Моя Франція

24 ноября 2015, 22:06
0
197
Моя Франція
Фото: Марія Бєляєва

Перед твоїми очима падають борці за Велику ідею - фривольні аристократи волають «свобода, рівність, братерство».

Тероризм. Ісламський світ. Джихадисти. Нині це Європа. А ще – біженці, сморід, черги на кордонах і хаос.

Тиша. Смак перемоги для обраних. Неголодні будні бюрократів. Вічний спокій. Це про нас. А ще – поранені та загиблі на фронті (але ж ми не ведемо війну), і це тільки за офіційною статистикою. А скільки їх ще таких: двохсотих, трьохсотих, чотирьох…

Щоденні повідомлення Міноборони про те, що «бойовики продовжують вести провокаційний вогонь на всіх напрямках із зенітних установок, гранатометів, великокаліберних кулеметів та стрілецької зброї», наприклад, у напрямку Красногорівки, Пісків, Троїцького, Авдіївки та Мар’їнки – це перший доказ існування «маленьких терористів» у доволі великій країні. Окрім тих, що стали зі зброєю у руках захищати-боронити-віднімати (вже ніхто не розуміє, навіщо і як, у тому числі й ті, хто змагаються), є інші терористи – набагато вправніші, хитріші, розважливіші. Як от Самі Амімур та Абдельхаммід Абауд в ІДІЛ.  А що за вікнами столиці? «Українські Усами» щоденно відправляють усе нових та нових призовників, сподіваючись, ймовірно, на те, що патріотичного гарту та соціалки на телебаченні вистачить для підтримання бойового духу та виживання в умовах «no food».

Українська армія на Донбасі виживає за рахунок волонтерів, але і їхнє терпіння не віковічне. Щотижневі рейди благодійників у зону АТО доставляють магазини до АК, розгрузки, бахіли ОЗК, продукти, гігієну, буржуйки, термобілизну, тобто те, чого в армії ніколи не було, а якщо і є, то тільки для гарних світлин на сайті Міноборони.

Потрапити до зони ще важче, аніж раніше, але тих, кому це насправді потрібно, навряд чи злякаєш брудом, підірваними мостами та гарматним ревом, чого не скажеш про тих, хто керує цим кривавим театром вже понад 1,5 роки.

Хочеш довести, що тобі не байдуже – піднімися зі шкіряного крісла та приєднуйся до народу на передовій, якщо ти так віриш у цю ідею. І вже якщо помирати, то «куля в лоб», Арсенію Петровичу, а не ховатися за спинами тих, кому не судилося дожити до 25.

І ще – ми усі стурбовані подіями у Франції, але у Сирії, Ємені, Іраку, віднедавна ще у Ізраїлі, загибають щоденно сотні людей. Давайте кожен вибере собі свого фаворита та поставить фото з гербом країни, чому б ні?

А краще – не намагатися купити черговий світшот «Я люблю Україну», а вимагати від уряду дій, того, заради чого він прийшов – встановлення миру. Тому Франція, ІДІЛ та Росія – це все добре, але моя Франція у мене за вікном, чи не так?

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: События в Украине
ТЕГИ: Украина,Европа,Минобороны,Франция,бюрократия,тероризм,зона АТО,войска на Донбассе
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.