Юлія Тимошенко проти Об'єднаної Опозиції. Боляче, але не страшно

20 ноября 2012, 11:40
журналист
0
9999

Лідери ОО в черговий раз у критичній ситуації проігнорували думку свого ув`язненного лідера й поставили знак запитання щодо спільних перспектив.

Як стало нині відомо вже з кількох джерел (шила в мішку не втаїш), найближчі соратники Юлії Тимошенко залишили без уваги її наполегливі заклики бойкотувати новообрану Раду. З огляду на масові сфальсифіковані підсумки волевиявлення, котрі суттєво вплинули на результати голосування, це міг бути дуже серйозний крок, що реанімував би в країні моральний авторитет опозиції й дав би надзвичайні підстави світовій демократичній спільноті змусити режим Януковича відступити й прийняти вимоги опозиціонерів. І що стосується цілком обґрунтованих перевиборів за новим виборчим законом за пропорційною системою та відкритими списками, й що стосується звільнення політичних в`язнів. І багато іншого.

Але формальні керівники ОО – Арсеній Яценюк і Олександр Турчинов – злякалися власної сміливості й вирішили заходити до ВР, щоб там «боротися з чинною владою». Хоч нині, здається, й малятам відомо, що не маючи більшості, опозиціонери в новообраній ВР змушені будуть грати ролі високооплачуваних статистів. Як це було й у минулому скликанні.

Більше того, з джерел «Дзеркала тижня» стало відомо, що саме Турчинов і Яценюк приховали від Ради трьох опозиційних сил – «Батьківщини», «УДАРУ», «Свободи» – факт існування відозви Тимошенко, де вона категорично наполягала на необхідності бойкотувати новообраний парламент.

А це вже не просто непорозуміння. Це вже щось схоже на ганебну зраду. І не тому, що нові лідери ОО вчинили по-своєму, а тому, що приховали думку Тимошенко.

Отака у Юлі виявилася команда, сформована нею ж за принципом особистої відданості. Може, цей принцип був до певної міри виправданим у часи важкої опозиційної боротьби за часів президентства Кучми. А нині ця команда, якщо і мала колись якийсь ресурс, у чому є великий сумнів, то вже геть його вичерпала. І Тимошенко про це знала вже давно.

Про певні непорозуміння і різні підходи до розв`язку тих чи інших внутрішніх проблем ОО між лідеркою партії і її соратниками останнім часом було відомо. Але цілком вірогідні непорозуміння, котрі могли виникнути між ув`язненою керівником партії і дещо розгубленими її заступниками, вдавалося швидко залагоджувати. Авторитет Тимошенко був незаперечним. Але як виявилося, до того моменту, коли перед її найближчими сподвижниками виникли серйозні персональні загрози.

Отож, або ж Юлі доведеться змиритися з ситуацією втрати впливу на свою партію і найближчих сподвижників та облишити політичну діяльність, або ж вдатися до радикальніших дій. І виглядає так, що якщо ще залишилися сили, то все слід починати спочатку. З формування нової команди, з формування нової програми й нової ідеології.

Рузвельт почав боротися з Великою депресією – страшною економічною й політичною кризою США 30-тих років – створивши Мозковий центр із університетських науковців. І хоч сам був представником великого бізнесу, але висунув головний принцип формування команди національного порятунку – не бути пов`язаним із великим капіталом. Це – один із засадничих принципів формування команди, здатної генерувати й втілювати в життя ідеї національного відродження. Тобто, не треба вигадувати велосипеда, а варто скористатися зі світового досвіду великих і успішних попередників. Україна нині має вже досить потужне науково-експертне середовище, на основі якого можна й слід формувати команду національного порятунку. Опора на бізнес, сформований у дуже неоднозначні й суперечливі, м`яко кажучи, 90-ті роки не виправдав себе. Мало хто з того середовища мислить категоріями національних масштабів.

Якщо чесно, то й сама Юлія Тимошенко ніколи не були зразком стратегічного мислення. Але слід сподіватися, що життя – осмислені власні помилки, зради соратників, хибне прагнення тягнути постійно на себе ковдру й вирішувати все самій і самій приймати рішення, не маючи для цього достатніх знань, – судячи з усього, дечому таки її навчило.

Та й сьогодні з нинішніх головних опозиціонерів, котрі прагнуть замінити Юлю, ні на кого ставити. Одним ще рано, а іншим уже пізно.

Треба думати, що Захід дотисне Віктора Януковича, якому в суперскрутному економічному режимі 2013 року доведеться розплачуватися за вкрай неефективне господарювання й управління минулих років і віддавати майже 13 мільярдів лише державного боргу. А Україні – 60.

Звичайно, можна звернутися за допомогою до вчорашньої метрополії. Там тільки й чекають сигналу. Але Кремль теж не дасть гроші просто так. За його допомогу доведеться розплатитися вже власною кров`ю, тобто власними статками багатьом вітчизняним олігархам. Та може й сімейний бізнес Януковичів дуже постраждати – жорстокий російський капітал нікого не пожаліє. І це добре знають заможні українці, бо гроші тримають на Заході.

Тому хоче чи ні чинний президент та його команда, але доведеться просити саме на Заході економічну допомогу. І вони про це знають. І просять. Але нині їм ніхто просто так допомагати не дасть. Надто часто й багато вони дурили своїх західних співрозмовників. Прийшов час виконувати обіцяне. Отож, треба думати, чим розрахуються. Доведеться розв`язувати непросту дилему: що жалкіше – власних грошей, чи політичних перспектив? І кому віддавати ці перспективи – Юлії Тимошенко, чи на кого вона вкаже?


Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Журналисты
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.