Урсус, або Ати-бати, йшли знімати – 20

4 ноября 2013, 11:47
Журналіст, кінокритик
0
723
Урсус, або Ати-бати, йшли знімати – 20

Два ключових моменти фільму «Урсус» - еротична сцена між героями та фінал. Злети і падіння – як в житті…

20 день, Україна, Закарпатська область, Ужгород

21:00 З вікна мого готелю на другому поверсі видно, як внизу, перед рестораном, стоїть фургончик, що в групі називають «чоло-вагеном». В ньому герої Соні та Ніки, поглинуті пристрастю, з’єднуються в палкому вияві кохання... Пафосно? Ну, може, але в тому, як це знімають, цнотливість на першому місті. Бо сцена не мусить бути натуралістичною і надмірно сексуальною – це лише коротка демонстрація нового рівня стосунків героїв, які пройшли шлях від ненависті до любові. «Вони абсолютно різні, - перед самою сценою розказував Ніка Тавадзе про героїв Соні та Ніки, - але їх тягне одне до одного. І любов – природне продовження їх стосунків»... Насправді, аби вони зійшлися, їм довелося пройти через шалене випробування. Хоча вони б самі, без Фоми, з ними не справилися. Не даремно Заза Буадзе називає героя Фоми своєрідним Санчом Пансою…



9:00 … Зранку знімали епізод, як Фому і Соню зупиняє румунська поліція, наказуючи їм рухатися за ними. Знімали за Ужгородом, на трасі. Сцена здається проста – проїзд машини, поліція їх підрізає, виходить поліцейський. Та зрушити старезний, 50-літній ПАЗ з місця, розігнати його, а румунським поліцейським загальмувати саме перед камерою – це надзадача. Адже і елементи сцени розбиваються теж на свої компоненти – людина за кермом ПАЗа, дублюючи Бенюка, мусить бути на нього схожою; поліцейські мають бути автентичними – у відповідній до того часу і країни формі, з правильними погонами і гербом на фурашці. Натомість дублер Фоми виявляється занадто зарослим, і в кадрі видно його борода, яка довша, ніж щетина Бенюка. Тож дублера відправляти підстригати бороду. Форма поліцейських теж не надто грана – відправляють на доопрацювання… Не відомо, чи так буває завжди, але - не одноразово. Виробництво кіно тягнеться роками, зйомки фільму – місцями, а встановлення сцени – годинами. І це – буденність, просо не відома масам. Хоча, аби це зрозуміти, можна згадати епізод з «Людини з бульвару Капуцинів», коли герой Миронова пояснюю своїй коханій щодо народження дитини у кіно – що спочатку є любов, потім вагітність і лише за нею – поява на світ, а те, що ми не бачимо проміжних ланок між поцілунком двох і усмішкою третього – дитини, -  завдячується мон-та-жу.




Сцена в барі «Берлін», коли спочатку герої Фоми і Ніки дивляться по телевізору відкриття Берлінського кінофестивалю, а потім, через рік, коли Ніка вже сам бачить церемонію вручення «Золотого ведмедя» герою Жан-П’єра Женно, - це монтажна сцена. Два шматки, розкидані в часі, покликані скоротити хронометраж фільму (і терпіння глядача); приклеїти майбутнє до теперішнього і побачити в реальному часі, одне за одним, те, що стається і що станеться невдовзі. Це однин з елементів магії кіно. Як це робиться. Ось красивий, з добре вкладеним волоссям Ніко (біля нього постійно бігають гримери) в чистому сірому светрі сидить поруч із народним Богданом Бенюком у його звичному для фільму коричнево-вишневому одязі, вони вдивляються в порожнечу старого німецького телевізора (там буде спец-ефектами вставлений міні-фільм). Накурене приміщення ресторану (дим напомповується зі спеціальної дим-машини), сидять відвідувачі (статисти), їм носять пиво (безалкогольне) самі ж офіціанти бару та добровольці з нашої знімальної групи. Це перша сцена. В другій Ніку вдягають в стару вилинялу кенгурушку і чорне пальто нагору, навмисно покоцане костюмерами. Волосся йому розтріпують, скидають на лоба і очі, з балончика трохи міняють колір; обличчя тонують і роблять темніше, на щоках і лобі – додають грим-подряпини, а руки, які потрапляють в кадр крупним планом, і поготів перетворюють у вияви хвороби і докази бомжацького способу життя. Різниця між закінченням першої й початком другої сцени – хвилин 20-30 у виробництві, а за сюжетом фільму – рік.




Кадр з крупним планом рук Нікі та його обличчя – неймовірної драматичності й кінематографічної сили. А від початку його в задумах творців не було взагалі – це виникло на ходу, коли побачили, що доглянуті руки актора не відповідають зовнішньому вигляду героя. Чудовий план виник спонтанно. І так буває доволі часто. 



Ресторан фактично поділили на дві частини – одна, яка потрапляє в кадр, заповнена столами і статистами за ними; друга частина, невидима для глядача, - заставлена апаратурою – там стоять плейбек, звук, монітор і сидять техніки, режисер і сценарист. Цього не побачать у фільмі, але, якщо знаєш, як його робили, фільм здатний вийти за межі свого двовимірного горизонтального прямокутника, і перетворитися на дуже реальне майже документальне тривимірне дійство. Власне, цей блог частково покликаний зробити таку конвертацію в мізках глядачів.





Смішно, що про реалістичність говорив і Тавадзе, кажучи про свої відчуття після знайомства з Бенюком: «Таке враження, - казав він мені, - що ми були до цього з ним знайомі. І з ведмедем та ж історія, в тому сенсі, що на першому курсі я грав невеличку пантоміму, змушений на завдання зображати ведмедя. А тепер я граю ведмедя, перевдягають у нього, зображаю його. Час ніби повернувся».  

Час – це те, чим кіно грається, як може і чого не може людина. Так само і з останньою, еротичною сценою дня. Якби в житті було так, як робиться кіно, до сексуальних стосунків люди б не дійшли – просто не вистачило б терпіння. Поки середину фургончика декорували у відповідності до завдання оператора і режисера, пройшла година-дві. Ось лежить шкура-костюм Нікі, ось голова ведмедя у фіртці клітки, ось килим на стінці, дотичної до кабіни водія. У героїні Жозефіни де Ла Баум руде волосся, а килим теж із рудими елементами. Сергій Борденюк стурбовано дивиться на плейбеці картинку камери, і незадоволено хитає головою: «Ми не побачимо Соню, бо вона зіллється з декором. Треба міняти фон». І художник-оформлювач, Палич, лізе у фургончик прибивати білий кожух. Оці всі деталі мусять створити дух, і сховати штучність. Що маємо в результаті? Руде волоссі на оголеній білій спині Соні, що сидить на героєві Нікі – це дуже красиво. Хвилюючої, трохи збуджуючої краси і домагалися Отар Шаматава та Заза Буадзе.



15-годинна зміна закінчується о 12-й ночі. Разом з нею минає і екватор – 20-й день, середина знімального періоду. До краю зйомок – 19 днів. На 4-те листопада запланована натурна зйомка в Мукачевому. Після цілоденного дощу, який, на щастя, припав на «павільйон», всі – Заза особливо – моляться, аби сонце допомогло. Є шанс. Бо дуже багато в зйомках «Урсусу» покладено на молитву і допомогу, і проекту допомагають найрізноманітнішими і найнеймовірнішими способами. «Урсус» - нестандартний проект, він стає більшим за просто кіно.

Ярослав Підгора-Гвяздовський        

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Журналисты
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.