Сучасна адвокатура: занепад професії чи професійна мімікрія? -2

3 сентября 2016, 06:56
0
27

Продовження. Частина 2

Отже, 29.09.1980 р. розпочався судовий розгляд справи. По тексту аналізованої Статті неодноразово зауважується, що справа слухалась у закритому режимі. Але про слухання справи у закритому судовому засіданні обов’язково виноситься ухвала (!) – а матеріали Статті такої ухвали не містять. Чи це помилкові судження аж двох адвокатів чи це їх така професійність мені не відомо. Навіщо вводити в оману людей, які читають цю Статтю? Нагадую, що на цих адвокатів розповсюджує свою дію частини 1 та 3 статті 7 Правил (див. вище).

Що ж до допущення свідків на розгляд судової справи (кримінальний процес), то вони очікують у коридорі (спеціальній кімнаті) та не заслуховують свідчення інших свідків.

Суд вживає всіх заходів, щоб свідки, які вже були заслухані, не спілкувались з тими, кого ще не заслухали – це стала практика (у кримінальному процесуальному праві передбачена й у ті часи). Тому недопущення дружини обвинуваченого у засідання є правомірним (остання була свідком). Що ж так обурило наших двох адвокатів? Невже вони не знають кримінального судочинства? Ну то б уточнили у колег J. Так би мовити, освітній рівень підняли та чесних людей в оману не вводили.

«Підсудний також заявив клопотання…». Ось мені цікаво, коли я писала клопотання чи мої підзахисні, то ми клопотали перед судом, слідчими органами. А Стус В.С. вимагає (!) доступу у судове засідання купи люду. Невже така різниця у термінології є складною та сучасним адвокатам (зокрема, авторам Статті) невідома, як невідома й змістовна наповненість цих термінів? А як же частина 1 статті 7 Правил, де визначено, що адвокат повинен чітко дотримуватись чинного законодавства? На них що, ці Правила не діють? Навіть у СРСР такого ставлення адвокати не допускали (достатньо повивчати написані ними процесуальні документи чи зазначене усно під час слухань).

Щодо усної вимоги Стуса В.С. про те, щоб доступ у судове засідання мали представники зарубіжної та радянської преси, а також ті особи, які хочуть бути присутні. Ну, вимагати можна що завгодно, хоч листя з Марсу (це планета така), але слід виходити з норм чинного законодавства, яке діяло у той час.

Так от. Якщо автори Статті вважають, що участь преси повинна була бути у тому вигляді, як вимагав Стус В.С., то чому вони не обґрунтували свою позицію відповідно до норм права? А чому не вказали, яким саме чином здійснюється допуск преси на такі судові процеси?

Цитата: «Підсудний також заявив клопотання про надання можливості бути присутнім в судовому засіданні представникам міжнародних організацій, у тому числі – «представникам комісії по правам людини ООН», «представникам міжнародної юридичної асоціації – міжнародна амністія» та іншим». Вибачте мені, але де фотокопія цього «клопотання»? чому відсутнє посилання на номер сторінки та том справи? А як же верховенство права та професійна етика адвоката?

Ну і драматичний відступ від аналізу Статті: а чому Стус В.С. вирішив, що його доля цікавить ООН, Amnesty Internetionak, PEN-клуб? Від нас щось приховують? А якщо ці організації не виявили бажання брати участь у цій справі, значить вона «рядова» для них та не цікава? Чи тому, що вони вважають законними дії як досудового так і судового слідства?

Ну відволіклись трішки, а тепер продовжимо розбирати думки двох адвокатів.

Цитата авторів Статті: «Цілком справедливі вимоги….. Він не підтримав ні заявлений відвід, ні клопотання підзахисного, а натомість заявив, що покладається «На розгляд суду». (це щодо допуску преси у процес).

Так ось, шановні наші адвокати (пан Титикало та пан Костін), скажіть мені, будь ласка, якими саме нормами права повинен був керуватись адвокат, щоб підтримати позицію свого підзахисного? Якщо він такий поганий адвокат, то чому він не попросив відмовити у задоволенні клопотання (яке не відповідає процесуальній дійсності)? Може тому, що розумів необґрунтованість вимоги та не бажав погіршувати становище свого підзахисного (бо судова справа слухалась відкрито, а преса не виявила бажання бути присутньою)? То це погано?

Кульмінаційний момент, де автори Статті вказують на те, що все ж таки слухання було відкритим, а всі їхні інсинуації не ґрунтуються на нормах права. Цитую: «А суд, звісно, не задовольнив відвід (аркуші справи 259-260, том 6), і клопотання про публічний розгляд справи теж фактично відхилив.»

Так ось, шановне товариство, доказів щодо розгляду справи у закритому режимі нам не надано. А обурення, щодо відхилення клопотання про публічний розгляд справи, зазначено вже після посилань на сторінки, оскільки там такого тексту не має, точніше, ВІН ВІДСУТНІЙ (мабуть-таки адвокатська етика до них прийшла та нагадала про сумлінне ставлення до своєї діяльності… нажаль ненадовго прийшла). Вираз же «теж фактично відхилив» свідчить тільки про одне – таке питання взагалі не розглядалось у засіданні. Судовий процес – це складний етаповий механізм доведення вини чи невинуватості особи, тим паче кримінальний. І там використовуються конкретні терміни, які мають конкретне значення (а якщо декілька значень – то обов’язково уточнюють які саме). А згаданий вираз у тому вигляді, як його зазначили, свідчить про те, що це доволі вільне (від матеріалів судової справи) трактування бажаної позиції авторів (жодним чином не підкріплений матеріалами справи), а тому не може розглядатись як доказ у судовій справі (кримінальній!!!!!), чи не може слугувати підставою для звинувачення адвоката у його непрофесійності чи заангажованості.

Щодо відмови Стуса В.С. від адвоката та вимоги надати йому адвоката з міжнародної правової організації, слід зазначити наступне. Оскільки ця вимога обвинуваченого складалась з двох частин, то адвокат правильно підтримав прокурора, який просив відхилити клопотання про залучення адвоката з міжнародної організації, так як це не передбачено законом (ну а наші шановні адвокати-написанти цієї Статті так сильно цим обурені, але ж знову зауважую – безпідставно, оскільки законодавство того часу не містило таких норм. А якщо я помиляюсь, то чому ж вони не вказали на відповідні норми права із зазначенням статей, частин тощо?). Я думаю, нам усім цікаво подивитись на ці законодавчі акти.

Що ж до відмови підзахисного від свого адвокату – то це його право, тому сам адвокат віддав це питання на розгляд суду.

Можливо автори Статті вважають, що на час розгляду судової справи обвинувачений мав повну право- та дієздатність змінювати чинне законодавство Радянського Союзу та Союзних Республік в частині залучення того чи іншого адвоката?

Далі по тексту Статті ми виявляємо подвійні стандарти щодо виявлення, встановлення та доказування юридично значущих фактів - процесуальні документи досудового та судового розгляду на російській мові Стус розуміє, а ось свідків, які свідчать теж російською – ні. Як таке може бути? Але ж автори Статті вважають, що це нормальне явище, коли людина виросла на Донбасі (російськомовні школи та ВУЗи), періодично то розуміє російську мову то ні (особливо дивно це виглядає в тому контексті, що Стус В.С. більше 2 років на одному місці не працював, в найкращому випадку – до року. І це були не інтелігентські посади зазвичай, а робітничі. Подивіться його біографію. Так там спілкувались в основному російською).

N.B.! Дмитро Стус написав книгу про свого батька «Василь Стус: життя як творчість». Там є такий цікавий коментар сина щодо знання його батьком російської мови та вірш присвячений Стусом В.С. цій проблематиці: «Загальне невдоволення довколишнім росло, переносячись і на взаємини з Шурою, російськомовність якої вже по-справжньому дратувала:

Рідну мову мою

Ти мені пробачала, немов дивацтво…

Ти, напевно, мене любила,

Бо тільки морщилась,

Коли я говорив про любов,

Яку мої предки назвали коханням.

…якось промовила: —

Навіть мову твою,

Здається, змогла б полюбити…»

 

Цитата зі Статті: «Вважаємо цю позицію, висунуту підсудним Стусом з самого початку судового розгляду, принциповою та дуже важливою. Виходячи саме з неї, захисник мав би будувати свою стратегію захисту. Але адвокат, як ми переконаємося, обирає інший шлях». А я-то, грішним часом, думала, що адвокат повинен користуватися чинними нормами права, діяти відповідно до вимог законодавства, використовувати юридично значущі докази, показання свідків.

 

А тепер приклад, чому позиція авторів Статті непрофесійна та далека від адекватності. Візьмемо, чисто гіпотетично, пана А, який вбив 15 людей. На місці злочину відеокамери зафіксували це все дійство, на кожній жертві є його відбитки, потожирові частинки, та знаряддя вбивства з його відбитками. Тобто, нормальна адекватна людина навіть без юридичної освіти розуміє, що пана А засудять до страти (чи довічного) на підставі доказів (оспорити які не можливо). Так от. Наші двоє адвокатів заявляють – що захисник пана А повинен доказувати, що останній нікого не вбивав лише на тій підставі, що так каже пан А, а те що є докази неспростовні – то це не має значення для справи. Риторичне питання – і як же тоді захищати підсудного бідному адвокату, який вірить у слова пана А, але жодного доказу при цьому у підтвердження такої позиції не існує в природі, особливо, коли пан А забувається і під час досудового і судового слідства сам визнає себе винним?

 

Цікавою є позиція авторів Статті щодо вибірковості наведення свідків та їх свідчень по справі.

Свідчення Сірика Миколи Івановича не можуть бути взяті до уваги (та викликають обурення у авторів Статті) лише на тій підставі, що обвинувачений заперечує знайомство зі свідком. В мене питання: чи взагалі читачів вашої статті ви вважаєте дурними, чи навпаки – себе розумнішими за всіх? Невже думаєте, що люди повірять, що на стадії досудового слідства (а потім і в суді) правоохоронні органи не надали докази з місць «не настільки далеких» про перебування свідка та обвинуваченого в одному штрафному ізоляторі? Невже вважаєте, що люди такі тупі та повірять в той факт, що у виправних закладах не ведуться журнали обліку засуджених і там не відмічаються їх «пересування» між кімнатою де вони постійно перебувають (камерою), медичним підрозділом, карцером чи ще де?

Автори Статті обурені, що адвокат не ставить цьому свідку запитань (при цьому, посилання на відповідні сторінки та номер справи відсутні). Ще більше їх обурює те, що адвокат таки ставить питання дисидентці Коцюбинській М., але чомусь питання, які ставились адвокатом, доведені до нас у довільній формі (так що ми не можемо знати, що на справді які саме питання ставив адвокат свідку).

Свідчення Михайлини Коцюбинської (беручи виключно контекст аналізованої Статті) взагалі не зрозумілі до чого ? Ось її «перемкнуло» й вона почала щось казати, що заздалегідь приготувала. Але її про це не питали, тому вона лише б виказати свою заздалегідь приготовану думку (бездоказову, прошу зауважити), відмовляється від дачі пояснень (свідчень). Це має допомогти Василю Стусу у визнанні його позиції "не антирадянською"? Мені особисто це важко уявити. При чому тут Кристина Бремер і що саме їй писав Стус В.С., якщо писав?

Інший свідок, наданий нам на оглядини, це Кириченко С.Т. Її виступ ввів у екстаз наших двох адвокатів, він захопив їх своєю революційністю та доречністю. Цитую: «Я не буду відповідати ні на які питання в цьому суді, який Стус не визнає чинним. Я буду давати свідчення тільки в тому суді, де Василь Стус буде звинувачувати, а не сидіти на лаві підсудних». І скромно умовчують про те, що казав свідок підчас досудового слідства (ну хоч би посилання на аркуш та том дали), але чомусь цього не зроблено (не тільки по відношенню до цього свідка).

Ну що ж тут можна зауважити. Згадаємо частини 3 та 4 статті 7 Правил. І так, процитую норми кримінально-процесуальних кодексів того часу, які свідчать про те, що має говорити свідок та як діяти на різних процесуальних етапах.

Досудове слідство (Глави називаються однаково «Допит свідка та потерпілого», тому цитувати одне й теж саме з кодексів УРСР та РСФСР не будемо, а просто узагальнимо (усі бажаючі можуть відкрити КПК УРСР та РСФСР від 1960 року та почитати):

«Перед допросом следователь удостоверяется в личности свидетеля, разъясняет ему его обязанности и предупреждает об ответственности за отказ или уклонение от дачи показаний и за дачу заведомо ложных показаний, о чём делается отметка в протоколе, которая удостоверяется подписью свидетеля.»

Судове слідство (глави так і називаються «Судове слідство»):

«Перед допросом председательствующий устанавливает личность свидетеля, разъясняет его гражданский долг и обязанность правдиво рассказать все известное ему по делу и предупреждает его об ответственности за отказ от дачи показаний и за дачу заведомо ложных показаний. У свидетеля отбирается подписка о том, что ему разъяснены его обязанности и ответственность. Подписка приобщается к протоколу судебного заседания.»

Свідок Кириченко С.Т. отримала за відмову виконувати приписи Кримінально-процесуальних кодексів УРСР та РСФСР всього 3 місяці виправних робіт. А де ж каземати, утюремлення, валка лісу чи робота на уранових рудниках за таку чесну та світлу позицію, за наговорення на людей чи введення в оману? Не знаю, копію матеріалів справи оної у Статті не надані. А тоді виникає питання - чи це було на справді чи ні? А в чому полягає доказова база? При цьому ставлять у вину захиснику Стуса, що його позиція була «на розсуд суду».

У зв’язку з чим маю таке питання (теж риторичне): якщо захисник підтримає свідка, то на яких позиціях буде ґрунтуватись така підтримка (прошу вказати нормативно-правові акти по статтям, частина тощо), а якщо підтримає прокурора, то на яких підставах, це ж свідок в інтересах його підзахисного? А як би тоді повели себе наші славетні адвокати-написанти цієї Статті (ну якщо вони справжні адвокати, а не ряджені та блазні)?

Свідок Андрієвська В.В. Таке враження, що вона читала усі листи, які Стус В.С. писав саме до тих, хто знаходиться у місті Києві. А що стосується інших міст чи країн? Тим паче, що ми не знаємо змістовність листів, що їй писав Стус В.С. Може там любовна лірика сексуального характеру з інтимними подробицями. Ну, тоді може там і не було антирадянських висловлювань. Нажаль, фотокопії у Статті відсутні.

Останнє слово адвоката. А що має він казати, якщо є документально підтверджені докази антирадянської діяльності товариша Стуса С.В. та який протягом усього процесу це виказував голосно й письмово, докази його ненависті до усіх, хто не поділяє його погляди? Чи казати, що докази підроблені (а доказувати свою позицію як має?) та не заслуговують до уваги? Що саме мав казати адвокат у розглянутій судовій справі на думку авторів Статті? Нажаль, нам це невідомо, оскільки останні не спромоглися після вивчення матеріалів судової справи написати хоч для прикладу те, що мав сказати адвокат в останньому слові. Емоції ще не дають права звинувачувати людей у непотребі, якщо самі не можете зробити краще.

Останнє слово Стуса В.С. Воно було, про це свідчить фотокопія надана у Статті (стор. 308, мабуть, 6 тому, але невпевнена), але далі, чомусь, не видно про що казав обвинувачений (фотографії відсутні у Статті). Мені, особисто, дуже цікаво, що пан Стус В.С. казав в останньому слові. Може, каявся? А про те, що він при ознайомленні з вироком написав свою окрему думку - ну це його право. Але це не дає ЖОДНИХ підстав вважати, що Стус В.С. відмовився від останнього слова перед оголошенням вироку. Зауважую, що це різні юридичні документи та на різних стадіях судового процесу. Тому виведення висновків авторами Статті та висловлювання їх на всебічне оглядування є не більш ніж підлогом, обманом, маніпулюванням думками людей, необізнаних у кримінальному процесі. У зв’язку з чим викликає сумнів професійна придатність авторів Статті та їх психологічних якостей, як адвокатів.

 

От і дійшли ми стадії висновку Статті.

Воду через сито пропускаємо й доходимо до цікавого висновку авторів Статті, цитую: «… начебто сам Василь Стус в судовому засіданні заявив, що він «всегда выступал и будет выступать против советского строя и советской власти». Однак, при детально вивченні протоколу судового засідання такої заяви ми в документі не побачили. Жодної згадки про таку позицію Василя Стуса не має в матеріалах справи».

Для особливо обдарованих двох адвокатів нагадую про власноруч писану Стусом В.С. розписку (стор. 366 том 6). Нажаль, інші фотоматеріали справи не надані у повному обсязі.

Ще одна дивовижність Статті полягає у звинуваченні захисника цими двома адвокатами, що вирок Стусу С.В. був скасований тільки через те, що у матеріалах справи не було віднайдено складу злочину у далекому 1990 році.

Ну тут усе доволі просто. Мошинський Олександр, представник Медведчука Віктора у правових питаннях, доволі докладно з посиланням на норми права діючі у той чи інший проміжок часу все роз’яснив. Ось посилання. Не бачу сенсу переписувати й тут.

 

Щодо розділу "Законодавство та адвокатська етика в радянський час" - то це лише підбірка вигідних авторам новел одного (!!!) закону СРСР та (це неймовірно, просто фантастично!!! мене б за таке виключили з вузу, а на судовому засіданні заборонили б представляти інтереси сторони як професійно непридатному юристу) ЗАКОНУ УКРАЇНИ "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 2012 року (не зрозуміло, у якій редакції ним міг послуговуватися у 1980 році захисник Стуса).

Крім того, цитування окремих книг чи підручників не є доказом у справі. Якщо під час судового процесу представник сторони замість законодавчих та нормативно-правових актів буде цитувати іншу літературу (для авторів Статті поясню: це два різні поняття із різним змістом та різним правовим навантаженням), його зупинять і вимагатимуть говорити по-суті. Книги, безперечно, потрібні нам для кращого розуміння окремих явищ, але вони не можуть бути доказами у справі (крім випадків, коли слухається справа, тематика якої висвітлена у книзі). Так, наприклад, Біблія містить 10 заповідей, проте порушити кримінальну справу тільки за тим фактом, що, на думку заявника, порушена Божа Заповідь, не можна, для цього необхідно вказати конкретні норми права, які були порушені.

N.B.! Невеличкий екскурс в термінологію, яку з пафосом використовують автори-адвокати. Розділ щодо їх світогляду …

Що означає вираз «Українська адвокатура»? Невідомо. В сучасному законодавстві України такого поняття немає! Що ж натомість?

Відповідно до Закону України "Про адвокатуру" від 1992 року, а також Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" такий термін не вживається. Є "Адвокатура України", "адвокатура", "комісії адвокатури", "діяльність адвокатури". Якщо адвокати-письменники не розуміють основи законодавства профільного (а саме цей профільний закон вводить необхідну юридичну термінологію), то вважати їх статтю та висновки юридично вивіреними, професійними, чесними чи неупередженими не можна і не варто. За незнання основи-основ — Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" — їх варто позбавити звання адвоката.

 

Післямова

Чому у Статті немає висновків та пропозицій, як повинен був вчинити захисник Стуса, які саме норми права використовувати та чим керуватися при захисті? Чому відсутній правовий аналіз діяльності правоохоронних органів (коли Стус перебував у СІЗО, де, з його слів, його було побито), судового процесу? ЧОМУ? Може тому, що автори Статті (згадується скандал з отриманням посвідчень київською адвокатурою) є адвокатами лише на словах? Вони не розібралися у законодавстві часів УРСР, бо не є професіоналами чи вважають українців дурнями, які слухняно споживають все, що публікують вітчизняні ЗМІ?.

Сподіваюся, у наступній Статті адвокати Титикало і Костін діятимуть більш професійно, а їх позиція буде законодавчо виваженою.

 

Загальний висновок: політичні інсинуації, емоції та бажання деяких адвокатів (лише на "коритці" але без відповідного досвіду, "погрітися" у світлі слави (хоча доволі таки сумнівної та смердючої) хоч певну мить) видавати за юридичний аналіз кримінальної справи неможливо. Якщо були допущені якісь порушення - то чому не зазначені конкретні норми права, які були порушені. Оскільки притягнуті за вуха думки філософічного значення мають місце у згаданій Статті, то вважати її такою, що не несе інформаційне та змістовне навантаження, не вбачається доцільним.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: События в Украине
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.