Про футбол, але не про Євро

10 июня 2012, 13:24
Журналіст, сценарист документального кіно, автор козюльок.Голова Незалежної медіа-профспілки України. Персональний сайт:www.luka
0
5527

Сьогодні, якщо дивлюся футбол, то просто як забаву, котра мене хвилює, але не так, як колись.

Це не зовсім про Євро. Але перегукується, бо це про київське "Динамо". Колись  написав колонку на тему, чому сучасні футбольні реалії залишають мене байдужими. Ставлю її тут, бо вона сьогодні, як на мене, лишається актуальною. Сьогодні, якщо дивлюся футбол, то просто як забаву, котра мене хвилює, але не так, як колись.

Чому київське „Динамо” сьогодні не моє 

Преса пише про підготовку футбольної команди „Динамо” Київ до чергового національного чемпіонату, а мені – байдуже. Новий тренер команди Валерій Газзаєв розповідає про підготовку: "Усі гравці дуже сумлінно працювали і в непоганому стані підійшли до наступного, ігрового етапу підготовки. До старту сезону нам залишилося провести три матчі. У них використовуємо модель гри, якої будемо дотримуватися в офіційних матчах". 

А мені все це байдуже. Соромно признатися, але мені було майже байдуже дізнатися, що „Динамо” Київ програла донецькому „Шахтарю” і не увійшла до фіналу європейського кубку. Я навіть шматок матчу дивився і бачив як кияни програвали і моє серце майже не здригнулося. Коли м’яч залітав у київські ворота. Мені це байдуже при тому, що я усвідомлюю себе футбольним вболівальником з 1966 року. Відтоді моя душа надовго прикипіла до футболу і київського „Динамо”. 

Я тоді ще зовсім хлопчаком був. 1966 року збірна СРСР виступала в Британії на чемпіонаті світу. Все це може бути не зовсім точним, але такий міф відклався у моїй голові. Переважна більшість футболістів тої команди складалася з гравців київського «Динамо». А особливістю внутрішнього чемпіонату СРСР було те, що ігри його на час чемпіонату світу не припинялися. 

Ким замінити збірників? За «Динамо» почали грати дублери. Серед них Анатолій Бишовець і Володимир Мунтян. Оці хлопчики (хлопчики - у порівнянні зі мною сьогоднішнім і зрілими гравцями) показали просто феєричний футбол. „Динамо” тоді завоювало золоті медалі чемпіонів і виграло кубок СРСР. А Мунтян і Бишовець потім стали зірками супервеличини. Анатолій Бишовець навіть забив гол на чемпіонаті світу у Мексиці, який, як я бачив недавно в якомусь іноземному фільмі про футбол, визнано найкрасивішим голом у чемпіонатах світу.

Можливо, я помиляюся, але мені здається сьогодні, що найулюбленішим финтом Бишовця був такий прийом: він робив обманний рух тілом уліво, а сам прокидав м’яча вправо і так само обходив суперника. Я сам намагався навчитися цьому прийомові під час гри у дворових командах. 

І саме на 1966-1968 роки припадає одне з найвищих досягнень київського «Динамо». Воно тоді тричі підряд стало чемпіоном Союзу. Правда, кількість перемог підряд – це єдиний показник, за яким київське «Динамо» не стало найкращим у СРСР. Воно розділило першість із командою ЦДКА - Центральный дом Красной Армии - який свого часу теж став тричі підряд чемпіоном СРСР. 

За загальною кількістю перемог в чемпіонаті, за кількістю здобутих Кубків, за різницею забитих і пропущених, за кількістю європейських кубків, за кількістю гравців, котрі називалися найкращими за підсумками чемпіонатів київське «Динамо» має абсолютну першість. 

До речі 1969 року «Динамо» мало реальний шанс стати вчетверте підряд чемпіоном. За «золото» воно вело боротьбу з московським «Спартаком». І сталося так, що останній матч чемпіонату відбувався саме між цими командами. Це було в Києві. Для чемпіонства киянам кров з носа треба було перемагати. «Спартаку» досить було нічиєї. 

Протягом усього матчу ішов страшний дощ. Кияни закрили «Спартак» у його штрафному майданчику. У мене сьогодні таке враження, що москвичі взагалі не атакували, а весь час захищалися. Здавалося – ось-ось м’яч залетить у ворота суперників. Була купа гольових моментів. Але киянам страшенно не щастило. М’яч не ішов у ворота – хоч ти стрель.

Біля центру поля стирчав московський нападник Ніколай Осяннін – на той час знаменитий форвард. І ось чи то в останню хвилину, чи то в передостанню хвилину гри він отримує передачу. Кияни захопилися атакою і перед ним – нікого нема. Він забив гол. Яка то була драма!!! Якби я так переживав сьогодні, то все це закінчилося б інфарктом. Якщо не інфарктом, то добром для мого здоров`я це точно не закінчилося б. 

Чому ж я тоді так хвилювався? Чому переживав? А сьогодні так збайдужів? Вся справа у сприйнятті команди. Тодішнє київське „Динамо” була командою, яка в переважній своїй більшості складалася з тих хлопців, котрі виростали десь у моєму місті Київ, вони так само, як і я, ходили до київських шкіл, Якщо там були якісь представники інших міст, то це все було неподалік, наприклад, той же Ігор Бєланов з Одеси. Відчувалося, що „Динамо” це НАША команда. Коли ми грали у дворовий футбол, то ми рівнялися на НАШИХ Олега Блохіна, котрий у фіналі європейського кубку, пройшовши сам ледь не половину поля, забив супер-гол у ворота знаменитої і грізної мюнхенської „Баварії». 

І в страшному сні не могло наснитися, що який-небудь Блохін гратиме проти свого клубу у складі тої ж „Баварії”. А тепер гіпотетично можливо, що вихованець „Динамо” Андрій Шевченко вийде на гру проти наших. Але тепер слово „наші” я не виділяю, бо мені суто психологічно тяжко називати нашими чорношкірих хлопців із Африки чи Бразилії. 

І не тому, що шкіра в них темна. А тому, що в нас не було спільної долі. Вони не ходили до тих самих шкіл, що і я, їхнє дитинство проходило не у отих самих зелених київських двориках, що і моє. Їм за великим рахунком начхати на це місто, просто так склалося. Що вони найнялися до київського футбольного клубу. От і все. 

Я усвідомлюю, що у сучасному світі не може бути інакше. Але для мене це не є виправданням. Не можу я примусити самого себе змінити ставлення до цих чинників. Певне, це треба народитися в поколінні, яке не бачило нічого іншого і вважає нинішнє становище нормальним. 
Юрій Луканов.
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Журналисты
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.