"Слово "Без догмату"

2 апреля 2012, 14:30
Журналіст, юрист.
0
1318
 Слово  Без догмату

Виступ на презентації книги «Без догмату. Релігійні магістралі», у столичній книгарні «Є» 28 березня 2012 р. (Фото).

Виступ на презентації книги «Без догмату. Релігійні магістралі», у столичній книгарні «Є» 28 березня 2012 р.

Високодостойний отче, шановні пані та панове, дорогі друзі!

 Мені сьогодні сказали так багато добрих слів... Стільки хвалили... Це, напевно, моя найбільше спокуса за все життя. Я, нажаль, не мав змоги завжди дотримуватися посту, але якщо зможу всі слова, де мене возвеличували, випустити через інше вухо, як каже наш Патріарх Філарет на своїх ювілеях, то сподіваюсь, за це Господь пробачить мені, що колись з’їв щось непісне…

Загалом, мені не випадало виступати перед вами, адже що я тоді за журналіст, якщо так написав, що ось тепер маю виходити перед вами та пояснювати, про що ж ішлося і для чого я все це робив?

Щоправда, є одна важлива річ, яка зобов’язує мене віднімати у Вас час – це слова подяки.

Є дві людини, які вірили у цю книгу більше ніж я. Вони наполягали на тому, щоб усі ці матеріали та дописи, які виходили у різних виданнях, з’явилися на світ удруге під однією обкладинкою. Це, по-перше, академік Микола Жулинський, який написав переший варіант передмови до книги вже далекого та романтичного 2004 року. Протягом усіх цих років при кожній зустрічі він питав у мене: Юрко, де книга? Чим, зізнаюся, заганяв мене у глухий кут. Бо були обіцянки одних видавців, а потім вони не реалізувалися.

Крім цього, як я писав у післяслові, Микола Григорович, своїми запитанням переборював у мене комплекс Василя Розанова, який у своїх «Коробах» питав: Чому я пишу, чому їм читати і так далі? Я глибоко вдячний Миколі Григоровичу за цю моральну підтримку та наполегливість.

Другою людиною є директор видавництва «Ярославів Вал» Михайло Слабошпицький. Пан Михайло по-діловому підійшов до цього питання. Це вже була остання крапля і я взявся за упорядкування своїх матеріалів. А це не так легко, бо пройшло більше п’ятнадцяти років. Я з десяток разів, як бідний циган, переїздив із квартири на квартиру з коробками (а не «коробами», як у Розанова) свого архіву. Дещо переплуталося, загубилося, газети пожовкли. Але діловитість і конкретність пана Михайла зробила свою і я зробив усе, щоб ви тримали цей видання у руках.

Щиро дякую панові Михайлові. Але не лише за книжку, а й за знайомство з таким чудовим видавництвом. Це справді родинне видавництво. Де крім книги, я здобув нових цікавих і талановитих людей.

Не можу тут обминути словами подяки і народного художника України Феодосія Гуменюка, чиї прекрасні роботи були використані для оформлення книги та карикатуриста Володимира Солонька, який ще в «Україні молодій» створював візуальний образ матеріалів. А оформлювач Ігор Женченко поєднав усе це у одній книзі.

Дякую всім!

Звісно, що ні матеріалів, ні тим паче цієї книги не було, якщо б 1994 року, я ще студентом І курсу Інституту журналістики Київського національного університету імені Траса Шевченка, та як кореспондент україномовної донецької газети «Східний часопис» не прийшов до тодішнього митрополита Київського і всієї Руси-України Філарета. Тоді спілкування з високодостойним моїм земляком так на мене вплинуло, що релігійна тематика стала більшим для мене, ніж щось випадкове, писане під нагоду.

Тепер я хотів сказати буквально кілька слів про релігійну ситуацію в Україні, яка склалася в останній час.

Щось коїться тут не так.

По-перше, коли 22 січня на історичний Софійський майдан, щоб помолитися за єдність земель, приходять усі конфесії (навіть УПЦ МП надсилає свого представника), а від УГКЦ нікого немає. Це щось не нормальне. Бо з ким ми єдналися на тому ж Софійському майдан 1918 року? Православні з православними, надніпрянці з надніпрянцямі?

По-друге, коли в УПЦ МП свого предстоятеля ховають живцем напередодні 20-річчя його предстоятельства – це свідчить про втрату моралі в середовищі вищої ієрархії. У своїй післямові я зауважував, що маятник у цій Церкві повернувся у бік українства. А тепер бачу, що погарячкував, поспішив. Проросійські, україноненависницькі сили ще прагнуть реваншу. І лише активна підтримка ЗМІ, громадськості рятує митрополита Володимира від насильницької пенсії. Цікаво, що за митрополита вступилися не ті, з ким він так довго працював, кому робив кар’єру, з якими разом служив Москві, а прихильники єдиної помісної Української православної церкви, ба навіть греко-католики. І визначальним тут була навіть не конфесія, а патріотизм і ставлення до України, як незалежної країни.

По-третє, коли вся Всеукраїнська рада церков за день відміняє свій візит до Ради Європи, де за кілька місяців узгоджені зустрічі на найвищому рівні, задля пустих розмов із президентом, який до цього часу не виявляв бажання зустрічатися, це теж ознаки негараздів. Як у відомому анекдоті, коли до Сталіна прийшов православний владика (за однією з версій, його однокласник по Тефліській семінарії) у цивільному диктатор вивів його на східці, взяв під лікоть, як вправний іподиякон, і спитав, чому той не в церковному. «Меня боїшся, а Його НЕТ?», - запитав Сталін. Оце «його нет» ще живе у нинішніх ієрархах і духовенстві.

Думаю, головна проблема багатьох наших високих ієрархів – пострадянський комплекс боязні влади. Отож не хотілося б характеризувати ситуацію словами з пісні Володимира Висоцького «І в церкві всьо нє так рєбята», але сумні аналогії напрошуються самі собою.

Маю сумні прогнози, що ми знов відкинуті у ХІХ сторіччя, де єдиним форпостом українства залишилася культура та релігія. Інформаційна боротьба програна, національної економіки немає, армії немає, спецслужб немає, державний апарат є додатком до іноземних центрів. Тепер точиться боротьбі за мову, літературу та церкву. Це передній фланг.

Але у цьому сумному моєму висновку є і певний оптимізм. Бо українство завжди поставало та відроджувалася з цих головних підвалин – віри та культури.

Переконаний, що так, з Божою допомогою станеться і цього разу.

Переконаний, що так, попри всі проблеми, буде і зараз. І в Україні поставне єдина помісна Українська православна церква. 

     





Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Журналисты
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.