Дієта по-українськи або «сахара не надо»

В магазин ходжу зі своїм пакетом, цукерки не купую, а торгову марку «Nivea» замінила на «Зеленую аптеку». Думаєте, хочу змін в житті? Хочу, але не таких…

Всі ми добре з дитинства пам’ятаємо казку «Аліса в країні чудес» і той момент, де дівчинка з’їдає тістечко і стає маленького зросту. Зараз схожу картину можемо спостерігати з українською корзиною споживача. Майже не щодня вона зменшується і зменшується.

Мабуть, частенько доводиться помічати в своєму житті парадоксальний процес – гроші в супермаркеті залишили, а по факту нічого й не купили. Ні-ні, це не в супермаркеті вас обдурили, це питання стосується зовсім інших людей.   

За даними 2013 року українці витрачали 55% свого доходу на продукти харчування, зараз же ця сума чи не 98%. А куди ж подіти ті 2%, які залишились? На жувальні гумки…і то якщо вистачить.  До прикладу, жителі європейських країн витрачають на їжу максимум 20% свого доходу. Повноцінна корзина українського споживача налічує 300 послуг. Якщо подивитись на країни Європи, то цифри відмінні. Наприклад, в Англії – 350, в Іспанії та Німеччині – 480.

ООН визначила світовий граничний розмір доходу на людину і він складає 510 доларів. А це означає те, що людина, яка середньо  отримує в місяць менше, вважається бідною. Мінімальна зарплата українця складає 1218 грн, а 510 доларів на сьогодні - це близько 11-ти тисяч гривень. Людина, яка не має математичної освіти і навіть та, яка ніколи не вміла логічно мислити, зрозуміє, що щось тут не так.

Замість двох ложок цукру в чай кладемо одну, або й взагалі відмовляємось від солодкого. Речі, що призначені для одноразового використання іноді стають багаторазовими, навіть дуже багаторазовими. Холодильники пустіють, нерви здають…скільки ще так буде тривати?