Урсус, або Ати-бати, йшли знімати - 7

17 октября 2013, 19:34
Журналіст, кінокритик
0
1275
Урсус, або Ати-бати, йшли знімати - 7

Що таке кіно? «Урсус» може навчити, і це не «триндьож». Як слідкувати за звуком, за деталями в кадрі, за акторами, за похованням ведмедя і… як підколювати оператора.

7 день, Україна, Київ, Кіностудія ім. О. Довженка

… Хоча не кіностудія, точніше не сьогодні. Бо вчора, тобто 16-го жовтня, відбувалися перші нічні зйомки, і це було поруч з площею Толстого. Знімали святкування Нового (1992-го) року в «тбіліській» квартирі. Знімали довго, в муках, з криками, безкінечними репетиціями і перезйомками. А в цей час на столі стояла не бутафорська їжа, зокрема — індичка. Якщо вдаватися в аналіз, то таке багате частування, як було в кадрі, викликає природне здивування — звідки могло бути в Тбілісі під час революційного заворушення, заколоту проти президента, мародерства і майже голоду стільки їжу на столі у звичайних громадян? І цю думку, крім усього, озвучив журналіст і актор Микола Вересень, власне, присутній за столом з індичкою (і до слова цукерками «Рошен», ще до закінчення зйомок з’їденими акторами і статистами). «Я в той час там був як кореспондент ВВС, — розказує Вересень, — і бачив, що в магазинах абсолютно нічого не було. Звідки з стільки їжі на столі?!». Це непорозуміння я пішов з’ясовувати до режисера Отара Шаматави, і він розказав: «Ти здивуєшся,— каже він мені, — але це правда, і навіть не в повному її вигляді — насправді, застілля були набагато багатшими. Адже люди готувалися до Нового року задовго, збираючи все найкраще на найбільше своє свято». Це міг бути і жарт, якщо б це не підтвердив і актор Давід Кацарава. «Це була дивна війна, — розповідає він. — Всі бої відбувалися на 2-3 вулицях навколо Парламенту, а за межами цієї стрілянина люди жили своїм життя. Мені тоді було років 14-15, і бачив, як в одному місті стріляли, а в іншому безтурботно бігали діти. І на новий рік справді столи були накриті ледве чи не в три шари — таким чином люди, можна сказати, наїдалися на півроку наперед».





12.00 Сьогодні всі були натомлені нічними сценами так, що по обличчях було видно (алкоголь тут ні до чого — у Шаматави якийсь ненормальний, парадоксальний, як для кіно, строгий сухий закон, мов церковний піст). Ніби навмисно дотично до фізично вимотуючих нічних зйомок знімали психологічно важку сцену — за сценарієм напередодні вбили ведмедя Чолу, а Ніку і Фому страшно побили. Але ця сцена є одною з ключових: сидячи у вагончику Фоми, Ніка, ледь живий, каже, що вже не може тут залишатися. «Я замовлю Собакевичу такий ведмежий костюм, — каже він Фомі, — що комар носа не підточить. А зіграти ведмедя я зможу… як-не-як, я все-таки режисер!». Після цього (а знімали сцену перед цим — кінематографістів, блін, не зрозумієш!) — Фома-Бенюк стоїть перед могилою Чоли, зробленої ним прямо у дворі, поруч з кліткою. В головах стоїть табличка з фразою, написаною грузинською і українською мовами — «від друзів». Фома-Бенюк стає на коліна, обнімає могилу… «Можна я в цьому моменті додам сльози?» — питає він режисера. «Звичайно, ти ж втратив найбільшого друга, члена сімї». Камера знімає, і тут із-за спини Фоми-Бенюка виходить ведмідь Тіма. Сцену переграють знову, вже в іншому ракурсі, коли це не Тіма, а перевдягнутий в костюм Чоли дублер. Все це робилося для того, аби потім замість ведмедя намалювати в технології CGI істоту, з вигляду ведмедя і рухами людини… Все дуже складно. Кажу ж — такого в Україні ще не робили, і уявити це в реалістичному світлі є не просто. Тримаємо кулачки за німецьких спеців.


Найнекомфортніше в цих умовах ведеться звуковикам. Власне, лаються найбільше — вони. Хтось щось ляпнув в момент зйомки (каюсь!), у когось задзвонив телефон чи рація включилася... А мікрофонів на майданчику — купа: в підлозі «мікрофони граничного шару», мікрофони «атмосферних» звуків, 4 «пушки» на майданчику, на акторах в петличках і в їх п’ятій точці… це так пожартував звукорежисер. Але Андрію Герасименку можна — він у свій час записував київський концерт першої скрипки світу Гідона Кремера, за що йому честь і хвала. І про академічну музику знає не з чуток. Здається…

В паузі між зйомками, записом і жартами, до монтажера Максима Десятерика заходить хлопчина з цікавим питанням про ніби несуттєву деталь — мовляв, в останній сцені герой Бенюка має годинник на руці, а на початку знімального періоду його герой годинника не міг мати, бо в нього був закріплений на руці ніж. Це питання здається сміховинним. Та відповідь на нього потім може звільнити кінематографістів або від зайвих проблем на монтажі, або від прискіпливих глядачі після виходу фільму в прокат. А ляпів в кіно, всі знають, — хоч греблю гати. До прикладу, лише вчора вночі дивився фільм «Дев’ятки» 2007 року, де на початку герой Райана Рейнольдса кидає порожню пляшку від запалювальної рідини на траву, а в наступному кадрі її на тому місці, де вона впала, немає. Звичайному глядачеві таке не сильно кидається в очі, бо це — дріб’язок і взагалі не суттєво. Проте хто його знає, чому цікаві й оригінальні «Дев’ятки» з тріском провалилися в прокаті (130 тисяч зборів!!!), хоча зроблені вони були сценаристом майже всіх останніх фільмів Тіма Бьортона, включаючи й «Чарлі та Шоколадну фабрику» (світові збори наближаються до півмільярда доларів). Ефект метелика, пам’ятаєте?

Не зважаючи на складність зйомок, втому, певну знервованість і часом хаотичність роботи для стороннього спостерігача, «Урсус» нагадує здорову людина, у якої є і свої обов’язкові таргани в голові, й моменти релаксації. Вже на фіналі знімального дня у звукорежисера вистачає сил і наснаги на підколи — наприклад, взяти собі на кейтерінгу забутий обід, і стати біля оператора і солодко жувати, знаючи, що оператор так само нічого не їв. Одначе, чим далі, тим більш неможливими виглядають будь-які жарти — завтра, в ніч з 18-го на 19-те жовтня, будуть знімати сцену вбивства Чоли і побиття Нікі та Фоми. На майданчик вже принесли змодельоване відео, на якому з десяток каскадерів продемонстрували як вони будуть бити в кадрі героїв. Імям відео-файлу було слово «відбивна» і сцена виглядала дуже жорсткою. Богдан Бенюк і Ніка Тавадзе його переглянули. Ніка сказав: «Да-а-а-а…». Кіно вимагає жертв. Але не забуваємо — це лише кіно. Як казав Альфред Хічкок, кіно — це не життя, це шматок торту.

Ярослав Підгора-Гвяздовський   

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Журналисты
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.