Реабілітація родин загиблих героїв очима людини, яка завжди була поруч

23 марта 2016, 23:17
журналіст, громадський діяч
0
14
Реабілітація родин загиблих героїв очима людини, яка завжди була поруч

Спішу з вами поділитись інформацією про прекрасну, добру жінку на ім’я Надія. Надія Левицька – людина, яка весь час, всі три заїзди була поруч з матерями, дружинами та дітьми загиблих воїнів АТО.

Реабілітація родин загиблих героїв очима людини, яка завжди була поруч

Не завжди благодійні фонди та громадські організації доносять до громадськості інформацію про людей, які і є тими сучасними чарівниками, світлими творцями добра. Зазвичай у соцмережах можна побачити інформацію про гарні справи, надану допомогу чи проведення якихось благодійних акцій, а от про людей, які брали безпосередню участь у цьому, мало що знайдеться.

На офіційному сайті нашого фонду, у соціальних мережах ми неодноразово писали про проект реабілітації сімей загиблих воїнів АТО. І, перечитавши ці матеріали, ми побачили, що людей, про яких би варто згадати, нічого не написано. Тож, виправляємо ситуацію і спішимо з вами поділитись інформацією про прекрасну, добру, чарівну жінку на ім’я Надія.

Надія Левицька – людина, яка весь час, всі три заїзди була поруч з матерями, дружинами та дітьми загиблих воїнів АТО та героїв Небесної Сотні у Микуличині. Вона є волонтером громадської організації «Соціальний центр «Особистість». День у день вона спілкувалась з ними, переживала разом з ними всі їхні емоції. Ми вирішили задати пані Надії кілька питань, щоб з її уст і саме з її точки зору подивитись на весь період реабілітації наших дорогих жінок та діток у Карпатах.

Пані Надіє, розкажіть, будь ласка, коротко про саму програму реабілітації.

Проект «Соціально-психологічна допомога жінкам-вдовам та дітям загиблих бійців АТО в Україні» було реалізовано в живописному куточку нашої країни – Карпатах, подалі від військових дій, що максимально допомагало жінкам-вдовам та діткам загиблих бійців АТО відволіктись від страшного сьогодення, оскільки втрата чоловіка-батька для кожної сім’ї несе сум, невгамовний біль та страх майбутнього. Дана програма допомогла жінкам перебороти страх (підкорення гір, перехід річки через місток, підйом на оглядову площадку і т.п.); спробувати себе в новій справі: миловаріння, декупаж свічок, гончарство; відвідати цікаві місця та міста в Карпатах (Яремче, Коломия, Кути, Косів, Буковель).

Як Ви вважаєте, чи допомогла дана поїздка бабусям, мамам, дітям?

Так, звичайно. Перебування серед гір діткам та мамам давало відчуття захищеності, оскільки їх оточували могучі гори. Спілкування жінок між собою, дали можливість поділитись реальним досвідом в отриманні виплат та інших пільг, вони допомогли одна одній контактами та порадами як перемогти «бюрократію». Це все живе спілкування між людьми, які пережили ідентичну трагедію. На жаль, їх об’єднало горе. Але разом їм було легше це переживати.

Скажіть, будь ласка, чи були якісь яскраві моменти під час всіх заїздів сімей?

Звичайно, були. І чимало. Наприклад, згадую як мами на п’ятий день перебування в «Княжому Теремі» сказали: «Дівчатка, ми СПАЛИ, за багато місяців, МИ СПАЛИ». Також пригадую похід в гори з дітками та мамами, який залишив море позитивних емоцій, оскільки ціль була – відвідати будиночок лісника на верхівці гори. Дорога була важкою, але діти заохочували мам, вмовляли і вели за собою, кілька разів у кількох членів групи виникало бажання зупинитись, повернутись, але ніхто і нікого не залишив. Всі разом дістались до кінцевої точки, радості та захоплення і діток, і мам не було краю. Повернувшись, деякі мами говорили про те, що не вірили в свої сили та своїх дітей, що їм вдасться, але вдалось, вони були здивовані і від такого неочікуваного «повороту долі» і одна з мам сказала, що «я тепер точно знаю, що я зможу все, і, насправді, я і не здогадувалась скільки внутрішніх сил та бажання у нас з сином». І таких моментів безліч, оскільки програма була насиченою.

Проводячи величезну роботу по реабілітації, Ви помічали, що йдете у правильному напрямку? Зміни у психологічній поведінці родин відбувались?

Ми постійно займались творчістю з ними. Це один із невід’ємних складових психологічної реабілітації. І от одного разу я помітила, що при виготовлені мила та робіт з мастики, мами складали бізнес-план. І саме це надало впевненості в тому, що план роботи побудований правильно і вже маємо певні результати.

Також був один цікавий і зворушливий випадок: хлопчики з останнього заїзду встали рано (шоста година ранку) для того, щоб приготувати мамам та бабусям каву. Жінки були вражені тим, що дитина знає яку каву любить мама чи бабуся, що їхні «маленькі хлопчики» вже по-чоловічому турбуються про них, хочуть зробити приємно. І, погодьтесь, це теж чималий результат і доказ того, що наша робота недаремна і вже має свої плоди.

Так, дійсно, це дуже гарні приклади, які ще раз доводять важливість подібної реабілітації.  Але, як і всьому нашому житті, мабуть, були певні труднощі?

Без цього нікуди. Наша місія була - «не розділяти, а об’єднати». Дати відчуття сім’ї, підтримки, щоб тобі довіряли, щоб ти міг стати і другом, і товаришем. Тому що, мами приїжджали з певними побоюваннями, «закриті» до спілкування та відвертості. Але наш колектив зміг знайти слова та запропонувати активну та пасивну діяльність, що зацікавила та допомогла дещо відчути себе натхненно. Для більш деталізованої  роботи з кожною родиною не вистачало часу, так як хотілось максимально завантажити та урізноманітнити перебування сімей. Але маємо надію, що і таким чином ми провели гарну роботу.

Без сумніву! Всі три заїзди сімей на реабілітацію дали свої позитивні результати. Пані Надіє, що б Ви хотіли сказати на завершення нашого інтерв’ю?

Знаєте, виїзд кожного заїзду був дуже теплий, зі сльозами радості та вдячності, як із сторони колективу так і наших мам та діток. Тому хотілося б і надалі продовжувати робити такі добрі справи. Ця робота того вартує. Особливо, якщо акцент робити на мам з дітками з сіл та невеличких міст, які не мають доступу до інтернету та інформаційних ресурсів, на яких повідомляється про проведення подібних проектів. Наш колектив, до якого входжу я Левицька Надія, Пиголенко Любов, Гуменюк Андрій, повари Валентина та Любов дуже дякують Благодійному фонду «Заради дітей України» за надану можливість сім’ям загиблих героїв, пройти потрібну їм психологічну реабілітацію. Я пригадую ще один яскравий момент, думаю, він один з найголовніших, - це те, що і мами, і діти переборюючи свій страх, стали на гірські лижі та відчули радість перемоги. Друзі, заради цього ми і працювали. Дуже вам усім дякую!

Ми також від імені всього колективу фонду дякуємо Вам, пані Надіє, та всім, хто був з нашими бабусями, мамами та дітками у Микуличині. Ми разом зробили добру справу і зупинятись на досягнутому не збираємось! 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: События в Украине
ТЕГИ: дети,благотворительность,Карпаты
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.