Урсус, або Ати-бати, йшли знімати. Болгарія

15 ноября 2013, 14:04
Журналіст, кінокритик
0
860
Урсус, або Ати-бати, йшли знімати. Болгарія

Знімальна група фільму «Урсус» переїхала з України до Болгарії. Це новий етап одіссеї найамбітнішого українського кінопроекту, в якому беруть участь актори і продюсери з 6 країн.


Через непереборні проблеми з інтернетом в Болгарії, ми вирішили давати звіт щодо зйомок “Урсусу” блоками – по 3-4 дні. Перший блок об'єднує 23-й, 24-й, 25-й і 26-й дні.

Софія

Переїзд почався 6-го листопада. Умовна Троя – взята: перша країна-локація була відпрацьована. Попереду – 1100 кілометрів переїзду до другої країни-локації (наступної Трої?). Проте уявіть собі, що таке організувати перехід кордону для 40 чоловік (інша частина групи повернулася до Києва)? Речі, техніка, візи, бензин, плюс фургон чоло-вагена. Часом одному переїхати за кордон — проблема, а тут...


 

Переїзд відбувався трьома групами — дві їхали автобусами з Ужгорода через Румунію, друга — поїздом до Львова, а вже звідти — до Софії. Пізніше, вже в Софії, Заза Буадзе розказав, як вночі, вже на території Болгарії, він прокинувся в автобусі й, сонно подивившись у вікно, просто таки ахнув — саме в цей момент вони проїхали повз величезний бігборд з написом латинкою “Урсус”. Невдовзі автобус зупинився, і Заза побачив, як падає зірка — звісно він загадав бажання. Здогадайтеся, яке бажання у творця “Урсуса”, який дивиться на ту саму Велику ведмедицю, на яку дивився придуманий ним герой, Ніка Корентелі, теж, як і Заза, грузин і теж, як і Заза, режисер за освітою? Романтика, чи не так? Ще більш романтично, що саме в цей час (ми з Зазою це з'ясували пізніше) я так само, тільки у Львові, дивився на небо, шукаючи очима Велику Ведмедицю і знайшов її. Вдоволений цим, я, маючи час між потягами, вирішив пройтись нічним Львовом. Городецькою до низу, повз неоготичний собор Святої Ольги і Єлизавети, направо - до скульптури Святого Георгія, що пронизує списом змія, потім наліво – до Музею етнографії і прямо – до центру, з Костьолом єзуїтів і Катедрою, каплицею Боїмів та пам’ятником Леопольду фон Захер-Мазоху. Більшість закладів – не працюють, лише поодинокі «під червоним ліхтарем» та ресторани, «Коммуна» з нічними любителями відпочинку на подушках з кавою в руках та ноут-буками на столах і поліція. Та навіть нікуди не заходячи, 3-годинні мандри з Катамадзе у вухах і старим містом перед очима, були неоціненним подарунком, воістину, божим.


Натомість другій частині групи поталанило в дорозі наштовхнутися на румунське пиво з назвою “Урсус”. Теж подарунок.

 



9-го листопада, петляючи гірською дорогою між Софією і містечком Пасарел, серпантин якої ну дуже нагадував переїзд з нашого Сімферополя до Ялти, ми потрапили практично до того озера, з якого Софія в 31 кілометрі від себе бере воду. І сталося велике возз’єднання… Ну, добре, не велике, але щасливе.

 

Болгарська частина фільму творилася за допомогою тих людей, що не так давно працювали над третьою частиною трилогії Сільвестра Сталлоне «Нестримні». Що, зокрема, підтверджувалося написом на кенгурушці одного з них - Expendables-3. Ще у одного на спині був напис 300 Rise of an Empire (фільм великого голлівудського мейджора Warner Bros., у нас наступного року в прокаті з назвою «300 спартанців-2»). Річ у тім, що з болгарської, другої копродукційної сторони «Урсуса», працює субпідрядником компанія NU Boyana Film Studios, в минулому – просто Boyana Film, 2005 року куплена голлівудською компанією відомого продюсера Аві Лернера Nu Image. Дуже вигідна співпраця Голівуду з Болгарією, зумовлена дешевизною і при цьому високою якістю організації та виробництва, й пояснює експансію сюди американських фільмовців. Тепер ці ж люди роблять кіно на замовлення української компанії Fresh Production. Круто, правда?


При закінченні першого знімального дня в Болгарії, втілюється дуже гарна ідея, придумана Зазою не так давно, вже під час зйомок: герої бачать вантажівку, в якій до вітрового скла приліплена рука (Господня?), потім її бачать знову, а у фіналі, в третій раз, вона виконує ту місію, як в “Омені”, заради якої вона й виникла... Туманно? Згодний, але інтригу треба зберігати.

 

Дорога на Пернік і Кулату

На другий день зйомок у Болгарії група поїхала дорогою на Пернік і Кулату. В 40 кілометрах від Софії була вибрана локація з невеличким тунелем. Тут мусили зняти дві складні та драматично-напружені сцени. В одній з них має бути технічно досконалий трюк. Аби це було зроблено на найвищому професійному рівні привезли величезний (і дорогезний) кран, що мав виконувати допоміжну функцію. Разом з краном прибули й самі каскадери, причому не аби які – тільки що вони закінчили роботу над блокбастером «Нестримні-3», працюючи над постановками трюків із Сільвестром Сталлоне, Арнольдом Шварценеггером і Джейсоном Стетемом. І, гадаю, це не порожні слова, бо коли мова йде про фільм з бюджетом в 100 (!) мільйонів доларів, хто б як не ставився до вищеназваних акторів, сумніви є не недоречними – за такі гроші купують кращих.

 


Трюк, виконаний ними, трохи моторошний – каскадеру треба було доволі близько підійти до машини, що рухається зі швидкістю, і відлетіти на спеціальних мотузках в акурат перед бампером. І тут почав насуватися туман. «Це тобі привіт від Тео Ангелопулоса, - каже мені Заза Буадзе. - У нього є фільм «Пейзаж в тумані», і його, Тео, так само збили, як збивають нашого персонажа» (грецький режисер-класик загинув рік тому під час наїзду в той самий момент, коли, поруч знімаючи фільм, відійшов з майданчику). Кого збила машина в «Урсусі», соррі, розказати не зможу, і справа навіть не в тому, що режисер і сценарист порекомендували мені не розголошувати цього факту, а в тому, що мовою любителів кіно, це б називалося спойлерством, а за нього, як за «піку» з анекдоту - можна й канделябром отримати.

 

Втім, туман не керується людськими уявленнями. Продюсер Олег Щербина, що приїхав до Софії напередодні, на нього зреагував з філософським спокоєм: «Все має бути так, як є. Ми вже бачили, як все до цього відбувалося - як треба і вчасно. Ми нічого не можемо змінити, лише робити свою роботу»... За дві години сонце розігнало туман.

 

Втім, ще за дві години волога – у формі сліз – з’явилася на очах присутніх на знімальному майданчику. Богдан Бенюк, граючи передфінальний епізод, так переконливо передав емоцію, що очі у присутніх заблищали: і режисер Отар Шаматава, і продюсер Олег Щербина, і болгарська продюсерка Павліна Жельева, і навіть стійкий Заза, похапцем, спробували непомітно для інший стерти з «дзеркала душі» краплі співчуття. Цікаво, що Жозефіна де Ла Баум, так само розчулена грою свого колеги, вдалася до гри «я теж так можу», і зіграла те, що не мусила без каскадера. Очевидно, її вчинок викликав повагу у всієї знімальної групи.

 


По шостій вечора, коли сонце сіло за гори, і різко наступила ніч, зйомки звернули. Та  фінальним акордом дня стала придумана Зазою ідею, а якщо виходити з максими часто нами згадуваного Стенлі Кубрика, що «кіно – це монтаж», то ідея Зази — геніальна. Він, власне, не будучи монтажером, придумав зв’язати першу сцену, зняту в Києві, з іншою сценою, зняту в Ужгороді, так, ніби переплітаються змійки. В результаті динаміка, утворена монтажем, стпородила нове життя. Словом, кіно – це чудо, ви зрозуміли.

Дорога на Пернік і Кулату

Жозефіна де Ла Баум продовжує відтворювати ту фінальну сцену, яку почали знімати вчора. Вона в гримі, який наноситься близько години. Їй треба грати на крупному плані, тож вона мусить грати мімікою, і так, щоб повірив глядач. Холодно. Вона в тонких штанях і легенькій курточці. Екшен!.. Знято! Підбігає Отар і просить: «Please, small smiling», і вичерпно додає: «Як у Мадонни». І Жозефіна виконує. Тепер в «Урсусі» можна буде побачити Мадонну...

 

Поки ж займаються бутафорними птахами, які виготовили болгарські майстри. Мова про ворону. Вона за сюжетом – один з важливих символів, як і ведмідь. Вона – птах, що сидить на руці Франциска Асизького, картинку якого Фома купує в майстерні літографіста в містечку Тетару (кав’ярня «Під замком» в Ужгороді); вона – прізвисько, яке їй дав герой Жанно (Бадб з французької - ворона) і вона ж – той птах, який врізається в скло фургону перед крайньою, фінальною сценою… Неймовірно, але цей образ двічі матеріалізувався перед очима його творця, Зази – перший раз це сталося в Києві, коли в скло офісу компанії Fresh Production вдарився голуб. Там власне сиділи Олег Щербина і Заза. Другий раз голуб попав у скляні двері тої самої кав’ярні «Під замком», де Фома й знайшов літографію Франциска Асизького. Чи це випадковість?  

Німецький продюсер «Урсусу», Стеліос Зінаїс приїхав на майданчик фактично з українським продюсером. Високий чоловік в окулярах, він справляв враження солідного бізнесмена. Будучи на майданчику він не втручався в кінематографічний процес, але йому було все цікаво. І це зрозуміло: настільки захоплений сценарієм фільму, Зінаїс, голова компанії Aktis Film, що завжди працювала як селс-агент, відкрив відділення з кіновиробництва. Приклад подібного важко й пригадати. Дуже пунктуальний, методичний і ґрунтовний, Стеліос проробляє кожну деталь своєї зони відповідальності – це він запропонував Жозефіну в якості виконавиці ролі Соні, а Джорджа Каррафаса – на роль Жанно, це він знайшов фантастичного ведмедя Тіму і він займається рекламою на заході, придумує ідеї розвитку і провадження інформації про фільм. «Урсус» став не тільки його роботою, а й його захопленням. І це вражає.

 

Аби показати продюсерам, що ж ми робимо, один з найбільших професіоналів у своїй сфері, Максим Десятерик, почав нашвидкуруч монтувати тільки-но зняті сцени, з яких, як джин з пляшки, визирнув фільм. Тобто якщо раніше всі бачили як чаклують оператор і техніки, як промовлять свої магічні слова актори, то зараз з марева їх чар народилися певні форми майбутнього чарівного замку…

… «Зйомки закінчені, всім дякую!» - ще одні магічні слова, промовлені другим режисером, спонукали всі інструменти джина (?), з камерою і освітлювальними пристроями включно, швидко-швидко скластися по машинах. Група переїжджала на чергову свою локацію – до містечка Петрич в 180 кілометрах від Софії, практично на кордон з Грецією.

 

Петрич, Старчево                        

У двір невеликої сільської хати під старою червоною черепицею входять герої Жозефіни де Ла Баум та Богдана Бенюка, Соня і Фома. Тут стоїть багато людей, утворюючи вервечку черги. Фома з квіткою у вазонку рухається вперед, здоровкаючись з усіма: «Добрий день! Бон жур! Гамарджоба!» (на плейбеку режисер Отар Шаматава невільно всміхається). Фома  доходить до дверей, і тут виходить вона… «Cut!» («Знято!») – кричить Отар. Задоволений вдалим другим дублем оператор Сергій Борденюк, звертаючись до болгарського техніка, каже: «За такий кадр я можу кинутися головою в басейн… в якому немає води». Група, тішиться реакцією і дотепами оператора, всміхається так само.

 


На кого ж подивився Фома? Це та, заради якої взагалі варто писати – Ванга, сліпа болгарська Севілла, до якої на поклон йшли не тільки звичайні люди, а й члени партії Болгарії, і навіть їздив Брежнев. Власне, звичайні люди до неї добратися не часто могли – територія з її селом належала до прикордонних земель, тож потрапити туди можливо було лише з отриманням певного дозволу. Але люди йшли на все, аби побачити сліпу і стару жінку з даром бачити людину наскрізь, її минуле і майбутнє, і дати пораду, аби змінити долю. В «Урсусі» її зіграла чудова болгарська акторка Ілка Зафієва, яка, спочатку погодившись, в той самий день злякалася своєї згоди, бо Ванга для Болгарії завжди, із самого дитинства, коли в неї влучила блискавка і вона отримала дар, була чимось на кшталт прихованого пророка (як це не дивно, хоч увесь цивілізований світ знав про неї, болгарська влада намагалась замовчувати, затирати інформацію про Вангу серед власного народу). Вангу в художньому фільмі грали лише раз – в російському серіалі 2013 року «Ванга. Вангелія», і то – російська акторка. Тобто «Урсус» став першим фільмом з болгарською участю, в якому болгарку Вангу зіграла болгарка. «Я дуже переживала за своє рішення, - розказала мені Ілка після знімального дня. – Але й відчувала велику честь і радість, від такої пропозиції». Щоб остаточно зрозуміти владу вангиної слави для простого люду за 17 років після її смерті, варто проілюструвати початок знімального дня, коли Ілка Зафієва, з гримом на обличчі, у (приблизно) тому ж самому одязі, знайомому з чисельних, розмножених з газет і журналів фотографій – вийшла з машини, і, спираючись на асистента з акторів, попрямувала до знімального майданчику, облаштованого у звичайному, знятому в оренду будинку. Статисти, чудово розуміючи, що перед ними акторка, все одно, не зумисне, почали шепотіти один одному: «Це Ванга… Це Ванга…». Абсолютно вражаюча звукова картина.

 

Звісно, не кожен, хто одягне чорну хустку, чорну блузку і буде старим та сліпим, зможе викликати подібну реакцію. Всьому причина – фантастичний і надзвичайно реалістичний грим Ілкі, який відразу  (від моменту виходу фільму в прокат) може претендувати на «Оскар» у відповідній номінації, адже «Оскар» - це суто професійна нагорода, котра щорічно вручається за високоякісне володіння своєю професію. Були вивчені всі (!) фотографії Ванги, відзначені головні деталі обличчя. Грим продумувався 20 днів; з акторки знімався гіпсовий відбиток обличчя, на який накладався пластилін, а потім – латекс. Грим зробив ветеран болгарського кіно, старий, але досі добре зрячий художник-гример Дімітр Коклін. У своїй професії він вже працює понад 50 років, з них 30 років пропрацював на болгарській студії «Бойана». Коклін – це певний унікум, нонсенс для сучасного світу, тому він вважається «останнім з могікан». За своє життя він працював, де тільки міг (останнім часом на телешоу та в театрі), працюючи з болгарськими фільмами,  радянськими, чеськими, грецькими, польськими, а одного разу працював з Іваном Миколайчуком на картині «Третя планета від сонця»… Цікаво, що, подібно до своєї міжнаціональної кар’єри, Коклін генетично міжнаціональний. Представляючи мені, Кокліна, за кадром, так би мовити, назвали «росіянином», а він розказав, що попри те, що вважає себе болгарином, має діда – українця, а бабцю – грузинку.

 

Фактично весь день був присвяченій цій сцені – приїзду Фоми, Соні та Ніки-в-костюмі-ведмедя до Ванги. Кожному з них вона говорить те, про що вони думали, не знаючи, як розібратися зі своїми проблемами. Кожний, отримавши напуття, врешті, вчинив по-своєму. Власне, з цього і складається наступна дорога, драматургія фільму, і це піднімає фільм ще на один щабель вагомості – не побоюсь сказати – для кіно загалом…

 


… Коли Ванга-Зафієва відіграла роль вся знімальна група просто плескала в долоні – і не тільки собі – Ільці: з неї зняли грим, фільмуючи цю серйозну річ для фільму про фільм, і вона побачила тих, з ким грала, не підозрюючи, як вони виглядають. Адже їй дві години цей грим накладали, а потім вона з ним провела 8 годин у суцільній темряві. Богдан Бенюк в прямому сенсі преклонився перед нею – встав на коліна і поцілував їй руку. Бо крім витривалості в цій направду складній ситуації, Ілка показала сильну акторську гру, не доступну не стільки молодим, а й маститим вже відзначеним. «Браво!» - сказав Борденюк, і за цим було саме те значення, що вкладається у цей вигук історично – проголошення значущості вчинку, в даному випадку гри акторки.

 


День закінчився незвично: аби встигнути зняти ще одну сцену до закінчення світлового дня, кістяк групи – режисер, оператор, звукорежисер і актори – стрімко запакувався в чоло-ваген, і рушив на край села. Власне, казати про це можна саме з огляду на швидкість і захопленням ідеї – бігом, аби зняти кадр! Це навіть не встигли зауважити інші. Чоло-ваген, прив’язаний жорстким щепленням до авто-евакуатора, просто поїхав вниз з пагорбу. Чого тільки не зробиш заради фільму. «Та все, - сказав Заза Буадзе. – Аби тільки дожити до прем’єри»… Самовідданість на грані. Але ж саме таким людям ми співаємо пісню, чи не так?

 


Ярослав Підгора-Гвяздовський


Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Журналисты
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.