Два Арсени, Юля і Юра…

13 января 2013, 15:30
Журналіст, письменник
0
2479

Чи правда те, що об'єднана опозиція зумисне здала виборчі округи регіоналам на парламентських виболрах, щоб бува влада не впала їй до рук. Позаяк для неї головне президентські перегони 2015?

Ну, звичайно ж, усі ми, українці, яким ятрить душу окупаційна влада, котрі нестерпно страждають від знущання над рідною мовою, культурою, історією роду нашого, пам’яттю замордованих предків під час Голодомору, нічого не розуміємо в політиці. Де ж нам, електоральному бидлу, осягнути її глибини.

Про це так і пише в своєму блозі сьогодні, розміщеному на Інтернет ресурсі «Української правди» новітній політичний діяч «Батьківщини», народний депутат від цієї політсили Арсен Аваков – ознайомитись можна тут.

Дочитаєш до кінця цей опус, аж соромно стає від того, що йдучи восени на парламентські вибори, подумав, помріяв: можливо, вдасться усунути від влади корупціонерів, казнокрадів, тих, хто зумисне розколюють незалежну нашу державу, ні за цапову душу здають її територію під юрисдикцію Кремля. Страмно від того, що переконував своїх родичів, близьких, друзів, а ще більше не знайомих, навіть випадкових людей у тому, аби конче голосували за опозицію. Бо це був наш шанс здолати орду.

Сьогодні пан Аваков із грубою безпардонною рашівською прямотою так і пише – «хватит прикидываться идиотами!»

Мовляв, те про що ми мріяли 28 жовтня 2012 року утопія, фантазії.

Буцімто вони, нова нинішня парламентська опозиція, стікаючи сімома потами чистять авгієві конюшні в парламенті, стараються з усіх сил, але навряд чи щось змелеться з цього. Мовбито не так усе просто. Виходить те, що виходить. І навряд чи потрібно розраховувати в боротьбі з владою на занадто багато.

А що ж, власне, є, чого вони там досягли 185 парламентарів опозиції в протистоянні з камарильєю В. Януковича під час першої сесії Верховної Ради України сьомого скликання?

Якщо б таке конкретне питання поставили особисто мені, я б не вагаючись відповів. Рахунок першого протистояння такий: 1:100. Тобто, майже в двадцять разів страшніше відомого результату Аргентина – Ямайка…

Влада, навіть не маючи більшості в залі, особливо в заключні дні сесії, поставила опозицію в смішну позу, і отримала потрібний їй результат, навіть там, де б мала стовідсотково програти.

Діяла нахрапом, з-під поли, способом окозамилювання. Словом, так, як вчиняла в сесійній залі вона й у попередній Верховній Раді, діючи повсякчас із грубими порушеннями Регламенту, Конституції.

Приміром дійшло до того, що ратифікація угоди між урядами України і Росії створила взагалі парадоксальний прецедент: дії законодавства сусідньої держави тепер діють на нашій території.

Куди вже далі?

І критика цієї бездіяльності опозиційних сил у парламенті, за висловлюваннями активного діяча «Батьківщини» А. Авакова, є нічим іншим, як «ідіотизмом» електорату. 

Спасибі за високу оцінку, пане політику!

У той же час опозиційна преса по закінченні сесії 11 січня, як новину номер один, висмоктала з пальця відраду А. Яценюка, котрий начебто нечувано зрадів із того, що у влади були кадрові проблеми з прийняттям депутатами запрограмованих рішень.

Якщо перейти на аналогії, то це точно відображає ситуацію в українському національному футболі. Наші надзвичайно комбінаційно і гарно грають, навіть атакують, але обов’язково упускають перемогу.

Таку, либонь, тактику використовує в своїй практиці тепер і об’єднана опозицію.

Що з того, що лідер свободівців замало не після кожного чергового голосування піднімався на трибуну ВР і закликав агресивну парламентську більшість до совісті.   

Подібне було рівнозначним звертанню до багатотонної кришталевої люстри, яка висить над сесійною залою. Оскільки усвідомлення і почуття моральної відповідальності за свою поведінку, свої вчинки перед самим собою, людьми, суспільством; моральні принципи, погляди, переконання; сумління геть відсутні у тих, хто голосує чужими картками, буквально проламує вигідні владі рішення.

І ми з вами всі добре знаємо, що сама по собі ця ситуація не зміниться ніколи. Тим паче тоді, коли спікер парламенту, звиваючись ведмедем у танці, неетично екаючи й бекаючи через свою мізерну публічну практику в образі оратора українською, абсолютно не реагує на вимоги опозиції заблокувати робочі термінали народних депутатів, які відсутні у сесійній залі, чи дати конкретне пояснення щодо того, коли конкретно буде введено в дію сенсорну кнопку системи «Рада». Щоб раз і назавжди покінчити в українському парламенті з голосуванням одного депутата за інших.

У законодавчому органі цивілізованої країни така відверта «глухуватість» уже б давно наразилася на збір підписів за відставку спікера зі своєї посади. А в нас, як можна зрозуміти з висловлювань представника фракції «Батьківщина» А. Авакова, подібна вимогливість із боку опозиціонерів, їх активних прихильників може розцінюватися в об’єднаній опозиції, як банальне «прикидання ідіотами».

Уважний читач неодмінно поставить запитання автору: «а чим, власне, характеризується один бал, зароблений опозицією?»

Зрозуміло, тим, що парламент нарешті заговорив державною мовою, і це відомо чия заслуга.

Ви помітили, наприклад, як комуніст С. Кілінкаров, який роками грубо порушував чинне законодавство в парламенті, проявляв свої антимовні настрої на роботі і під час виступів на телебаченні, доволі вправно володіє українською, коли припекло?

Тільки як же ж бути тепер, приміром, «Батьківщині», в якій народні депутати Аваков, Сенченко, і ряд інших є відвертими рашоносцями. Їм що заклеювати роти в парламенті?

Однак, зізнаюся, з останніх бурхливих подій у парламенті найбільше вразили слова пана Яценюка, мовлені ним із парламентської трибуни 10 січня ц.р. (10:52:26) про те, що йому, мовляв, все одно яким буде прізвище нового голови національного банку України – читайте тут. Позаяк, начебто, все одно за його дії відповідати В. Януковичу.

Іншими словами це виходить так. Хлопці, на біса нам тратити нині сили, воювати в парламенті. Ось прийде 2015-ий рік, пора президентських перегонів, якщо ви мене підтримаєте, я переможу В. Януковича, і тоді все стане на свої місця в Україні.

Власне, про все це й блог Арсена Авакова. Мовляв, не підганяйте нас, самі все знаємо, що і за чим належить робити.

Якщо ви гадаєте, що я щось тут притягую за вуха, маю, не приведе Боже, таємні щодо згуртованості парламентської опозиції плани, чи намагаюся «забити клина» між опозиційними фракціями, тоді читайте блог аксакала української політики Левка Лук’яненка. Не далі, як 8 січня ц.р. на Інтернет ресурсі видання Кореспондент.net він виклав свої «Реалії після виборів»

Левко Григорович пише, що на попередніх парламентських виборах об’єднана опозиція пішла на відверту співпрацю з владою, практично здала їй перемогу. Якщо точніше, то «керівники об'єднаної опозиції висунули по частині мажоритарних округів явно слабких кандидатів—вони, керівники, не хочуть перемоги в парламентських виборах…» Пан Яценюк, робить висновок відомий політик, зовсім не хоче перемоги, яка може впасти йому в руки нині. Але, звісно, без головного поста. Звісно ж, що краще стартувати в президентських перегонах, знаходячись в опозиції.

Що це все означає?

А те, що ти, наш дорогий друже, Юрію Віталійовичу Луценко, посидь іще в тюрмі. І Вона нехай не бешкетує в лікарні, потерпить до 2015-го. І ви всі, кому набридла окупаційна влада, наберіться терпіння. Кому щось незрозуміло - читайте сварливі, але заспокійливі блоги пана Авакова. Думайте про те, як забезпечити перемогу на виборах панові Яценюку. Хоча, здається, ще недавно в «Батьківщині» заявляли про те, що їхнім єдиним кандидатом супроти В. Януковича має бути лише Ю. Тимошенко. Але політика, відомо, штука мінлива…

 

 

 

 

 

 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Журналисты
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.