І світло у темряві світить, і темрява не обгорнула його

29 августа 2017, 22:59
1
42
І світло у темряві світить, і темрява не обгорнула його

А чи була у нас незалежність?

Нехай час пішов, але я не можу не написати про це.

Отже, Незалежність.
Протягом століть наш народ відчував свою національну ідентичність. Сотні років українці боролися за свою культуру, за право називатися нацією і мати свою суверенну державу.
В наших венах пульсує кров найсильніших воїнів Європи,
в наших генах криється велика сила.
Наша земля заплямована кров'ю перемог і поразок.
Наша історія - історія боротьби.

Здається, сама смерть народилася тут.

Історично нас завжди оточували тільки вороги.
Кого тільки не було на нашій нещасній землі?
Польські крилаті гусари нависали тінню над нашими західними кордонами, німецькі лансдкнехти гордо марширували по трупах наших селян, османська кіннота з її вічними набігами на південні міста і села. Список можна продовжувати далі, але особливе місце я хотів би залишити нашим східним «братам».
Не було такого російського царя, який міг би без огиди поглянути на Україну. Ми для них завжди були більмом на оці. І все тому, що їх історія без контролю над українським містом Києвом нічого не варта. Вона не просто не досконала, вона абсурдна. Усе це тому що саме ми є справжніми спадкоємцями величі Київської Русі. Ми, а не вони.
Роками наші брати наполегливо доводили нам свою любов.
Роками двоголовий орел клював печінку українських титанів.
О, як майстерно геній зла нас знищував!
Серпом і молотом вибивали Україну з розуму наших селян,
в ГУЛАГах закріплювався сатанинський промисел.
По нашій землі пройшлися дві світові війни, залишивши за собою гори трупів, випалену землю, голод і загублені долі.
Та попри все, двадцять шість років тому, ми отримали незалежність.

Титан розправив плечі?

Двадцять шість років тому Україна мала колосальні перспективи.
Ми мали можливість стати реальним геополітичним гравцем. У нас була одна з найбільших армій в Європі і ядерна зброя. Ми мали змогу стати реальним суб'єктом на фінансовій мапі світу, а не якимось сировинним придатком.
Незважаючи на потужний демографічний, економічний і військовий потенціал, у нас відбувається деіндеструілізація, критичне падіння ВВП, відмова від ядерної зброї, розпродаж озброєння через тіньові канали в одеських портах, приватизація стратегічних підприємств і, нарешті, прихід мафіозно-олігархічних кланів до влади.
У дев'яностих роках наше українське дитя вражають метостази.
Ми переживаємо смерть соціалізму і перехід до західних технологій, до нового погляду на побудову держави, на капіталізм і демократію.
Яка ж практика цієї демократії?
По всій країні починають формуватися мафіозні клани - майбутня політична еліта держави. Ці так звані сім'ї, починають ділити наше національне багатство, доки країна дрейфує і котиться у прірву.
Знову кров, переділ влади і впливу. Переділ фінансових сфер.
І це все тільки початок. Адже країна то велика і багата, тому грабувати її ці скоти збираються довго. Всі незгодні з новим Українським порядком куплені, посаджені або замуровані в бетон. А після нас хоч потоп!

Сьогодні ці виродки правлять нами. Сьогодні один мафіозний клан змінив інший, а ми гордо надувши губи говоримо про свою незалежність, як про щось, що вже здійснилось. Ми її отримали, але що ми з нею зробили?
А зробили ми так, що в нашій країні, не дивлячись ні на революцію, ні на війну, досі продовжують діяти тисячі іноземних агентів впливу, які готують грунт для заміни одного клану іншим.
У країні активним ходом йде децентралізація.
У наш державний механізм наполегливо вбиваються неофеодальні гвинтики. На місцях роздають владу, вирощуються локальні царьки, при яких формуються місцеві силові загони - вірні цербери міського бюджету.
Так колись вмирала Київська Русь.
Розрізненість, сварки і відсутність сильного орбітра в особі Києва, привели колись велику держава до смерті.
Далі, про нашу незалежність.
Крім агентів, котрі гордо ходять по нашим держустановам, працівників міністерств, судів, прокуратури, поліції і СБУ, в країні функціонують кримінальні угрупування, які, звичайно ж, імпонують нашим східним братам. Вони контролюють контрабанду, проституцію, ринок збуту наркотиків і тому подібне.
Саме так ми володіємо нашою державою. Така вона, незалежність?
Або може її запах слід шукати у овальних кабінетах, в яких бігає наш Петя, томно випрошуючи позики?
Ось тільки позики на що, кому і від кого.
В обмін на роки годівлі при владі без реформ, Петя віддає власникам корпорацій нашу землю за безцінь, знімаючи мораторій на продаж землі.
Піклуючись про народ, наш гетьман легалізує вирубку лісу,
приватизує стратегічні державні підприємства.
Чим нам гірше - тим нам краще. Класика за Оруеллом. І начебто не 1984-й, а 2017-й за вікном. Але мені так притарно огидно від цих шоколадних цукерок, виготовлених під час війни.
Дешева РАБоча сила, дешева земля, ліс і підприємства. Що може бути краще для наших друзів з Європи? 
Зовсім скоро МВФ надасть нам чергові рекомендації для стимулювання росту економіки. Як Греції, наприклад. Там же все добре, чи не так? Європа ж? Зовсім скоро у нас відбудеться економічне диво, як в Сінгапурі. Зовсім скоро шоколадний гетьман приведе неньку в Євросоюз і закінчить війну.
І це все на фоні того, що у нас доcі не розірвані дипломатичні відносини з РФ, на фоні того, що Україна сьогодні є однією з найбідніших і найкорумпованіших країн світу.
Так день незалежності у нас від чого, від міжнародних подачок, американської зброї чи російського газу?

Дитині потрібен батько, чоловікові потрібен вождь

Так вже було колись. Те, що відбувається за вікном - вже зовсім не нове. Кажуть, історія циклічна. І якщо так, то нам кров із носу потрібно закінчити цей клятий «день сурка».
Я щиро вірю, що саме нам з вами сьогодні випала ця можливість.
Нехай у нас ще немає тієї держави, про яку ми мріяли. Поки що це всього лише паросток, що пробивається крізь бетон. Нам потрібно не дати йому загинути.
Так сталося, що своє життя я прожив без батька. У потрібний момент у мене за спиною не виявилося того, хто б міг направити мене і підтримати.
Так і мій народ. Отримавши свободу, він залишився з хаосом наодинці. І в той момент, коли йому так потрібна була допомога - дива не сталося,
не було лідера, який повів би за собою цілу націю, вказавши правильний шлях.
Але все це в минулому.
Сьогодні у мене є сім'я і тисячі однодумців, які впевнено крокують у велике майбутнє! Сьогодні є людина, за якою ми готові йти. 
І смерть більше не лякає нас.
Ми об'єднані спільною ідеєю - ідеєю сильної і незалежної України. Незалежної не на словах.
За рік в Азові я знайшов не тільки родину, я знайшов віру.

Незалежність гряде!

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: События в Украине
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.