Безпека української держави в умовах гібридної агресії Російської Федерації

9 августа 2016, 15:54
0
130

Важко було уявити пересічному громадянину України, що після свого драматичного та багатосерійного в інформаційному плані звільненні депутатка восьмого ВРУ (українського парламенту) скликання Надія Савченко почне спроби тиску на владу, аби скоригувати її неповороткість в Мінському процесі.

Цікаві зміни показів маятника політичних ініціатив Савченко.

Проте, як вже відомо, після початку свого демонстративного голодування на прес-конференції пані Савченко почала говорити про високі горизонти української зовнішньої та внутрішньої політики. Головним чином, не будучи урядовцем, уповноваженим Президента України, державним службовцем, працівником спецслужби  Савченко говорила багато контраверсійних тез, проте виключно свою, суб’єктивну позицію щодо характеру динаміки прогресу Мінського процесу, інтеграції квазі республік до адміністративно-територіального та конституційного тіла України.

Згадаймо, як вище вказаний, але й водночас новий для українських політичних прерій, політик в день свого звільнення і персональної зустрічі із Главою Української  Держави Петром Порошенком чітко зафіксувала  амплітуду попередніх своїх політичних планів та дій. Було задекларовано, що практичними пріоритетами на той політичний момент були бажання сприяти викоріненню корупції із військового відомства та пришвидшення звільнення українських заручників, що на разі утримуються в квазі республіках (ЛНР та ДНР) та РФ. Проте хвилі українського політикуму мають іншу природу. Короткий зміст яких полягає, що декларації, вимоги та дії не зобов’язані координуватись по змісту і в часі один з одним і що можуть, напевне, суперечити один одному. У результаті кінцевий політичний дисбаланс подається як черговий виток політичної кризи та факт деградації певної владної системи, ієрархії, еліти тощо. Не оминула дана хвиля й нові ініціативи, що взяла відповідальність озвучити депутат від партії Юлії Тимошенко Надія Савченко.

Якщо коротко і без зайвих політологічних епітетів, Савченко пропонує мирову із «народними республіками» на проросійських умовах по своїй сутності. Серед них не менш одіозні вимоги до конституційного до оформлення особливого статусу «народних республік» з їх широкою політичною внутрішньою автономізацією, повноцінною амністією бойовиків та припиненням АТО і ряд не менш «актуальних» не лише для Савченко, а, як очевидно, спорідненості її заяв із  деескалаційними намірами на українському Донбасі проросійськими політичним партіям («Опозиційний блок»), політичним рухам на кшталт кількарічному політичному проекту Віктора Медведчука («Украинский выбор»).

Про вибір політичного моменту

Для заяв Савченко час вдалий, з огляду на поверхневе, проте реакційне сприйняття  українським суспільством щоденних кривавих фактів АТО та «без результативного Мінського процесу». Для окремого сегменту українців військові зіткнення досі сприймаються, як короткотермінове явище, яке вигідне лише саме Росії. Для такого типу думання виборця , так і для того якому  краще мир за будь-яку ціну, а таких за соціологічними результатами нараховується приблизно 22,5% - вдалий момент аби нав’язати позицію тиску на українську владу аби та припинила в односторонньому порядку «морок і жах війни», а тому, по суті, пішла на відверті і не проукраїнські компроміси по деескалації  процесів сепаратизації окремих районів в Донецькій та Луганській області.

Якщо критично сприйняти ініціативи депутата від партії «Батьківщина» Н.Савченко, то дані вимоги насамперед навіюють дешевим політико-популістським шантажем політичного керівництва української держави, що оминає природу і реальність функціонування політичних інститутів влади та алгоритми кількарівневого прийняття політичних рішень. На загал очевидні речі для самої Савченко нею подається як те, що можна реалізувати за кілька діб, проігнорувавши політичну позицію частини депутатського корпусу, президентської адміністрації, уряду, які мають альтернативні позиції до тих, що озвучила №1 списку партії «Батьківщина» до парламенту восьмого скликання.

У чому, як на мене, «вада» ініціатив Савченко? На мою думку, слабкість ініціатив Савченко, які  й до неї вже озвучували лідери опозиційного блоку та спікера політичного об’єднання Віктора Медведчука у власній інтерпретації  в тому, що вони направленні саме в бік української влади,  а не також і в бік сепаратиських анклавів та Росії. Заяви Савченко по суті, оминають нівелювання наслідків  проросійського сепаратизму в окремих районах Донецької, Луганської області та Автономній Республіці Крим на кшталт зруйнованої промислової, цивільної інфраструктури; амністії українських військових та цивільних полонених, гарантування власності громадян України, що проживали на територіях, що нині є окупованими; заборона кримськотатарського Меджелісу та переслідування його активістів; введення української громади в статус національної меншини, наповнення регіонів, що нині займають проросійські сепаратисти військового озброєння з подальшим перетворенням окремих регіонів Донбасу та Криму у військовий полігон.

Про що не говорить Савченко?

Савченко замовчує деталізацію механізму звільнення українських військових та цивільних  заручників. Не деталізує очевидні речі, які мають значення для України, для родин ув’язнених, а саме:

-         Де і коли останні потрапили у полон?

-         Де наразі утримуються?

-         Чи потребують негайної госпіталізації?

-         Чи взагалі є живими?

-         У яких умовах перебувають на даний момент?

-         Чи піддавалися тортурам? якщо останнє мало місце

- Хто є відповідальним за цю наругу над гідністю ув’язненого  і коли понесе відповідальність?

Шановний читачу, ти маєш право не погодитись, але давай оцінимо наступну ситуацію: дуже вигідно з практичної сторони, перебуваючи в Києві, починати говорити про потребу примирення з бойовиками та їх безапеляційну амністію, а не на передовій серед товариства українських рядових та офіцерів, які  з професійною та громадянською гідністю виконують свій військових обов’язок.  Навіть, не будучи конкурсантом чи учасником телевізійного проекту "Битва екстрасенсів", не важко  уявити, що критичне сприйняття  ініціативи Савченко  українськими військовим та добровольцями є очевидним підсумком. Певна річ, свого слухача та адепта не лише в громадському, але й у військовому секторі й сегменті нова «місіонерська ціль» Савченко знайде, адже неоднорідність громадської думки демократичного, чи б пак, авторитарно-демократичного типу суспільства, до яких час від часу тяжіє українське суспільство, є його природною властивістю.

Савченко не говорить про ризики політичної та військової інкорпорації квазі республік. Очевидно, прорахування таких викликів для політичного мислення депутатки та її політичної сили не на часі. Проте є відвертим жестом її політичної безвідповідальності та нестійкої політичної культури. Попереднім, але важливим викликом, що не важко спрогнозувати, є варіант перетворення політичного (в тому числі і парламентського) діалогу інкорпорованими політичними представниками цих республік на одностороннє нав’язання чи деструктуризації політичної, конституційної, геополітичної, економічної, освітньої візії розвитку української держави. І, звичайно, використання як одного із запобіжників поступливості українського політикуму, влади, в тому числі Парламенту, Уряду та Президента механізм одностороннього виходу із кооперації "народних республік" із українською державою. Не менш вагомим ризиком є гіпотетична інтеграція менш чи більш одіозних "політиків" квазі республік до діючих політичних фракцій та партій, що складають коаліційних та провладний пул. Відвертим ігноруванням виборчого права українців, що переїхала в глиб країни з Донбасу, є новенька, якщо вірити інсайдерській інформації політичного оглядача "Дзеркала тижня" Сергія Рахманіна, ініціатива росіян з питання виборів у «народних республіках», а саме, що активне виборче право гарантується тим, хто проживав на території "республік" останній рік. Саргій Рахманін  зазначає: "...вибори в ОРДЛО повинні пройти на мажоритарній основі. Повноваження обраних органів не можуть бути достроково припинені протягом 4 років. Виборчкоми на виборах сформують місцеві. Києву "дозволять" делегувати в комісії по одному представнику, але без права займати посади голови або секретаря. Неблагонадійні, з точки зору місцевої "влади", українські ЗМІ не можуть бути допущені до висвітлення кампанії. Забезпечення безпеки, а також "захист прав і свобод" запропоновано покласти на місцеві суди, органи прокуратури і народної  міліції...". Фактично українську владу пропонують відсторонити в більшій мірі від проведення і моніторингу законності  виборчого процесу. І не менш важливо, що жодним чином кожна сторона уникає відповіді і наявності політичної волі щодо алгоритму дій довиборів в український парламент з виборчих округів, які територіально складають території, що нині контролюють самопроголошені "народні республіки".

Відсутні відповіді у Савченко і в частині гуманітарної, в тому числі культурної, освітньої, молодіжної безпеки.

 Що в підсумку?

Савченко веде мову про короткотермінові «вигоди» руху на політичне та військове зближення з ЛНР та ДНР для України.  Не говорять нічого практичного заяви Савченко про ціннісно-світоглядні, геополітичні, економіко-політичні, гуманітарні виклики.  Головним чином не говорять ці заяви, про те, що пропонованою поступкою в бік сепаратистів Україна може допустити  небезпечний політичний прецедент  вперше в своїй історії деескалації військових регіональних конфліктів. Оминають заяви Савченко і суспільний резонанс,  який буде викликаний і спокійно не сприйнятий громадськістю, особливо частиною добровольчих формувань, військових  бригад, волонтерів та активістів, для яких український Донбас є малою батьківщиною та цінністю.

ЩО треба? Як варіанти для широкої дискусії наступні кроки з боку України: 1) розтягнута  в часі програма економічної відбудови окупованих частин Донбасу під ряд гарантій для українських інвестицій. 2) конституційна заборона референдумів за вихід окремих областей, районів, громад зі складу України;  3) обстріл «народними республіками»  українських кордонів, навколишніх областей , війська є актом прямої агресії, що відміняє попередні конституційні «домовленості». 4) амністія має передбачити неможливість уникнення відповідальності бойовиків, які мали безпосереднє чи опосередковане відношення до таких трагедій як Іловайський котел, вихід української армії з оточення під Дебальцевим, підриву Донецького летовища, обстрілів Авдіївки, Широкіного, Маріуполя, збиття малазійського цивільного авіаборту МН17. 5) гарантії захисту українських святинь, освітніх та культурних закладів; перегляд освітніх програм та інформаційних (редакторських) політик в контексті викорінення антиукраїнської риторики.

Замість висновку

Я б сприймав заяву Савченко саме в ракурсі суб’єктивної позиції недосвідченого політика, який користується  ситуативно інформаційним та  «безініціативним інституційним» вакуумом  в процесі деескалації процесів сепаратизму в окремих районах Донецької та Луганської областей. Фактично заяви Надії Савченко  мають характер зміни тональності та змістовності  деескалації «конфлікту» на Донбасі і, як наслідок, нівелюють глибинні ризики для української державності.

 

Дмитро Гаврилюк
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: События в Украине
ТЕГИ: Украина,безопасность,политика,вибори,Надежда Савченко
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.