Євро-бізнес гудбай

2 июля 2012, 06:29
співредакторка журналу соціальної критики "Спільне"
0
3639
Євро-бізнес гудбай

привіт аматорський спорт?

У мене не було шансу навчитись у нього грати. Уроки фізкультури були зазвичай такі: спільна розминка, хлопці грають у футбол-баскетбол-волейбол, займаючи цілу залу, дівчатка в кутку крутять обручі чи качають прес, а найчастіше горбляться на лавочці і дивляться на хлопців. Цікавитись футболом я стала у підлітково-юнацькому віці. Цікавість до цього виду спорту була маркером належності до чоловіків як соціальної групи, яка, як я інтуїтивно відчувала, у нашому суспільстві має значно вищий статус. Розмовляючи про футбол можна було відчувати себе на рівні з дорослими дядьками, а це значно цікавіше, ніж нескінченно-монотонно пліткувати з однокласницями про одяг та кавалерів. Цікаво зараз аналізувати той досвід – образ дівчини-яка-знається-на-футболі і вміє вболівати, додавав мені бонусів в очах однолітків, хоча це була виграшно-програшна ситуація. Демонструючи знання про гравців національної збірної, я переставала бути жінкою, істотою нижчою, якій не доступні «чоловічі справи», і ставала шанованим «своїм пацаном», проте переставала бути сексуальним об’єктом. З дідусем я передивилась чемпіонат світу з футболу 1998 року. Однак дивитись на екран телевізора і кричати «гол» не було аж так захопливо, тож я швидко забила.

Справді цікавим футбол став після розмови з капітанкою жіночої аматорської команди С’юзі. Ми проговорили цілий вечір, і я (уже зі справжнім захватом) слухала про те, що виграти, бути кращим,  самоствердитись – все те, що асоціюється у нас із футболом та з ідеологією спорту взагалі – геть чуже жіночому аматорському футболу. Що на полі статуси та статки втрачають сенс і всі стають рівними. Представниці різних професій розкривають свою не-сексуальну тілесність і не-професійну мудрість. Малознайомі люди, які у житті не товаришують, стають одним тілом, частинки якого розуміють одна одну без слів. І що гра у футбол – це тілесна і соціальна розкіш, яка приносить радість самим лише процесом, а не результатом.

Я шукала те, про що ми говорили зі С’юзі, у недавніх матчах. Але побачила радше мелодраматичне шоу, з якого публіка отримує секундну розвагу (хліба і видовищ!), а мільярдні прибутки отримують ті, хто потім зводить двохметрові бетонні паркани навколо своїх помість. Чи дали щось Україні голи Андрія Шевченка, окрім нагоди поверещати «урааааааа»? Сльози італійців, радощі іспанців? Так, вчорашня гра була красива. Вболівати мені знову сподобалось. Але справді щось корисне усім нам дали би спортивні майданчики у кожному селі, містечку та міському дворі. Муніципальні басейни. Доріжки, гірки й трампліни для міських молодіжних видів спорту (скейти, ролики, велосипеди). Добре профінансовані спортивні секції для дітей і дорослих, мета яких – не відібрати найкраще м’ясо для професійних (читай – комерційних) команд, а розвивати здібності усіх, навіть найслабших, та дарувати здоров’я. Я не проти професійного спорту. Я проти фінансування його з державного бюджету. Держава мала би лише розвивати матеріально-технічну базу, доступну аматорам на рівні з професіоналами. Місця для спорту, а не для видовища. Гри, а не вболівання під пиво. Одним словом, не стадіони на стопятсот тисяч місць для вболівальників у кількох великих містах, а футбольні поля й баскетбольні майданчики у вас під будинком.

Тепер я хочу навчитись грати у футбол. У жіночій аматорській команді. Заради колективності, егалітарності, відмови від егоїзму і самозакоханості. Щоб стати на годинку одним тілом зі співгромадянками. Радіти єдності та взаємодії. Ні в якому разі не заради перемог.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Журналисты
ТЕГИ: футбол,Спорт,фемінізм
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.