Сьогодні – свято. Свято, яке щороку об’єднує усіх...

   … Початок дня. Метушливо та гамірно. Водії нервово маневрують у пошуках оптимального шляху, пішоходи поспіхом перебігають вулиці. Здавалося б, усе, як завжди.
   Однак, цей день особливий. І не лише тим, що в літній спеці вже відчувається освіжаючий подих осені. А тим, що разом із сонцем землю зігрівають мільйони сяючих посмішок дорослих та дітей…
   … Сьогодні – свято. Свято, яке щороку об’єднує усіх: від малого до великого. І хоч має назву «День знань», та було, є й залишається «Святом Дитинства». Як важливо, щоб цей приємно хвилюючий день наші діти згадували у дорослому житті як найщасливіші миттєвості життя…
   У ці хвилини дорослі вітають дітей, діти вітають своїх наставників-педагогів.
   У моєму фокусі уваги сьогодні середня загальноосвітня школа №281 міста Києва. Мені поталанило бути причетною до великої історії дружньої шкільної родини. Не раз я розділяла саме з ними атмосферу безтурботності, радості та щастя. Саме у цих стінах було відкрито перший спеціальний клас для дітей зі зниженим зором. Заснування спеціальних класів було ініційовано керівництвом школи та спеціального дошкільного навчального закладу
   № 219 міста Києва для дітей з порушенням зору та інтелекту, а також підтримано Святошинською районною в місті Києві державною адміністрацією, Всеукраїнською громадською організацією інвалідів «Інститут реабілітації та соціальних технологій».
   Наразі у школі функціонують п’ять спеціальних класів (46 учнів) та два інклюзивні класи (39 учнів). Всього у школі навчається 293 учні з особливими освітніми потребами, у тому числі з різними нозологіями (наприклад, проблеми зору, слуху, порушення нервової системи, опорно-рухового складу, синдромом Дауна тощо). У Школі навчається 1037 учнів. Із учнями з особливими освітніми потребами працюють класоводи та вчителі зі спеціальною освітою.
   …Так, за освітою вони вчителі, а за покликом душі вони справжні чарівники, бо творять справжні дива, адже навчати особливих дітей з особливими освітніми проблемами, знайти ключик до великого серця маленької людини, яка, на превеликий жаль, не така, як всі, – це справжнє диво…
   … Сьогодні мій пієтет і слова подяки адресовані директору цієї школи, Цимбал Людмилі Яківні, та кожному, хто віддає часточку самого себе дітям. Скільки раз я чула пряму мову Людмили Яківни, і щоразу вона поспішає донести все про своє «дітище» (бо робота для неї давно стала сенсом життя)…
   «Невже вони є такі, справжні альтруїсти, такі наполегливі, такі амбітні, такі залюблені у свою справу і дітей люди?», - такі думки генеруються, коли чуєш їх, бачиш їх у роботі, і знаєш, який Хрест несуть. Вони є. Принаймні в цій звичайній і незвичайній школі на Борщагівці я їх знайшла.
   Поки суспільство і держава шукають ідею, яка б об’єднала, вони ОБ’ЄДНАЛИСЯ ЗАРАДИ ЩАСЛИВОГО СЬОГОДНЕННЯ І МАЙБУТНЬОГО ДІТЕЙ. Поки для одних ці гасла лише телеономні концепти, які щоразу стають частиною святкового контенту медійних ресурсів та риторики політиків, а насправді – пуста бравада і доросле лукавство напередодні дитячих свят, для них, педагогів і наставників, це реальність, скраплена потом і, на превеликий жаль, часто-густо слізьми…
   … Сьогодні моє захоплення цими мужніми дітьми, учнями інклюзивних класів. Вони справжні, тому з ними хочеться ділити хвилини буття… Ex ore parvulorum veritas ... Так, діти в мить ока винесуть вердикт, їх не обдуриш, бо їхні душі налаштовані камертоном неба…
   … Все сьогодні по-особливому, все торкається глибини душі і, як то кажуть, «до мурашок», а вони, як відомо, найвірніші супутники нашого емоційного стану. Сьогодні цей індикатор почуттів трудився як ніколи. Ця система ознак, що дозволяє оцінити рівень задоволення і переживання, не підвела. Такий ось маркер на справжність того, що відбувається, і того, що для мене особисто стало історією. Так, спогади про перший клас і першу вчительку трансформувалися… Без сліз не обійшлося…

   P.S. …«Чужих дітей не буває» ... В цьому я переконана, тому з радістю кожен раз пристаю на пропозиції щодо співпраці чи стратегічного партнерства, коли йдеться про наших дітей. Для мене велика честь служити дітям, тим більше, коли мова йде про особливих дітей, тих, хто потребує допомоги, тих, хто потребує лікування, тих, хто втратив батьків, тих… Їх, хто потребує особливої уваги, на превеликий жаль, багато. І святий обов’язок дорослих – зробити все можливе для щасливого життя дітей, бо вони – наше вічне продовження на цій землі, вони – наше з вами майбутнє, вони – це народ України.

   P.P.S. … Сьогодні з самого ранку мала телефонну розмову, після якої вкотре переконалася, що мої життєві шляхи перетинаються з траєкторіями найкращих людей. Я безмежно дякую Богу, що дарує мені зустрічі з найкращими своїми чадами. І саме тут я хочу звернутися до Людини з великої літери, пана Костюка Віктора, і висловити свою щиру вдячність і засвідчити високий пієтет. Почесний Голова Всеукраїнської громадської організації інвалідів «Інститут реабілітації та соціальних технологій», доктор юридичних наук, професор НаУКМА, професор Національного університету «Острозька академія», - сьогодні він активно працює, покладаючи всі свої зусилля та душу для впровадження спеціальної та інклюзивної освіти в Україні. А ще, долаючи власний біль, завжди поспішає творити добро, великі справи щодо об’єднання людей з особливими потребами для узгодження дій та консолідації їх зусиль, спрямованих на поліпшення становища осіб з інвалідністю в Україні, підвищення ролі і соціального статусу громадських організацій у суспільстві, задоволення та захист конституційних прав таких людей, законних соціальних, економічних, творчих, національно-культурних та інших спільних інтересів. Як хочеться, щоб і держава не залишалась по той бік проблем, щоб все те, що роблять за власною ініціативою громадські активісти, проросло щедрими плодами, було оцінено українською спільнотою і найшло відгук у серцях всіх тих, від кого залежать життя і його якість людей з особливими потребами…