Що пильніше приглядаюся до людей, то більше вірю я собакам…

14 августа 2012, 04:10
Журналіст, письменник
0
1523

Про собачу вірність і людський обов'язок

Коли мимоволі оглянуся назад, на написане мною навіть тут, у блогах, то все якимсь штибом виходить, що так чи інакше стосується воно проблем людської вірності і доволі частих ганебних зрад, котрі, як не сумно це визнавати, почастішали останнім часом. Задумуючись над тим, чому воно так усе відбувається, я неодноразово приходив до невтішного висновку, який зашифрований у сумній притчі: "Що пильніше приглядаюся до людей, то більше вірю я собакам".

Тим паче, що до цього висновку мене підштовхнула одна домашня історія.

Є у мене неймовірно вірний друг – німецька вівчарка "Альфа". Істота навдивовижу розумна, мисляча і хитромудра.

Народилася вона 8 березня 2003 року. Себто, їй ось-ось буде дев’ять із половиною років. Як переклав мені нинішніми днями ветеринар, цей життєвий вік, у перекладі на людську мову означає, що вона уже бабуся, літ їй за 75…

Але завжди була грайлива, весела і бадьора.

Цими серпневими спекотними днями, разом із моїми домашніми, вирішили ми скупати її під літнім душем. Вода на сонці нагрілася добряче, але не була гарячою. Після цього гарно розчесали, холку обробили проти паразитів. "Альфа" була на сьомому небі від задовлення...

А наступного ранку наша вівчарка почала задихатися. Вона буквально хрипіла, боки її роздувалися як ковальські міхи, здавалося, серце тут таки вилетить із її грудної клітини…

Ветеринар обдивився, вислухав всіх домашніх, хто хотів будь-що висловити, прикладав декілька разів своє вухо до грудей вівчарки, і прийшов до висновку. Мовляв, у собаки сильний бронхіт. Ми її простудили. І це у спеку, коли на вулиці за тридцять…

Почалися уколи, напування "Бронхолітином".

Ви б побачили мого ніжного і вірного друга. Завжди горда, незалежна "Альфа" ще за світанку приходила на килимок під двері, щоб мужньо, без єдиної зовнішньої реакції отримати болючі ін’єкції, ковтнути неприємні їй ліки. Аби закапали очі.

Але за добу, і за три ніякого видимого результату від активного лікуванні не було. Собака й далі задихалася. Нічого не їла, і буквально чахнула на очах. Із колись дещо перегодованої вівчарки перетворювалася на горбату псячу бабусю в лахматій шерсті.

Мій людський обов’язок перед цим вірним другом змушував до більш радикальних дій. Так із "Альфою" ми опинилися в клініці для собак.


"Альфа" у розквіті своїх собачих сил. Для огляду своєї території вона іноді забиралася навіть на дах гаража...

Лікар оглянула її і ми всі разом тут же відправилися на рентген.

У собачому медичному закладі він приблизно такий же, як і в звичайній поліклініці.

Доктор вказала на лежанку під апаратом.

- Нехай вона залізе на неї і ляже на спину, - повідомила лікар. – А ви удвох рознімайте по ширше їй ноги. Начебто в жабки…

Ви не повірите, але моя далеко не смілива поза межами садиби собака, яка не знає багатьох команд, котрих, напевне ж, можна було б її навчити, сама забралася на цей апарат і лягла на бік. Якраз під апаратом. Ми з дружиною її повернули на спину, розвели широко передні і задні лапи, щоб добре просвічувалася грудна клітина.

Лікар із боку сказала лише одне:

- Треба, щоб вона не викручувала голову, не дивилася в бік, а витягла шию вздовж тулу вища. Спробуйте це зробити якось…

Я тримав за передні ноги двома рука, і лише подумав: "Тут потрібен іще хтось третій, аби повернув їй голову і витягнув шию". І саме цієї митті побачив, як моя розумниця "Альфа", немовби на замовлення лікаря повернула голову по центру тулувища і витягла шию. Неймовірно, але факт…

Вона дуже хотіла жити…

Я міг би ще розповісти про те, як вона і не смикнулася, коли їй робили болючу процедуру забору крові, одягання катетера і інше. Але в цій історії важливе інше…

Доктор, отримавши на монітор зображення внутрішніх органів вівчарки. тут же й все пояснила. В "Альфи" розвилася серцева недостатність. Серце в її грудній черевині було неймовірно великих розмірів. Воно не справлялося з забезпеченням кров’ю організму, насамперед легенів. Звідси задишка, і ніякого в неї не було бронхіту, який ми активно лікували…

Доктор прийшла до висновку, що з огляду на її вік…

Я зрозумів, що ось-ось вона  зараз скаже, що все, цю собаку потрібно, так би мовити, списати. Можливо, вдатися й до евтаназії, себто, до усипляння тварини.     

  Тому попросив нічого подібного не казати вголос при ній. Вказав на вівчарку. Вона, лежачи на рентгенному  лежаку, широко відкритими очима дивилася на нас, немовби очікуючи на присуд своєї долі.

Я сотні разів за цих дев’ять з половиною років нашого життя поспіль переконувався в тому, що "Альфа" майже завжди чудово розуміє суть людської розмови. Принаймні, завжди здатна вловити головний її зміст…

Я приїхав додому у повному розпачі. В клініці попередили: ви більше не будете мати такої надійної собаки, яку мали до цього. Теплий (не гарячий) душ (подумати ж тільки!), можливо, лише спровокував активний розвиток давньої хвороби.

Є два виходи. Гірший ви знаєте. Інший – активно лікувати, ставити крапельниці, робити уколи, сподіватися на краще, але водночас знати, що замість собаки у вас тепер живе псячий інвалід, який, напевне, приречений на загибель.

Я майже машинально ввімкнув дома Інтернет. Так, як інформан. Звісно ж, політичного спрямування. Але майже ж там наштовхнувся на невеличку замітку в блозі  мого приятеля з Берліна Юрія Штамова. Вона була озаглавлена "Человек и собака" - http://www.echo.msk.ru/blog/stamov/919140-echo/

Там було написано таке:

"Это фото  Ханны Стоунхаус Хадсон  в фейсбуке посмотрело  более  2,2 млн человек,  оно получило 191 162 лайков, 108 766 "расшариваний" и более 21 936 комментариев .

 

 На  снимке , сделанном Хадсон,  запечатлены  ее  друг Джон Унгер  ( 49) со своим  старым псом  Шопом. Шопу 19 лет и по собачьим меркам он глубокий старик,  его   мучает артрит  и  чтобы облегчить его  страдания  хозяин  по вечерам купает  его в озере.  Джон берет пса на руки и заходит глубоко в воду. Теплая вода позволяет собаке наконец расслабиться настолько, что боль утихает и Шоп может даже спокойно подремать.

 

 Джон спас Шопа, когда тот был совсем маленьким, и с тех пор человек и животное неразлучны.

 

 Желающие подробнее познакомиться с поистину  трогательной историей  могут кликнуть здесь" - http://bigpicture.ru/?p=278596

 

 

***

Ходжу і думаю, вночі просипаюся від цього питання: чому трапилася на очі мені саме ця повчальна історія?

 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Журналисты
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.