з 92-го я живу в Совку

6 февраля 2016, 11:06
Голова Черкаського Осередку ВГО Молодий Народний Рух
0
124
з 92-го я живу в Совку

Здавалося б, Совєтщина закінчилась більше двадцяти років тому, але на жаль в зміни відбулись лишень в побуті, все інше лишилось на своїх місцях.

Село завжди вважалось форпостом українства, мови і традицій. Тому, певне, й страждало найбільше від всілякого роду зайд. В часи радянщини українське село шляхом репресій, терору і безжалісного мору вдалось перетворити в просту, бездушну, безініціативну "крєст'янскую дєрєвню". Здавалося б, що після отримання нашою державою незалежності, все якось миттєво оживе, зміниться, повернеться, але того блискавичного переродження не сталось.

Я сам, як був малий, років до п'яти вважав дєдушку Лєніна ледь не супер героєм з колодою, а молодого і відважного Павліка Морозова сприймав, як символ незламності духу в боротьбі за ідею.

Але я трохи ріс і мій світогляд захопили нові ідеї - ідеї Народного Руху України, ідеї національного консерватизму. Я немов навіжений гасав з плакатом РУХу, годинами сперечався із своїм дідом, вихолощеним комуністом, намагався всіляко українізуватись, тоді з'явилась мрія про вишиванку.

Але не легко було бігати й волати про любов до України п'ятирічному хлопаку в той час, коли хвиля нестримної ейфорії від того, що ми стали самостійними, згасала. Мене ніхто серйозно не сприймав та правда кажучи я зараз сам не дуже сприймаю всерйоз думки п'ятирічних, але то таке. Совковість була навкруги, всі говорили навколо мене про політику, щось жартували про "За ЄДУ", час від часу лунали думки про зміни в країні, про нове майбутнє, але все ж почасти я чув слова про нужденну Україну і про прєкрасниє годи в Совєцком Союзє.
Якось мені було всеодно аж до 2004 року, коли в наше село приїхала велика помаранчева машина і пузатий сивочолий мужичок волав у мікрофон про те, що Кучма їм, поки вони сюди доїхали, аж двічі проколов шини. Я загорівся помаранчевою революцією. Загорівся, мабуть, завдяки моєму дідові комуністу, який половину мого тодішнього життя розповідав цікавезні історії про подвиги молодих хлопаків у часи Жовтневої революції. Село ніби ожило, всі, як і я бігали з прапорами волали патріотичні гасла. Я тоді радів, бо нарешті в голови односельчан влізла Україна, витіснивши звідти триклятий совок.

Йшли роки, патріотизм згасав, "риги" біля керма дежави, якось воно геть сумно стало. В моєму селі якось все аж законсервувалось, нічого не відбувалось, всі працювали по напрвацьованих схемах, совєцькі люди повернулись в омріяне совєцьке середовище, всі відчували себе ґвинтиками великої системи. Але тут, вибухнув Майдан, побили студентів, тисячі люду підтягуються до Києва, збирають гуманітарку мітингувальникам, по всій країні почалась нова революція.

Почалась по всій країні, але не в моєму оазисі совєцкого наслєдія...

Можливо далі буде :)

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: События в Украине
ТЕГИ: село,майдан,Помаранчева революція,Радянський союз
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.