Колеги з UMH, може поборемося?

26 июня 2013, 03:09
Журналіст, сценарист документального кіно, автор козюльок.Голова Незалежної медіа-профспілки України. Персональний сайт:www.luka
0
968

коли я згоден прислужувати то жодна профспілка, жодні інструменти мені не допоможуть.

Читаю на Фейсбуці разпачливі міркування деяких працівників проданого Курченкові (де факто «сім`ї») голдингу UMH. Головні думки зводяться до того, що стане все погано. Коли  стане, то «я піду геть з роботи».

Мене в цій ситуації  дивує, що журналісти вживають слова «ой-йой-йой, ай-яй-яй».  Але не ставлять питання: «що робити?».  Що робити, щоб не допустити знищення своїх видань? Що робити, щоб зберегти свої робочі місця і цивілізовані  принципи редакційної політики? Що робити, щоб змусити нових власників рахуватися із собою? Коли я висловив такі міркування на тому ж Фейсбуці, то почув у відповідь від однієї колеги, що глупо за нинішніх обставин боротися.

Мені тут же  згадався випадок на прес-конференції, яку я давав у Кременчуку  минулого тижня. Там місцевий журналіст виголосив   тривалий монолог-питання, який зводився до того, що нас використовували, використовують і будуть використовувати і що тут медіа-профспілка може зробити? Я почав відповідати. Він мене перервав  і знову видав монолог, що нічого змінити неможливо.

Він точно нічого не змінить. Бо він заздалегідь погодився з тим, що його будуть використовувати.

В усіх справах важлива філософія. Я вирішую, що я не хочу бути служником -  починаю шукати інструменти як стати владою, четвертою. Та коли я згоден  прислужувати, хоча мені це і не подобається, то  жодна профспілка, жодні інструменти мені не  допоможуть.  

Так і в цій ситуації. Якщо журналісти UMH погодяться, що все погано, безнадійно,  боротися не варто, то вони програють апріорі. Звісно, їх заспокоюють, що попередній  власник Борис Ложкін і новий власний власник Сергій Курченко підпишуть якийсь меморандум, який гарантуватиме права журналістів. Думаю, у вагу цього меморандуму журналісти вірять не більше, ніж у вагу туалетного  паперу.

Хочу нагадати, що, хоча і обмежено, але свобода слова в Україні збереглася в тому числі і завдяки професійній солідарності. Згадайте журналістську революцію 2004 року, яка передувала помаранчевій революції. Згадайте наші спільні протести проти спроб запровадити «закон про наклеп». Згадайте як заметушився міністр внутрішніх справ і провладні політики, коли ми виступили на захист колег Влада Соделя і Ольги Сніцарчук. В усіх цих випадках ми змусили можновладців рахуватися із собою.

Чому б і нині працівникам UMH не поборотися за свої права?  авіть без втручання  київського офісу профспілки   закон дає членам профспілки значні права і можливість захищатися від брутального порушення цих прав. Ну а якщо ще й підключиться апарат профспілки, то ми тим більше  можемо змусити власників поводитися чемно і поважати нас.

Але чомусь у мене скепсис. Мені здається, що колеги наступлять на вже відомі  граблі. Вони дочекаються, коли новий власник виявить себе. Хтось піде. А хтось зненацька кинеться створювати осередок профспілки. Але буде вже пізно. Бо дії будуть спонтанними. Журналісти  діятимуть не на випередження, а лише реактивно – реагуватимуть на кроки власників. І програють. Хоча цього можна уникнути.

Колеги! Дуже вас прошу: переконайте мене, що я помиляюся. Я так охоче визнаю цю свою помилку, як досі жодну іншу не визнавав.

 Більше читати: lukanov.info

 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Журналисты
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.