В ЄС – по одному: весільне зіткнення культур

29 сентября 2013, 16:05
0
2554
В ЄС – по одному: весільне зіткнення культур

Журналістка дружнього каналу продемонструвала альтернативний і, на жаль, індивідуальний спосіб вступу в Євросоюз - вийшла заміж за француза і своїм весіллям спровокувала у друзів розрив шаблонів.

«Може, хоч туфлю в молодої вкрадемо?» – Після мовчазного споглядання весільного шалу іноземної більшості, зметикували наші чоловіки, дудлячи вино в кутку модного ресторану. Хай знають французи і  голландці з боку молодого, серед якого самобутнього і незбагненного колориту зростають найкращі дівчата у світі! Молода і не пручалась – як і всі до і після неї, віктимно погодилась на ритуальне роззування. Але не встигли ми пояснити новоспеченому французькому чоловікові нашої подруги нехитрий зміст забави у викуп, як сталось несподіване. Чехівська рушниця вистрелила – француз без вагань зняв і віддав коханій СВІЙ черевик. Шаблони поведінки викрадачів були зруйновані -  вимагати, щоб шляхетний мсьє пив горілку з туфлі, було вже якось зовсім «невдобно». Обмежились банальною чаркою. А поодиноке "гірко!" так і не стало словом-паразитом. 

 Наша дорога тепер-вже-мадам Софія продемонструвала альтернативний спосіб вступу в Євросоюз. Він же – спосіб індивідуальний і не всім підходить. Щиро і взаємно покохавши Самуеля - парубка французько-нідерландської крові, вона пристала на його пропозицію руки та серця, і було вирішено зібрати оновлену багатонаціональну родину у Львові.  Українська частина запрошених на весілля – а конкретно, численні подруги нареченої - сприйняла це як модно-культурний виклик. З Парижа їдуть, зі столиці подіумів! Треба ж бути на висоті! Крім того, КУДИ ЩЕ чепуритися, як не на весілля?! Вбрання продумувалось заздалегідь і до деталей. Я брала з роботи найкращі туфлі і збирала консиліум стилістів на тему «Що накинути поверх сукні?» І от ми вже в кількох кроках від церкви – кожна, хоч на обкладинку журналу. А там -  чорно-сіро-бежева маса плащів і пальтечок, зі смаком, але без претензій - в порядних конторах так на роботу ходять. Люди прилетіли на родинне свято, не намагаючись привернути до себе увагу. І я подумала, що така простота свідчить про впевненість, цілковите прийняття себе – і це великий еволюційний крок, до якого українцям ще «пиляти і пиляти». Лексуси в кредит чи у черниць із 30-відсотковою знижкою, стрази на лижних костюмах і  жлобське бароко багатійських апартаментів – тут більш поширені, ніж просте усміхнене обличчя і спокійний беж безумовної самоповаги.  

 Гастрономічна частина весілля. Українці, зазвичай, розкачуються довго. Їдять і п’ють, п’ють і їдять, і лише, коли вже «не лізе» - починається феєрична забава, де все танцює, співає, обіймається в поривах вселенської любові, і яку потім не кожен може згадати. Французи і голландці почали відразу, ще на етапі класичної музики під час трапези. Вони виголошували тости, виконували якісь комічні театральні заготовки  і нарешті влаштували чудернацький перформанс – від старого до малого всі вийшли на сцену і, поки тривала пісня, махали прапорами трьох причетних до свята держав. Я уявила, ЩО було б, якби я своїй четвертокласниці із завчасними підлітковими «замашками» запропонувала такий виступ. Ймовірно, моя доця зі словами «от соромняк!» заховалася б десь за шторами. А вони всі тішилися – як діти.

 Як діти – це саме та фраза. Десант з розвинутого демократичного закордоння від самого початку був напрочуд розслаблений, позитивно налаштований і простий – ні, не як двері – а як все справжнє. З їхніми пенсіонерами ми помінялися місцями і функціями. Це ВОНИ першими вискочили на танцмайданчик і стрибали до сьомого поту, а ми сиділи і підсміювались з цього. А далі три покоління однієї родини танцювали разом – і все це на тверезу голову. Ніхто не впився. Всі розходились на свої двох, говорячи гарні слова навколишнім.

Ще на початку застілля, на піку нехитрої французько-голландської самодіяльності, один з наших чоловіків риторично запитав: «І ви все ще хочете в Євросоюз?!» Ми сміялись. Хоча, приємно було повертатись додому у стані ЛЕГКОГО розфокусу, з чоловіками, які виходять, а не висипаються з таксі, неаварійним шлунком і відчуттям свята душі, а не тіла. За два дні я віддала стилістці «1+1» позичений кораловий піджак, повернула на роботу студійне взуття і  зазіхнула на 5-річну шенгенську візу. Усміхатись у похмурі дні і носити просте лице я вже вмію. А дорога в Євросоюз та сама, що й до щастя і гармонії – це шлях всередину,  до себе справжньої.        

 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Журналисты
ТЕГИ: Украина-ЕС
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.