29 і 1 день моєї смерті

2 декабря 2015, 23:52
Журналіст
2
75142
29 і 1 день моєї смерті

Мабуть, настав цей час сказати прощавай одному життю і поринути в обійни нового. Це історія моєї смерті, мого літературного суппуку. Бажаю приємного прочитання.

Коли лікарі кажуть, що залишилось жити лише 30 днів, то перше, що ти відчуваєш – це свою нікчемність. Що, виявляється, життя у тебе коротке, а ніхто не попередив. Ніхто не сказав: Живи як заманеться, бо цей стан у тебе ненадовго. Ти прожив сіре життя, яке не вплине на розвиток всього людства, ба ще гірше: ти – такий типовий. Перетворишся на звичайного героя книжок на кшталт «Життя в борг». Скільки за свій час ми бачимо фільмів про невиліковно хворих, що дозволяють собі жити на повну і помирають щасливими.… А тепер в цій нудній ситуації опинився ти сам. Який жах!

Перше, що зробила – почала писати цього листа. Просто з цікавості, як зміняться мої погляди на життя упродовж останніх днів.


Накуплю вечірніх суконь, щоб кожного дня одягатися найкраще і щодня нове. І одне залишу на останній день, а до нього червоні кеди. Щодня готуватиму незвичні страви і на вечері пригощатиму друзів. Своїх дітей я не зможу вдосталь нагодувати, тому материнську ласку виплесну на них. Потім, швидше за все, почну кожного ранку їсти свої улюблені млинці. Попа вже не злипнеться, а якщо погладшаю, то просто підберуть більший розмір труни. От лежатиму, з пухкеньким обличчям, в шикарному платтячку і з посмішкою на обличчі – хай заздрять, що у мене померлої вигляд краще, ніж у живих.


Далі посварюся з усіма знайомими та друзями. Якщо образяться, та припинять спілкування, то вони не варті моїх останніх днів уваги. А найближчі ніколи не відпустять. Хоча краще б навпаки, бо не хочу робити їм боляче і щоб вони цілий місяць стовбичили біля мене і жаліли про втрачене. Хай навіть в останній мій день вони обіймуть як зазвичай. Так, я нікого не повідомлю, що йду з життя. Хай це буде для них раптовий біль. Ніхто не зможе по своїй волі відпустити кращого друга в інше життя, а більш вигадливі ще й вирушать з тобою за компанію.


Як же мої бідненькі, загиблі мрії? Замість бестселлера пишу блог. Сподіваюсь, він цікавий. Об’їхати весь світ мені також не вдалося. Так і буде. Хіба що, поїду до моря, адже на небі тільки й мови, що про море, а як це я буду не в темі?!


А знаєте, для чого весь цей список? Щоб розрадити себе і останні хвилини сповнити хоча б якимось змістом, а не пролежати цілий місяць під ковдрою з депрессією і в ній навіки потонути, так нічого не зрозумівши у цьому світі. Тепер життя складається з нездійснених мрій та не виправлених помилок, марень про краще майбутнє. Як це смішно, коли розумієш, що в тебе майбутнього і не було. Потім настає момент наближення до вічності і ти розумієш, що будь-яке твоє бажання - нікчемне. Вже не оцінюєш себе як стать, як особистість, як людину і стаєш одним великим ВОНО. Тепер ти зрозумілий лише сам собі. Попереду чекають передсмертні муки та несамовитий біль самотності, а ти з нетерпінням чекаєш на зустріч усього свого життя. Адже, як би не любив усіх друзів, батьків, свою половинку, твоя найостанніша мить пройде наодинці з всесвітом. І потім зрозумієш, що все твоє буття заради зустрічі, заради цієї незабутньої миті. Цього дотику до досконалості, що роз’їдає зсередини і перетворює у щось невідоме, нове… У крик немовляти.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: События в Украине
ТЕГИ: жизнь,смерть
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.