"Азов", СБУ та інкасатори

Про серію пограбувань інкасаторів та причетність до них СБУ та "Азова".

Не хотілось вклинюватись у шквал емоційних звинувачень, які посипались на добровольців і, зокрема, на «Азов» після пограбування інкасаторів. Проте у мене, як і у більшості зацікавлених людей, було бажання з’ясувати, що ж сталось насправді і найбільше ― хто ці нападники, що представились азовцями.

Безумовно, у час коли керівництво полку «Азов» та нашого цивільного руху застосовуючи усі можливості, намагається дотримуватись принципів системності та порядку у розвитку нашого військового підрозділу та цивільного крила, дії цих людей шкодять кожному із нас і перекреслюють нашу кропітку працю. Очевидно, що вони зазнають осуду не тільки з боку правоохоронної системи, а й з боку Азовського руху загалом і кожного його порядного члена особисто.

Та чи дійсно це зробили наші? Щоб з’ясувати це, потрібно розуміти, що у цього питання є як формальна, так і фактична сторона.

Азовці не є штампованими під кліше. Це соціальний організм. До нас дійсно час від часу потрапляють покидьки, мотивами яких є, зокрема, примітивне бажання швидкого та легкого збагачення. Проте за півтора роки моєї служби у батальйоні і полку та більш, ніж півроку роботи у Цивільному корпусі, я неодноразово ставав свідком того, як негідні люди з поміж наших рядів зазнавали привселюдної ганьби та вигнання з-поміж членів нашої спільноти.

Бути азовцем – честь та відповідність високим вимогами. Якщо ти банальний грабіжник, асоціальний тип чи бездарний пройдисвіт – ти не азовець. Наша система постійно очищується від тих, хто потрапляє сюди нечесним способом або випадково. Проте ексцеси, як бачимо, трапляються.

Великим питанням залишається те, чи дійсно нападники на інкасаторів були належні до «Азову», оскільки те, що вони стверджують, може бути лише прагненням, аби за них заступились саме очільники «Азову». Проте як я пересвідчився з чисельних прецедентів, покидькам розраховувати на допомогу марно. Водночас варто сказати, що, якщо бодай один із них формально належав до лав нашого військового підрозділу, то фактично азовцем він не був і не мав морального права ним називатись, здійснюючи подібний злочин.

Полк «Азов» – авангард Українського війська, його найпасіонарніша та найбоєздатніша частина. Прикрий, проте нікчемний випадок з цими нападниками не має плямити справжньої бойової слави нашого підрозділу і заслуговує на однозначний осуд, конструктивні висновки та справедливе забуття.

У здоровому націоналістичному середовищі полку та Цивільного корпусу не могла зародитись ідея щодо такого цинічного пограбування, яка іде врозріз з нашою ідеологією, нашими прагненнями та діями. Натомість у корумпованому та продажному середовищі СБУ залюбки могла з’явитись не тільки ідея, а й детальний план втілення подібних речей. Більше того, це могла бути цілеспрямована акція, метою якої є очорнення добровольчого руху і найбільш перспективної, сильної та відповідно небезпечної для антинаціональної влади її частини – Азовського руху.

Сумнозвісна служба безпеки неодноразово доводила нам та всьому Українському суспільству, що діє далеко не у національних інтересах та залюбки може організувати фізичну ліквідацію чи посадку за ґрати найактивніших громадських активістів з патріотичними поглядами. Це підтверджується чисельними випадками, про які ми знаємо і які завжди маємо на увазі.

Нещодавно з’ясований факт про причетність працівників СБУ до пограбування лише додає переконливих аргументів на користь сказаного. Чесні та патріотичні люди у середовищі цієї служби, яка часом фактично виконує функцію філіалу ФСБ в Україні, вкрай рідкісне явище. Та настане час, коли ми сконцентруємо досить можливостей та сили, щоб витягти назовні паскудні злодіяння посадовців та службовців усіх рівнів і правда проступить на поверхню, прибираючи останні плями з нашої слави та честі.