Урсус, або Ати-бати, йшли знімати – 22

6 ноября 2013, 14:12
Журналіст, кінокритик
0
1977
Урсус, або Ати-бати, йшли знімати – 22

На 22-й день зйомок фільм «Урсус» потрапив під навалу форс-мажорних обставин – невпинний 6 годинний дощ примусив зупинити зйомки, і перенести важливу і складну сцену з Ужгорода до Берліну.

9:00 Малочисельна ранкова служба в Ужгородському кафедральному греко-католицькому соборі закінчувалася в акурат до початку зйомок «Урсуса», одна зі сцен якого мала відбутися перед храмом. Оператор Сергій Борденюк ще встиг помолитися з усіма парафіянами, зосереджено помовчати, і вийти з благословенням у новий і, без сумнівно, повний слів та фраз день. Початок дня подавав надії.

 


Та вже за кілька хвилин з’ясувалося, що посеред вибраного, заздалегідь обумовленого місця зйомки стоїть машина, і ніхто не знає чия вона. Міліціонери нічим допомогти не можуть – вони обмежили майданчик і сваряться з водіями, одним з яких конче потрібно проїхати, а другим – обов’язково залишити машину саме тут. Але зйомки зупинити не можливо, все підпорядковується графіку, і кожна знехтувана година просто додасться до зміни того ж дня. «Всі проблеми через людський фактор, запиши це», - каже мені Сергій Борденюк, розчаровано, печально і загрозливо хитаючи головою. Причому, треба сказати, і всі успіхи – через людський фактор. Хтось може напередодні напитися до повної втрати контролю, але наступного дня він буде працювати як швейцарський годинник – я це бачив на власні очі, чудуючись цій властивій кінематографічним групам витривалості, не властивій машинам (одна з них вночі наїхала на зрублене дерево, відірвала піддон і тепер здатна пересуватися лише на евакуаторі).


… В кадрі - Жозефіна де Ла Баум і Богдан Бенюк. Їх робота нагадує гру в пінг-понг, лише стилі та методи інші: Бенюк імпровізує на основі заданого матеріалу, досягаючи результату за рахунок власної харизми та винахідливості, а Жозефіна додає до професійності - «жінку», або, як влучно підмітив один з групи, вона «включає жінку і не виключає її цілий день». Сексуальність Жозефіни – це її харизма, знання життя на основі природного володіння власною статтю. Ну, ми всі знаємо, як це, і що це не всім підвладно. Через це, гадаю, через профісійність плюс жіночу вправність, Жозефіну і вибрала на роль Соні. Через це більшість актрис і має славу… Прикметно, що сцена пов’язана з тим, що герой Бенюка, Фома, виганяє з машини Соню, а насправді Жозефіна вночі цього ж дня їде до Парижу. Це так, до слова – дрібний збіг.

 

Поки знані актори не пробують, а вкарбовують своє вміння, початківці, яким є Роберт Фельдман, роблять свої перші кроки в середовищі професіоналів. І роблять це доволі впевнено. Герой Роберта - Вуді Кауфман (бачите чергову гру сценариста Зази Буадзе в кінематографічні алюзії?), він грає асистента режисера Жанно, вкрай балакучого парубка, який мусить вмовити Соню привезти на майданчик фільму «Грізлі» ведмедя, тобто, як ми знаємо, Ніку в подобі Чоли. Соня виходить з фургона, Вуді хапає її й швидко-швидко торохкотить про сподівання, про Жанно і про ведмедя. «Стоп! - каже Заза, який заміняє в цій сцені Отара Шаматаву. – Роберт, тобі потрібно говорити із швидкістю кулі, не зупиняючись, і не чекаючи на відповідь Жозефіни… Ще дубль!» Роберт повторює свою промову. Ще один дубль. Ще раз повторює. Ще один дубль… В якийсь момент, бачачи як відрізняється Заза від Отара, який робив мало дублів, я згадую про режисера Стенлі Кубрика, одного з перфекціоністів від кіно – він, знімаючи «Механічний апельсин», примусив Малькольма Макдауела зіграти одну сцену 96 (!) раз. Після чого актор потрапив на місяць до психіатричної клініки. Та бажання зняти краще не є крамолою, особливо зважаючи на те, що в кожному новому дублі з’являється щось нове.


Прямо на майданчик, зовсім не обмежений дротом, огорожею чи якоюсь стрічкою, як це роблять, скажімо, на голлівудських фільмах, заходить місцева жінка. Перед цим вона пильно стежила за процесом фільмування. «А пра што фільм?» - питає вона з простотою дитини. «Про любов», - хтось їй відповідає. І в цьому виявляється цікаво річ – для кожного з групи «Урсус» є не однозначним щодо «пра што». Бо за якийсь час, Отар, даючи інтерв’ю для місцевого телеканалу, каже, що фільм - про втрачених людей, зплюндровану країну та зіпсовані долі, тобто роблячи акцент на драматичності. Для журналістів важливішим є фантасмагоричний момент зміни героя Ніки в момент перевдягання в костюм ведмедя. Для більшості ж в групі «Урсус», передусім, – це роад-муві, фільм-пересування, фільм-пригода-в-дорозі, що цілком зрозуміло. А от для місцевих найважливішим є інтеграція Ужгороду в європейський контекст: тут знімається і Румунія, і Німеччина. Хоча що ж тут дивного – тут була Австро-Угорщина, а це суміш румунського, угорського і німецького. Тож зрозуміло, чому тут ще влітку знайшли локацію для Берліну.


На набережній Незалежності, поруч з річкою Уж, стоїть чудовий старий будинок, який цілком реально сприйняти за берлінський район Веддінг. Хто був в Берліні, той знає про що мова, хто не був – скажемо: це не надто популярний район з переважно 2-5-поверховими будинками, спорудженими XVII-XIX сторіччя в стилі неокласицизм. От в такий будинок і приходить Ваніко, за яким слідкує Фома… Дві величезні проблеми в оформленні сцени виявляються відразу: було придумало замінити табличку на будинку з «бул. Незалежності» на берлінську вулицю… Фрідріхштрасе. А це шалено неправильно, бо Фрадріхштрасе – одна з центральних вулиць Берліну, на якій ніколи не було тихо, як має бути за драматургією сцени «Урсуса» і яка і за стилем будинків, і за кількістю магазинів більше нагадує Таймс-сквер в Нью-Йорку, ніж район Веддінг в Берліні. І так само дивним виглядає телефонна будка – центральний реквізит сцени – з неї дзвонить Ваніко, за нею ховається Фома, вона – в самому центрі кадру, і вона – червона. Тобто як в Лондоні, що стало навіть штампом.




Третьою проблемою виявився дощ. Він накрапав, то починався, то закінчувався весь день. Але саме під вечір, коли тільки почали готувати «берлінський» епізод, його прорвало на повну силу. Всі повбирали прозорі дощовики. Та це, звісно, не допомогло. І тут почав працювати той самий «людський фактор», який часом все псує, а часом все рятує. Не зважаючи на важкість роботи в умовах, коли погано видно, слизько, неприємно, команда «Урсуса» якось дивовижно сконцентрувалася: повністю мокрі Шаматава і Бенюк, здавалося, не помічали нічого (краще не знати, якими словами подумки вони все характеризували). «Світлякам» вистачало наснаги приколюватися. «Дольчіки» (хто обслуговує камеру) мовчки бігали між камерою і камер-вагеном, де зберігалися об’єктиви і все начиння. Бідний Андрій Радіонов з «бумом» (зовнішній мікрофон на телескопічній палиці), здавалося, перетворився на стовп, з усіх сторін залитий водою (після часткового занурення в Синевир, видається, йому не звикати). Та найбільшу стійкість проявив – окрім Сергія Борденюка, чиї заслуги просто за межею оцінки – Андрій Герасименко. Певний час тому висунута ним, звукорежисером, ідея зіграти Ваніко була несподівано прийнята режисером (певно, для Отара вирішальним стала фізіономічні риси Андрія, чудово підходящий для ролі). Але щоб попасти в образ йому потрібно було… поголитися – зголити бороду і зробити голову ідеально гладкою. Тож на майданчику в суцільну водяну стіну дощу Андрій в повній мірі відчув усі складності акторської професії через відсутність волосся. Перший раз в перший клас із форс-мажорними обставинами – оце початок!

 


Дивовижно, що зйомки взагалі відбувалися. Але. Приглушені дощем крики «Екшен!» другого режисера Валери Крижановського, блиск плащу Борденюка на його невигідно-високому операторському постаменті біля камери, коричнева пляма мокрого Бенюка під дощем біля будки, мокрий і тихий Отар в чорній шапці в дефіле між плейбеком і камерою, похмурість знервованого і мокрого Зази, зелена куртка фотографа Олена Івашкіна із заклеєним червоними стрічками фотоапаратом, захекані і мокрі, але в блискучих накидках техніки – і темні обриси людей в освітлених вікнах будинків, що спостерігали за цим паноптикумом з тепла і тиші... Чарівливо красива картинка, підсвічена з різних боків яскравими лампами, справляла враження втаємниченого дійства, вагомість якого знали лише його учасники. God bless their – так і хотілося вигукнути, по типу вигуку God bless you, який адресував герой Роберта героїні Жозефіни, яка таки погодилася приїхати на зйомки разом з ведмедем.

 


Те, що нічна сцена – ще одна, третя – була відмінена і зйомки призупинилися, - не біда. Та утопія, яка називається «Урсус», продовжує втілюватися. Проект зі складним бекграундом, неймовірним для сьогодення України масштабом і великими амбіціями на майбутнє живе всупереч обставинам. І від цього не втомлюєшся дивуватися.

Ярослав Підгора-Гвяздовський 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Журналисты
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.