Урсус, або Ати-бати, йшли знімати – 19

2 ноября 2013, 19:41
Журналіст, кінокритик
0
508
Урсус, або Ати-бати, йшли знімати – 19

Український Ужгород перетворився на румунське містечко. Дороги, замки, кав’ярні – декорації для фільму «Урсус», який перекочував в нове місто.

19 день, Закарпатська область, Ужгород

9:00 Другий режисер проспав. Але це не проблема – все одно початок знімального процесу на вулиці Замковій затримується. Оператор сердиться, тре ліву руку, яка, від плеча до ліктя, в нього вже певний час болить – стандартне нервування в ході звичного виробничого процесу, на жаль, не можуть пройти для серця не помітно. «Не нервуйте, все буде добре», - кажу. - Нервую, бо живий». Але нервує Сергій Борденюк не довго – з’являється Богдан Бенюк, що тільки-но прилетів до Ужгорода з Києва. Звичним чином, за хвилину, він розраджує всіх несподіваною і кумедною імпровізацією, зробленою на основі запланованої сцени. Борденюк добріє. Деструктивний початок дня переходить у конструктивне русло.

 



Як правило, на кожній локації з’являється купа бажаючих залізти в кадр чи запхати свого носа за лаштунки зйомок. Цього разу на майданчику непрошеними гостями виявляються… пси. Кілька місцевих розказали, що ці пси - циганські, але один з них має певний статус. Не худенький сірий кобель ходить по всіх громадських оказіях, чи це концерт, чи весілля, чи мітинг, чи зйомки «Урсуса». І називають цього пса «душею міста». В компанії ще з двома представниками собачого роду він біжить поруч із Нікою, який йде вулицею, обнімаючи за плече Соню. Підійшовши до Фоми, котрий сидить в кабіні, вони обговорюють те, як заробити, бо на бензин у них вже не стає грошей. Те, що вони вирішують в цій сцені, буде зніматися післязавтра в Мукачево, а поки що перед очима Ужгород.


За локацію Ужгород вибрали ще влітку. В цьому місті, утвореному 1120 років тому, зберігається потрібний європейський багатонаціональний дух. Не дивно – названий Унгваром на угорський манер, він був у складі 20 країн, тут говорять чотирма мовами, а діти місцевого населення їдуть вчитися або до Угорщини, або до Польщі – в Європу. І тут – центр виноробства. Причому, як розказав хазяїн кав’ярні «Під замком», Юрій Руснак (який володіє шістьома мовами), в 1944 році за часів Другої світової радянські солдати, коли бачили величезні бочки з вином, просто розбивали їх прикладами автоматів і підставляли роти. Вина була так багато, що в результаті воно текло вулицями, і солдати, сп’янілі, падали в ці ріки. Вулиця з кав’ярнею пана Юрія, була першою вулицею в місті, - нею возили камінь до ужгородського замку. Угорською вона називалася «Пінце шур утцо», українською - «Підвальний ряд», бо в кожному домі були свої підвали, а в підвалах – бочки з вином. Тепер це вулиця чеха Івана Ольбрахта.


В цій кав’ярні знімали кілька фільмів, один з них, документальний - про французького письменника та льотчика Антуана де Сента-Екзюпері. Тепер знімають художній фільм, «Урсус», про двох грузин і одну канадійку. Але знімають не через особливість її географічного розташування – хоча центр старого міста є дуже вигідним місцем, - ця кав’ярня особлива, бо є музеєм з багатющим начинням старих речей, від пляшок, м’ясорубок, ламп, годинників та табличок різними мовами до друкарських машинок і кінопроекторів. Музейної цінності речей тут не має: концепція - у відтворенні побуту. У затишку, якщо хочете. Ці речі пан Юрій збирав усе життя, тримаючи їх вдома. Потім, 25 років тому, він викупив це напівзруйноване приміщення, єдиною цінністю якого для пана Юрія було те, що за Австро-Угорської імперії тут працювала винарня з магазинчиком.

 


Саме до цієї кав’ярні заходять герої Соні та Ніки (на стіні – табличка з назвою «Під замком», а під нею – слово «Анно» латиницею (в перекладі - "засновано"), як прізвище у режисера, з якого Заза Буадзе зробив анаграму героя Джорджа Каррафаса). Вони шукають Фому, який образився на Ніку, бо вирішив, що той проміняв його на Соню. І тому пішов собі пити до кав’ярні ракію… Ракію Богдану Бенюку замінили на воду (хоча хазяїн робить неймовірно гарну 60-градусну сливовицю), і він її за вечір випив з 10 келішків по 50-т. Якщо б це була ракія, було б важче. Але сцена все одно вийшла важкою: готували її довго, а дублів знімали, здається, безкінечну кількість – спочатку розмову Нікі і Фоми, потім крупняки обох, потім крупняк Палича (він зіграв кінооператора, що показує Фомі фільм, хоча міг би стати дублером героя з дитячого фільму Вольфганга Петерсена "Безкінечна історія"), потім Жозефіну… В невеличкому приміщенні кав’ярні дихати було практично нема чим через дим – ілюзія закуреного простору, який є дуже кінематографічним у поєднанні з ліхтарем кінопроектору; громоподібні крики перед зйомкою кожного кадру помічника адміністратора майданчику – «Тіха!!!», - бухали по голові, мов довбешкою; спека від освітлювальних пристроїв; втома; напруга… «Знято!» - цей крик Отара був значно краще. Чому б це? «За велику силу мистецтва», - проголосив Заза Буадзе як гімн і епітафію дню одночасно. Фух…




Ярослав Підгора-Гвяздовський

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Журналисты
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.