Урсус, або Ати-бати, йшли знімати. Болгарія. Блок -3

20 ноября 2013, 12:50
Журналіст, кінокритик
0
459
Урсус, або Ати-бати, йшли знімати. Болгарія. Блок -3

Цигани, турки, болгарські красоти; гори, винні магазини, ведмеді. Фільм «Урсус» продовжує кінотур, змішуючи художню форму зі справжніми місцями в дусі Discovery та National Geographic.

Струмешниця

1% населення села Струмешниця – цигани, саме вони є героями сценарію, які грабують героїв «Урсуса». Але щоб не було ніяких національних образ, вирішили не називати національність грабіжників. До того ж, половину їх, двох з чотирьох, грають болгарські каскадери, а інших двох взяли з місцевих болгар. Місцеві, звісно, не каскадери і тим паче не актори, але які вони фактурні! Грати їм було не потрібно, вони лише сидять позаду сплячого Фоми на ліжку поруч з Нікою – вночі тихо влізли у фургон, витягли пістолета і чекають поки їх жертви прокинуться. Камера спочатку знімає одного, який відкриває бокове водійське скло і притуляє пістолет до лоба Фоми, який у свою чергу, прокинувшись, каже: «Ніка, здається нас грабують…». Камера повертається вліво, робить панораму кабіни і вихоплює ще двох. Всі в шатрі плейбека - режисер, сценарист, звукорежисер і монтажер - давляться від сміху, бо ці двоє мають феноменальний вираз обличчя – крайній зліва всміхається, показуючи світу шалено страшні зуби, крайній з права – має серйозний, але вимучений вигляд ну такого побитого життям забулдиги, що й у фільмах Кустуріци не знайдеш.

 






Це комічно до гомеричного сміху. Проте «Урсус» - трагікомічне кіно, в якому життя відбивається з такою силою художного бачення, що проглядає справжнє. Власне, це і було ціллю Зази Буадзе і Отара Шаматави, творців сценарію – показати жах 90-х років для двох втікачів, які намагаються знайти у майбутньому бодай надію, цілковито відсутню у їх минулому. Зробити складного і серйозного «Урсуса» зрозумілою історією і допомагає іронія. Дует Богдана Бенюка і Нікі Тавадзе – як 2Н + 1О – оптимальне поєднання для утворення життєдайної сполуки, класичної сполуки, втім, вкрай рідко такої чистої і бажаної.

 



… Героїв Бенюка і Тавадзе витягають з машини і тягнуть до задніх дверей, тягнуть грубо і страшно, де, не зважаючи на їх застереження, все ж відкривають вхід до Чолиного барлога, а там – голова ведмедя. Злодії втікають, а Фома з Нікою, хоч і побиті й обкрадені, регочать, як Дон Кіхот і Санчо Пансо. Література і життя, словом.

 


І все це відбувається в природній красі… суттєво доповненій красою постановочною. Якщо ви гадаєте, що для вражаючої картинки можна обійтися лише вражаючою природою, то ви дуже помиляєтеся: кілька годин щоденно – з постійним процесом вдосконалення – художники-постановники, художники зі спецефектів і освітлювачі «творили» навколишнє середовище героїв фільму. «Робили» сніг та іній (для образу зими), дим (для настрою та глибини кадру), світло (для фактурності та чіткості) – робили таке кіно, як ми всі любимо, адже об’єктив камери не в змозі передати світ, бачений людським оком. Простіше кажучи, роблять ням-ням. Та гарне кіно, мов пиріг, складається з багатьох шарів, тим стійкіший і глибший смак.

 



Мельник

30 знімальний день, проведений в невеличкому містечку Мельник в 160 кілометрах від Софії, - ось квінтесенція «урсівського» смаку (хоча це вже було проявлено в Україні й на Джуринському водоспаді, і в Скелях Довбуша, і на Синевирі). Як на мене, Мельник був кращим акордом на честь завершення болгарського блоку зйомок, фактично уособлюючи собою те, про що мовиться – суміш несамовитої краси природи, таланту декораторів і класу групи з акторами включно. Що мається на увазі?

 




Мельник ще навесні, коли відбувався вибір локацій, затвердили продюсер Олег Щербина і режисер Отар Шаматава. 18 листопада у правильності цього вибору переконалася знімальна група... В ущелині розміром можливо з 100 метрів стоять по обидва її боки гарненькі, біленькі, чистенькі будиночки, з мурованим камінням і білою штукатуркою першим поверхом і оздобленим деревом другим поверхом. В дуже доброму стані. А посередині між будинками проходить канал з численним місточками. Така собі болгарська Венеція. Але як таке може бути в глухому (тупиковому) болгарському селі десь в горах? Виявляється років з 8 тому Євросоюз виділив до мільйона євро на реставрацію цього унікального краю. Місцеві мешканці цим чудово і скористалися, відновивши (чи наново збудував) готелі, десятки готелів. Але що ж в Мельнику такого, що за нього так тримаються люди? Тут є церква Святого Антонія Великого XIX сторіччя та церква Миколи Чудотворця. Але, соррі, для регіону Мельник цінний виноградниками, вино з яких тут і продається. Продається, розливається і дегустується. Сюди міг би приїхати герой Пола Джиаматі з фільму «На узбіччі» Александра Пейна. Але, врешті, приїздить герой «Урсуса» Фома на своєму фургончику з другом Нікою у шкурі ведмедя. І приїздить не на дегустацію вина. І, власне, не в Мельник – за фільмом це місто має назву Айі, що з турецької перекладається як «Ведмідь».

 



Так, Мельник виступає турецьким містом. Але ж не випадково – раніше, в XIX сторіччі він був під владою Туреччини. І Фома зупиняються біля будинку, який колись був мерією (а після вигнання завойовників, став бібліотекою і місцевим таким собі Будинком культури). Тепер, в «Урсусі», він декорований килимами і гобеленами із зображенням ведмедя. Тут ведмеді повсюдно, як в Берліні, що, звісно, символічно. В турецькому стилі тут збудоване щось на кшталт чайної зі столиками на гнутих ніжках, кальяном і подушками. Все автентично і має дух Туреччини. За що дяка одній з кращих в Болгарії художниці-постановнику Ваніні Гельевій, яка, аби відтворити сценарне завдання, вивчала турецькі мистецькі та культурні стилі. Та сценарій «Урсуса», яким перейнялася, як, за її словами, найцікавішим і складним завданням в її житті (вона робила для фільму всі декорації в Болгарії).

 


Роль турка-наркоторгівця Талата продовжив грати вже нам знайомий за зйомками в Києві та Скелях Довбуша азербайджанський актор Заур Шафієв. І він склав чудову пару Богдану Бенюку, фактурно і впевнено граючи протилежність Фоми, і за своєю суттю, і за виглядом: чорний, з холодною красою Казанови-Нарциса, він максимально і правильно відрізнявся від щирого і відкритого добряка Фоми. Як і Жозефіну де Ла Баум, Заура любить камера – в кадрі видно лише його, - його енергію треба гасити, інакше глядач опечеться цією пристрастю Отелло. І спокій Бенюка лише трохи гасить це полум’я.

 



Проблема з Мельником була лише у тому, що знімати тут більше, ніж до обіду, не можливо – сонце швидко сідає за колючки гір, закінчуючи світловий день раніше бажаного. Втім, «Урсус» мав виробничу вимогу бігти далі, наганяючи сонце. І це вийшло в жанрі роад-муві з додатком «екшен». 7 машин ланцюгом погналися за останніми сонячними промінчиками: камеру встановили в Land Rover модель Discovery (не випадково?), позаду їхав чоло-ваген, а попереду – щоб не потрапити в кадр – всі інші. Сергій Борденюк зі своєю Alex’ою виглядав не інакше, як кулеметник в літаку часів Другої світової, тримаючи чоло-ваген на прицілі камери (оператор фільму про фільм мав менший «кулемет»-камеру, визираючи із-за плеча Борденюка). Цей біг дорогою з випередженням, обгоном і відставанням тривав хвилин з 15-ть. Чи щось подібне вже хтось робив, аби встигнути зафільмувати необхідне? Хтозна. Але це дійство було напружене. І виграшне.

 



Так завершилися зйомки «Урсуса» в Болгарії. Попереду, в грудні, зйомка в Києві (на яких буде і Жозефіна), а потім, в січні, - в Німеччині, в Берліні. За нею буде Грузія, в Тбілісі та Сарпі. Тобто задоволення не закінчується, воно продовжується.

Ярослав Підгора-Гвяздовський

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Журналисты
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.