Освітні в’язні: чому, як, коли?

1 октября 2015, 21:05
0
141

Поки одні українці тікають за кордон у пошуках кращої долі, інші намагаються у будь-який спосіб змінити систему, перед цим свідомо ставши її частиною.

«Талановита молодь тікає за кордон», «Україні загрожує відтік мізків», «квіт нації полишає країну», - про це писали неодноразово. Журналісти не втомлюються повторювати, що  «проблема у недосконалості системи вищої освіти», «усе через корупційність українських вишів»,  і що «вирішувати це питання треба згори». Дійсно, згідно зі статистичними даними, українці останнім часом усе частіше обирають для вступу чеські, польські, американські чи німецькі виші. Так, цього року іноземні ВНЗ обрали понад 40 тисяч українських студентів. Навчання за кордоном, звісно, більш якісне, перспективне і більш дороге (чи ні, враховуючи розміри хабарів у наших вишах?). Крім того, майже кожен третій полишає Україну з надією покинути країну та закріпитися за кордоном. І тут, як на мене, є лише одні дієві ліки – треба усувати першопричину, а не наслідки, шукати мотивацію для студентів, зацікавлювати їх, залучати до вивчення нових технологій. А поки це неможливо, бо совкова освіта просто таки «випереджає час».

Набагато цікавіша історія з тими, хто навчається у, скажімо, столичних ВНЗ та бідкається, що рівень освіти в Україні аж ніяк не нагадує Європу, до якої ми так прагнемо.  Університети та інститути продовжують навчати студентів за радянськими підручниками, для практики майбутніх інженерів-компютерників використовуються величезні і трохи підстаркуваті машини 2000-го року, а журналісти і взагалі ризикують перерости у клас агітаторів-пропагандистів (таке в історії вже не раз траплялося). Як наслідок, батьки сплачують чималу суму грошей і жаліються, що результат не виправдовує затрачених зусиль. Разом з тим, викладачів уже не здивуєш низькою відвідуваністю, яку наприкінці семестру  на кафедрах звикли компенсувати «честно заработанными».  У цей же час «допитливі дітки» бавляться з легкодоступними «покращувачами життя», за якими сьогодні не потрібно далеко ходити, чи грають в онлайн-ігри. Таким чином, кожного року трудовий ринок України поповнюється дійсно висококваліфікованими кадрами. Серед них переважають два типи працівників: або наполегливі трудяги без досвіду роботи, але з достатньо великим важелем радянських знань за спиною, або ж недолугі вчорашні школярі, які так і не набавилися з ляльками та роботами, завітавши до альма-матер разів зо три за п’ятирічку. Відповідні і результати праці.

Тим, хто все таки обирає шлях навчання і продовжує скиглити про те, що в Україні неможливо вчитися, а університети не гарантують гідний рівень знань, потрібно усвідомити, що вища освіта – це свідомий вибір кожного, хто вирішив після школи вступати до ВНЗ. Подаючи заяву, майбутній студент має розуміти, що він погоджується на ті умови, які може запропонувати абітурієнтові виш, а це, зазвичай, нестача наукової літератури та науково-дослідних лабораторій чи брак сучасного обладнання для практичних занять. Вступаючи до ВНЗ, кожен, фактично, підписує негласний договір про те, що його влаштовує  освітній процес, народжений за часів становлення «великої та могутньої», який, натомість, має чітко сформований базис (нехай і застарілий) та не суперечить сам собі (як це часто буває у «більш модерних» програмах від Міносвіти).

Вихід із цієї ситуації дуже простий і очевидний – людина, яка не погоджується з умовами, що їх висуває система, може просто не вставати до її лав. Сучасний світ – поліфункціональний, мультисистемний, багатоаспектний. Процеси глобалізації та лібералізації освіти - особливо в Україні після становлення незалежності - дають змогу кожному обрати свій шлях. Альтернативою до вже традиційної освітньої системи є спеціалізовані курси на кшталт численних медіашкіл, фотолабораторій чи комп’ютерних академій. Попри високу вартість навчання, тут, зазвичай, уже впроваджені технології хай-тек, на заняттях з’являються європейські та американські експерти, а формат майстерень став такою ж звичайною практикою, як і ранкова кава. Сюди ж відносимо і приватні невеличкі вузи, які тісно співпрацюють з представництвами в інших країнах і готові за додатковий кошт посприяти у стажуванні за кордоном. Подібні освітні центри поступово набирають популярність серед вступників. Хоча й тут не обійшлося без каменів спотикання, адже впевнитися у якості цих послуг та не потрапити у пастку шахраїв так само важко, як і в дев’яності.

Якщо є пропозиція, відповідно, є й попит. Відтак, роботодавці проводять різну політику: одні вимагають диплом визнаного українського вишу, другі – практичні навички, треті ж взагалі беруть до уваги лише фактичний досвід роботи. Тому говорити про те, що українці позбавлені вибору та зобов’язані отримувати освіту, незастосовну до нашого часу та виробництва, просто безглуздо. Врешті-решт не потрібно перекладати на когось відповідальність за своє небажання вчитися або ж інвестувати у майбутнє. 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: События в Украине
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.