мар'яна Каат. А ось співпродюсером з українського боку була киянка Олена Фетісова.

Трохи раніше пані Каат передала права показу стрічки в Україні київській студії «Інтерфільм».

Так от, ця шанована юридична особа, за погодженням з українським співпродюсером О. Фетісовою, напередодні демонстрації кінофільму на фестивалі заявила, що, як іноді в Україні жартують – насправді «кінА не буде!».

«Чому?», «Що сталося?» - почулися звідусіль запитання.

Олена Фетісова, ще недавно дуже пишалася спільним із естонцями документальним твором, адже він уже підкорив увагу частини представників світу кіно, раптово назвала свою ж стрічку "постановочної і такою  що не відповідає жанру".

Мабуть, жанру фестивалю.

Такий хід, на думку всієї творчої групи естонської сторони, виглядав досить дивним, оскільки раніше нічого подібного пані Фетісова не заявляла, більше того, мала намір активно поширювати фільм в Україні. Режисер Мар'яна Каат, у зв'язку з цим, мало не зі сльозами на очах заявила, що вона буквально шокована тим, що трапилося.

- Всі дії пані Олени, на мою думку, носять чисто політичний, замовний характер, - резюмувала естонка. - Думаю, що так вчинити вона могла тільки під дією жорсткого шантажу і погроз. Чиїх – не знаю. Але, зазначу, ось вам і однозначна відповідь на девіз фестивалю - "Чи має шанс авторитаризм в Україні?»

Виникає цілком логічне запитання: що ж такого поганого є у фільмі, котре, схоже, змусило когось в українських верхах натиснути і на Олену Фетісову, і на студію «Інтерфільм», аби вони, не соромлячись міжнародних кіномитців, зняли з показу на фестивалі вже добре відому стрічку? Адже водночас, думається, вони фактично відмовилися від чималого заробітку, який, безсумнівно, почав би реалізовуватися після презентації кінотвору, його прокату в нашій державі.

Думаю, що вся справа в вельми важливій, скандальній темі, яку доволі успішно порушує і розробляє цей документальний фільм. Це реальна, правдива розповідь про те, як зараз живе шахтарський Донбас.

У центрі подій доля однієї проблемної сім'ї. Головний герой фільму - п'ятнадцятирічний Юрко Сіканов. Його дід і батько померли. Мати вийшла заміж за безробітного чоловіка, загалом пропащу людину. Разом із вітчимом тепер вони безпробудно пиячать, буянять. Ні жити, ні навчатися поруч із пияками неможливо було дітям. Хлопець забирає двох сестер і мандрує з ними до сусіднього шахтарського сільця, до напівпокинутого будинку. Йде працювати на шахту.

 Не всі, мабуть, розуміють, що таке робота на шахті, і що таке взагалі праця гірника. Що це, насамперед, високоорганізоване виробництво, поєднане з безліччю небезпек. Тому на таких підприємствах головним питанням є проблема охорони праці, налагодження високо технологічного виробництва. Та до того ж тут просто неприпустиме використання праці дітей.

Але вся справа в тому, що в Україні є два шахтарських Донбаси.

Один - із високо затребуваною організацією праці на державних і серйозних приватних шахтах, які знаходяться під постійним контролем Держгірпромнагляду. І інший гірницький світ - це широко розгалужена виробнича сфера, що складається з так званих копанок (від слова - копати), а по простонародному - дірок.

Звичайних дір у землі, самовільних гірничих розробок, де теж досить інтенсивно проводиться видобуток вугілля кустарним способом. З ігноруванням усіх можливих заходів безпеки, часом, як кажуть, і на «п'яну лавочку»

Такі копанки люди можуть мати в себе на городі, під парканом, у центрі села, біля школи, в покинутому саду.

Ось Юра Сіканов і його одноліток наймаються на роботу до людей, які мають таку копанку, себто дірку у своєму дворі. Юра заробляє непосильною працею, як для їхньої місцевості, достойні гроші. Відтак, у свої п'ятнадцять років, він успішно утримує двох сестер і двох п'яниць – матір та її чоловіка.

Сам погано навчається в школі, вступив до ПТУ на повара і кондитера - виключили за пропуски занять, але аж надто ревно, аж якось уже зовсім по-дорослому, навіть по-батьківськи стежить за тим, аби ходили в школу його дівчата, невтомно перевіряє, як готують вони уроки, суворо вимагає виконувати домашні завдання. Ретельно спостерігає за тим, аби вони не пропускали занять у гуртку бальних танців.


Багато хто в забороні фільму «Шахта № 8» побачив те, що ця документальна стрічка, нібито робить нашій державі славу країни, котра активно експлуатує дитячу працю. Адже Юра Сіканов малолітній шахтар у Сніжному непоодинокий. У документальній стрічці він залюбки розповідає про своїх однолітків і навіть на рік-два молодших від нього пацанів, котрі по 8-12 годин щодоби гнуть спину на підземних виробках.

Згоден, цей фільм - своєрідна чорна мітка для України, яка всіма силами рветься в Європу.

Але ті, хто забороняв до показу стрічку, і в цьому я впевнений на тисячу відсотків, найбільше боялися насамперед того, що вся України з документального фільму побачить, яким насправді є «інший Донбас». Не такий, яким повсякчас малюють його ті, хто нині знаходяться при владі -  «донецькі професіонали». Їх козирними представниками у владі, як відомо, є глава держави, прем'єр-міністр, більшість членів нинішнього уряду, керівників державних органів. Це вони невпинно, до оскоми всього народу вже два роки поспіль стверджують, що це їх рідний край просуває і звеличує Україну промислово, технологічно. Енергетично!

А Юра Сіканов і його друг ходять і показують під камеру замасковані сухими гілками і навіть оснащені добротними люками копанки, мало не на кожному кроці в їхньому селищі. Вибирають, яку з покинутих виробок прибрати до своїх рук, щоб почати там власний видобуток вугілля. Хоча це дуже небезпечне виробництво. В таких дірках, де немає системи кріплень, вентиляції, технічних попереджень про небезпеку, в будь-яку секунду може статися обвал, і в 99 відсотків зі ста при такому результаті, все може закінчитися загибеллю «гірників».

У дворі, де живе Юра і його дві сестрички, теж є копанка. Але вже аж надто глибока – за 22 метри. Хлопець за допомогою дорослого чоловіка, його сусіди, намагається обстежити її, але досвідчений шахтар, зробивши спробу спуску до саморобної шахти, приходить до однозначного висновку: це підприємство смертельно небезпечне.

У зв'язку з неймовірною кількістю  копанок, унікальних зйомок про спуск людей до жахливих підземель, які, здавалося, ось-ось могли обрушитися на голови, поховати заживо людей, активним видобутком вугілля в «дірках» шахтарської селища, само собою доводить, як анекдотично безглузде, робить навіть нерозумною заяву співпродюсера фільму Олени Фетісової про те, що нібито «фільм постановочний».

Хай би спробувала ся пані оплатити виробництво, розробку стількох гірницьких виробництв, які показані у фільмі, ту унікальну сірість «затишку», убогість побуту шахтарської глибинки, які відтворені на екрані. На подібне їх рукотворне створення довелося б вкласти сотні мільйонів доларів США, або є і євро. Однак непомірно важке життя людей в гірницьких селищах і містечках виявилася в сотні разів геніальнішим за всіх професійних постановників кінофільмів. Такого, у що перетворився нині цей край, їй-право,  навмисне ніяк не придумаєш, не створиш ...

Думаю, що якраз дух справжнього життя гірників, натуральність зйомок, простота та не вибагливий сюжет, і принесли «Шахті № 8» таку широку популярність і визнання на попередніх міжнародних кінофестивалях. Усе це, на жаль, водночас і поставило шлагбаум на шляху для тріумфального виходу фільму на кіноринок України.

 Документальна стрічка знімалася в 2008-2010 роках. Все про що йдеться  у фільмі мені до болю знайоме. Справа в тому, що саме в цей час я працював помічником Міністра, керівником прес-служби Міністерства вугільної промисловості України. І добре пам'ятаю, в скількох виступах для міністра мені доводилося писати про те, яку величезну біду несуть ці незаконні розробки надр. Іще більше було підготовлено, надіслано різноманітних листів до правоохоронних органів, обласних держадміністрацій із вимогою покласти край незаконним виробкам із надр держави.

Адже на таких виробництвах немає елементарних норм безпеки праці. Там із жахливою постійністю гинуть люди. Не рідко й такі юні, як і герой документального кінофільму «Шахта №8».

В окремих регіонах Донбасу цим бізнесом займаються серйозні угруповання. Навіть оснащені певною вугледобувною технікою, аби лишень  все це приносило їм високий надприбуток. Але все одно це примітивні, кустарні виробництва, без будь-якого дозволу на розробку природних копалин, знову ж таки, на них анітрохи не дбають про техніку безпеки. Тут часто гинуть люди, калічаться. Ніякої допомоги їм держава не може надати, тому, що роботи проводилися без контролю Держгіртехнагляду. Тоюто, самовільно.

Насправді це цілеспрямовані протиправні діяння. Тут використовується наймана праця безробітних, бомжів, не рідко і неповнолітніх.

Організаторів подібних виробництв підкуповує дешевизна робочої сили. Те, що є можливість брати вугілля з невеликих глибин, у той час, коли промислові українські шахти одні з найглибших у світі - до тисячі і більше метрів.

Усе це є джерелом жахливої ​​корупції. Адже часто вугілля з саморобних дір надзвичайно низької якості, з високим вмістом породі. Воно, як незаконна продукція, без належної обробки збагачувальних фабрик таємно потрапляє безпосередньо на електростанції. Не рідко до заліку енергетичного вугілля державних і серйозних приватних підприємств, які здійснюють видобуток промисловим способом. За цим слідує злочинний розподіл грошей, отриманих протиправно. А ось калорійність сировини на генеруючих підприємствах, від цих оборудок помітно знижується.

До речі, в кінофільмі «Шахта № 8» є чудовий епізод якраз у розвиток саме цієї злодійської теми.

До Юрка Сіканова у двір приходять геть запилені, лише очі і зуби блищать, тільки-тільки вибралися з копанки, ще невмивані двоє стривожених гірників. Вони розповідають про те, що довелося терміново «катапультуватися» на-гора, позаяк надійшов сигнал: зверху до їхнього селища прямує інспекторська перевірка. Потрібно терміново задраїти діри, розбігтися по домівках. Показати нібито тут і немає ніяких незаконних гірничих виробництв.

Досвідчені шахтарі тут же повідують молодим хлопцям, що їх господар (власник прибуткової копанки) знаходиться під так званим «дахом» від бандитів і місцевої влади. Над якими теж є ще один дах. І так все побудовано аж до верху, до самого Києва, переконливо запевняють вони

Але іноді про людське око, заради уявної видимості боротьби з протиправними копанками, з тими, хто їх «утримує», хто трудиться в них, влаштовуються подібні мовбито облави. Тому ті, хто входять до злочинної системи «гірничого синдикату», терміново сповіщаються про наближення інспектування. Роботи припиняються. І тому під штрафи міліції, прокуратури, інших фіскальних органів трапляються лише такі недосвідчені пацани, як Юра і його юний друг, котрі самотужки намагаються витягати вугілля із старих, занедбаних дірок. Своїми ж силами розвідати, розкрити нове виробництво вони ще просто не можуть ні фізично, ні матеріально.

Незаконний оборот вугілля з копанок, дірок у рік становив, за приблизними підрахунками аналітиків, в 2008-2010 роках сотні і сотні мільйонів доларів США. Думаю, що нині все це вже обчислюється і більшими сумами. Адже тепер вся влада в руках «донецьких». Вони і качають звідси шалені прибутки, і самі пантрують свій бізнес від своїх же, так званих, «перевіряючих».

Упевнений, що наказ не пустити на фестиваль для перегляду раніше заявлений фільм «Шахта № 8» надійшов саме від подібного угруповання, яке «дахує» нелегальний бізнес донецьких дір і копанок.

З огляду на все це, друзі, тепер ви можете судити про те, «Чи має шанс авторитаризм в Україні?».

Саме під таким девізом, нагадаю, триватиме до нинішнього четверга, 29 березня, в Києві Міжнародний фестиваль документального кіно з прав людини, з якого буквально перед самим виходом на екран українська сторона несподівано зняла демонстрацію унікальної стрічки «Шахта № 8».

Правда, естонський режисер Мар'яна Каат таки домоглася того, що поза конкурсом люди, які 24 березня ц.р. опинилися в Будинку кіно, зуміли подивитися картину.

 

P.S.

А остання новина з даного серіалу така. Головного героя документального фільму «Шахта № 8», змужнілого Юрія Сіканова, як пишуть донецькі блогери, вже взяла в активну розробку місцева міліція. Документальний фільм для них є доказом того, що хлопець займався незаконним підприємництвом ...

Ось вам ще один неспростовний доказ того, «постановочним» чи ні насправді був фільм «Шахта № 8».

 

Тут на YouTube ви можете подивитися весь кінофільм, знятий українською стороною з фестивалю за кілька годин до початку його демонстрації:

 

http://youtu.be/ltGpPHY9cYU

 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Журналисты
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.