Не наступити на старі граблі

19 марта 2016, 17:49
Государственный служащий
0
26

Внутрішньополітичні розбірки не повинні стати на завадi європейського поступу України

Вже два роки Україна живе в новій політичній реальності – з втраченим Кримом і війною на південному сході країни. А також в умовах жорстокої інформаційної війни з боку країни-агресора, яка, власне, і винна у всіх бідах України останнього часу. Те неймовірне загострення ненависті, що спостерігалося в Росії протягом цих двох років по відношенню до колись братнього народу, виходить за всі цивілізовані рамки і не піддається раціональному поясненню. Ця великодержавна шовіністична істерія, що підігрівається провладними ЗМІ, наочно продемонструвала, що імперський комплекс росіян далеко не зжитий, і він як і раніше уявляє серйозну небезпеку для сусідніх з Росією країн. Укупі з неймовірною вразливістю російського народу до тамтешньої пропаганді, яка з небаченою легкістю вішає ярлик ворогів на вчорашніх друзів, поділяє людей на «патріотів» і «зрадників», це створює справді трагічну панораму нашого сьогодення та майбутнього.

Очевидно, що відбирання Криму і заваруха на Донбасі – це особиста помста Путіна українцям за Майдан, який скинув Януковича та його злочинну кліку. Зараз, вже постфактум, досить часто озвучується точка зору на Майдан як на помилку, яка спричинила подальші трагічні події. Мовляв, Янукович і так пішов би з посади президента мирним шляхом в результаті найближчих виборів. І, більш того, його відмова підписувати договір про асоціацію з Європою, що спровокувала революцію, була обґрунтована економічними розрахунками витрат, які Україна зазнала б в результаті відповідних дій Росії. Почасти це правда. Янукович ще задовго до кінця свого правління втратив підтримку навіть свого традиційного електорату, а в центрі та на заході України його рейтинг завжди був невеликий. Але, з іншого боку, безпосередньо в момент виборів ця картина могла б змінитися. Янукович, напевно, став би єдиним кандидатом, які представляв би південний схід країни, в той час як від демократичної, проєвропейської опозиції, швидше за все, вийшла б ціла група кандидатів, що неминуче розпорошило б їх електорат. Крім того, зрив підписання горезвісного договору був усього лише приводом, спусковим гачком а не причиною Майдану, якої послужила загальна втома від тотальної корумпованостi і неефективністi тодішнього режиму. Будь-яка революція неминуче породжує певний період невизначеності, смутний час, якщо завгодно, коли державний механізм перебуває в якомусь ступорі і не може ефективно виконувати низку своїх функцій. Чим, в свою чергу, успішно користуються недобросовісні сусіди.

Втім, все це вже історія. Набагато важливіше сьогодення і майбутнє. А з цим поки що спостерігаються великі проблеми. Розчарування Майданом, сумніви в його доцільності викликані не тільки тим, що він привів по суті до іноземної інтервенції, але й тим, що він, принаймні поки, не повною мірою виправдав покладені на нього надії – деолігархізація економіки, боротьба з корупцією, очищення державного чиновницького апарату, переформатування політичного поля країни, подальша інтеграція в європейські структури тощо. По всіх цих пунктах можна ставити жирний мінус. Крім так званої «сміттєвої люстрації», демонтажу пам'ятників Леніну та перейменування низки топографічних назв нова влада не відзначилася практично нічим. Ще хіба що кулуарними і публічними розбірками та ефектними бійками в парламенті, якi показують, що український політикум не зробив висновків з минулих помилок. Зате катастрофічно впав рівень життя населення, економіка країни пережила глибокий спад, від якого досі не може оговтатися. І якщо найближчим часом і відбудуться якісь зрушення на краще, так це тому, що нижче падати вже просто нікуди.

Україна переживає непрості часи, які вимагають зімкнення і консолідації суспільства навколо спільної мети – побудови сильної та процвітаючої європейської держави. І на місцевому, низовому рівні, в співтоваристві громадських активістів розуміння цього факту присутнє. Натомiсть, політична еліта країни, яка за своїми професійними і особистими якостями в масі своїй не відповідає своєму званню, не усвідомлює свою відповідальність перед країною. Міжусобні зварювання і розбирання представників українського істеблішменту ставлять під загрозу майбутнє держави. Зараз в України є лише один шлях – до Європи, як би непростий і тернистий він не був. Без допомоги своїх західних друзів вона не зможе вибратися зі свого нинішнього вкрай тяжкого становища. Але європейці і американці далеко не альтруїсти, вони не будуть кидати на вітер мільйони, які просто осядуть в невідомих кишенях, в кращому випадку підуть на підтримку штанів, затикання дірок, але ніяк не будуть використовуватися для здійснення структурних реформ. Вони чекають від України конкретних дій – подолання корупції, реформи судової системи, підвищення інвестиційної привабливості країни. Поки справ мало, а багато порожніх обіцянок, які вкрай далекі від реальності. Звичайно, Захід не кине Україну, і певну фінансову підтримку її надасть. Але, як кажуть серби, боље je умети него имати. Або, іншими словами, краще мати вудку, а не рибу. Головною метою повинно бути створення сильної економіки, здатної забезпечити українському народу гідний рівень життя, фінансову самостійність держави. Як говориться, посилками ситий не будеш. Поки ж Україна живе, по суті, від кредиту до кредиту. І це не може не викликати занепокоєння.

Зрозуміло, що не все залежить від самої України. Є ще Росія як перманентний дестабілізуючий фактор. Російська влада, безсумнівно, буде використовувати Донбас як важіль тиску на Україну, яка, у свою чергу, зацікавлена в якнайшвидшому вирішенні цього конфлікту. Але як це зробити – незрозуміло. Найпростіший і радикальний спосіб – здати Донбас – навряд чи пройде. Росія сама не дуже рветься брати на утримання цей депресивний регіон, де крім застарілих шахт і неефективних зразків радянської індустрії немає абсолютно нічого. Другий шлях – повна ліквідація сепаратистських угруповань – також досить складний в здійсненні, бо за їх спиною стоїть та ж Росія, яка так чи інакше буде їм потурати. Найбільш реалістичним виглядає інший сценарій – замороження конфлікту, перехід його в латентну фазу, з перетворенням окупованих територій в сіру зону. Але це паліативне, половинчасте рішення проблеми, яка все одно буде тяжіти над Україною, служити якорем, який тягне її вниз. І як вийти з цього глухого кута – невідомо. Ясного, очевидного рішення тут немає. І далеко не факт, що нинішньому керівництву України вдасться цей вихід знайти.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: События в Украине
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.