На перший погляд, про Гориня нема що і згадати

13 января 2013, 15:25
Журналіст, сценарист документального кіно, автор козюльок.Голова Незалежної медіа-профспілки України. Персональний сайт:www.luka
0
2495

Він не був тролем

Помер  Михайло Горинь. Я працював під його керівництвом  у Народному Русі - колись це була масова організація, яка виступила  на підтримку незалежності України. Я в ній керував прес-службою – Рух-пресом.

Ви знаєте,   за сьогоднішніми критеріями про пана Михайла  ніби й нема що згадати. Бо нині привертає увагу, коли політик нахамив комусь, зробив якусь придуркувату заяву, наприклад, про «розвели как котят».  З цієї точки зору Горинь  випадає  з сьогоднішнього дня. Він ніколи нікому не нахамив. Може, хтось засумнівається, мовляв, автор не міг знати все з його життя. Але знаєте: голову даю на відсіч, що Горинь в принципі не міг хамити.

Він був дуже доброзичливим чоловіком. Називав всіх співробітників  на «ви», навіть якщо підлеглі були набагато  молодші від нього. Він свого часу відсидів шість років за антирадянську діяльність, а потім отримав ще десять. Правда, після семи його помилували. Тобто він з тієї когорти, яка не торгувала своїми переконаннями і готова була за них на смерть.

Тим не менше, я не відчував у ньому якоїсь зненависті, зверхності до інших. Він готовий був співпрацювати з людьми, які не відрізнялися твердістю принципів, заради створення в незалежній Україні демократичного суспільства. Він робив це просто тому, що своєю природою був демократом. Він поважав гідність інших людей, навіть якщо гідності  в тій чи іншій особі не спостерігалося. Він не дозволяв принижувати свою власну гідність. Сів за це у табори.

 Пригадую, який скепсис в багатьох викликала ідея  живого ланцюга від Києва до Львова. Він не став нікого переконувати. Він сам став організатором цієї акції. Він взяв і зробив. На сьогодні вона виглядає наївною. Але на той час це було, мабуть, те, чим пізніше для українців став помаранчевий Майдан.

Мій приятель і однокурсник Олег Шикан згадав, що хтось попросив його у Русі, який містився тоді на площі Перемоги навпроти готелю Либідь, полагодити телефонний апарат. Коли він це робив до того кабінету зазирнув Горинь. Він запитав з підозрою: «А що ви тут робите?». Олег, великий любитель жартів, сказав: «Встановлюю прослуховуючий пристрій». За його словами, Горинь ошелешено кивнув головою і пішов собі. За припущенням Олега,  він потім з`ясував, що то за тип колупається в телефоні і заспокоївся.

Сьогодні, багато хто дорікає першій хвилі дисидентів, які пішли в парламент,  мовляв, вони не виправдали сподівань і ми маємо те, що маємо. Я б не погодився з цим. Не пригадую, щоб хоч когось з дисидентів зловили на крадіжках, махінаціях й іншому лайні. Крім того, саме перше-друге покоління депутатів напрацювало дуже непогану законодавчу базу. І не їхня вина, що сьогодні суспільство  дозволяє бандюкам при владі не виконувати закони та ще й змінювати їх до невпізнанності. Вони зробили дуууууже багато. Хіба їхня вина, що суспільство в більшості своїй лише тепер починає дозрівати до їхнього рівня?

Це фото із зустрічі рухівського керівництва з колишнім президентом США Річардом Ніксоном. До речі, чого він приїздив зараз - хоч застрель не пригадую.  На фото справа на ліво: Іван Драч, Михайло Горинь, Дмитро Павличко, хтось, кого не видно, ваш покірний слуга, при камері Олег Жуковський і редактор англійської редакції радіомовлення на зарубіжні країни Держтелерадіо УРСР («Радіо Київ»)  На задньому плані за Павличком Дмитро Панамарчук і  правіше від нього Іван Сайко з РАТАУ, нині Укрінйорм. . Ніксон зліва в кутку фото, сидить впівоберта до камери. 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Журналисты
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.