Урсус, або Ати-бати, йшли знімати. Вихідний

31 октября 2013, 07:12
Журналіст, кінокритик
0
606
Урсус, або Ати-бати, йшли знімати. Вихідний

На зйомках фільму «Урсус» - перший вихідний: у адміністрації – час оглянути локацій, у знімальної групи – поспівати на концерті, а у Тіми – відвідати місцеву колибу…

Україна, Закарпатська область, Синевирська поляна, о. Синевир

9:00 Вчорашній важкий переїзд з одної поляни на іншу – з Поляниці до Синевирської поляни - сторицею відкупився сьогоднішнім ранком: округлі гори за вікном виросли до великого, приємного розміру, повітря стало таким смачним і густим, що його можна було пити як вино, а сусідство з озером Синевир давало непогані шанси на отримання повноцінного естетичного задоволення. Ідеальний комплекс для душевної релаксації…

Власне, Синевиру не звикати до знімальних груп: позаминулого року тут знімався фільм «Синевир» братів Альошечкіних, а минулого – «Брати» Вікторії Трофіменко. Звісно, для «Урсуса» знайшли іншу локацію, ніж у попередніх фільмах: на помості перед озером і на берегу. Отар Шаматава запропонував фантастичну ідею, поставити кран «Фільмотехніка» на острові посеред озера, на його, так би мовити, зіницю, і це будо б унікально – такого ще ніхто ніколи не робив, зважаючи на завжди маленький його розмір, а цього року озеро зміліло, і його колись кількаметрова суша, збільшилася в довжину до метрів 25-30-ти. Проблема була лише з плотом, який за звичай перевозить до 10 людей з одного боку озера на інше, кран же важить так само, як 30 людей.

З локацією проїзду Фоми, Нікі і Соні, коли Фома вистрибує з фургончика і кричить: «Центр Європи! Україна!», - було значно легше, бо тут кожна ділянка гір може бути центром, офіційно розташованим у Рахові, з тою лише позитивною різницею, що є можливість знімати і не має в кадрі туристичного барахла з сотнями різнонаціональних людей. Так, вибір локації – це робота масштабна і багатовекторна: щоб знайти щось оригінальне і де нога людини не затоптала всю природну красу, треба стати тими орлами, які тут літають поміж Карпатами.

Готель «Арніка» - це теж важливий вибір. В групі 80 чоловік, плюс ведмідь Тіма і з півтора десятки машин, вмістити таку кількість людей і техніки – а акторів поселити в люксові номери, прописані у деяких як вимога в контрактах – проблема, на вирішення якої треба не менше часу, ніж на вибір локацій. Тому готель в Синевирській поляні був дуже доречний. Як наданий вихідний. Після масової сплячки, люди повиходили зі своїх барліг, а позаяк це були не прості люди, а кіношники, їх відпочинок переріс у імпровізований концерт, дискотеку із світловими та звуковими ефектами. Все почалося з гітари, двох колонок і голосу самотнього працівника департаменту звуку. Потім до нього почали приєднуватися «світляки», механіки камери колеги, потім принесли підсилювач, потім світло та димову машину, і навіть машину, що робить сніг. Все це переросло в концерт, ледве чи не сільського значення – танцювали всі, а ті хто жив в селі, і не зміг букти присутнм на концерті, слухали його з далеку – з відстані, гадаю, кілометра, якщо не більше.



Потім до відпочиваючих кіношників приєднався дресирувальник Павло Вякін зі своїм ведмедем Тімою. І цей момент став the best moment in that day. Уявіть собі таку картинку: стидять в колибі люди, випивають собі, заїдають, і про гарне розмовляють, тут відкриваються двері і, замість людини, заходить ведмідь. Перший сміх в тому, що група «Урсуса» вже настільки звикли до Тіми, що на нього звертають увагу лише щоб сказати «привіт, Тіма» і відвернутися говорити собі далі. Другий сміх – сміх для знаючих – це коли Тіма, пройшовши повз всіх, встав на задні лапи і оперся на барну стійку так, як це роблять якісь ковбої у фільмах про Дикий Захід. Офіціантки не очікували ні такого клієнта, ні такої від нього вправності, і зрозуміло, від жаху поприсідали. Втім за хвилину, як справжні професіонали, які в Карпатах бачили різного штибу, розміру і претензій відвідувачів, взяли себе в рук і навіть наважилися видирати з-піл лапки Тіми меню, - певно, для того, щоб розгорнуту перед ним винну карту. Тіма вина не пив, і навіть нічого м’ясного не замовив (даремно, бо там були такі смаковиті крученики!). Він пішов, але обіцяв повернутися – зйомки з ним будуть проходити за два дні в Ужгороді.


Цікаво, що й цього вихідному дню виявилося замало – фіналом став «раковий похід»: заборона ловити рибу в озері Синевир не розповсюджувалося на раків, тож відпочиваючі кіношники виріши організувати собі на вечір пиво з раками. І це виявилося екстремальною і гумористичною вилазкою, на кшталт, виходом за стіни окупованого міста, з використанням моторизованої техніки, високих чобіт, пластикових пакетів та ліхтариків. Есктрім був пов'язаний з вибором місця ловів, бо для того, щоб добратися до поселення раків, потрібно було спуститися з гори, як Ганнібал з Альп , і тримаючи в одній руці трофеї, а в іншій хто ліхтарик, хто руку напарника, потім, після успішного пограбування ворожого табору, знову дряпатися на цю ж гору. В якийсь момент ланцюжок сміливців луснув через триклятий пакет, що прорвався в найбільш несприятливий момент, і раки розлетілися горою, мов бісер. Збирання на горі, в кущах та серед дерев раків, які намагалися уникнути ув’язнення, власне, й перетворилася на шалено, гомерично смішну ситуацію. Причому, самі раки до пива, як і саме пиво, не були ціллю - пригода була тою виснажливою спокусою, яка часом потрібна, аби заснути. Гарний крайній момент вихідного дня.

Ярослав Підгора-Гвяздовський  

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Журналисты
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.