Про мій приклад планування і створення спадщини.

28 июня 2015, 14:55
Финансовый консультант.
0
39
Про мій приклад планування і створення спадщини.
Пенсійний капітал: http://pensioneriya.blogspot.com/

Принаймні, тепер ми маємо приклад певної поведінки і точку відліку для власної творчості у цьому напрямку.


Так чи інакше, всі ми (принаймні, більшість) залишимо спадщину своїм нащадкам (дітям, онукам, іншим близьким людям). Якою вона буде? Якою вона має бути? Якою вона взагалі може бути?

Нарахувати можна немало: спогади, світогляд, визнання, приклад власного життя, творчі надбання, матеріальні і нематеріальні активи, фінансовий капітал. Питання в іншому: ми дійсно напрацьовуємо свої здобутки для нащадків, чи просто не маємо змоги забрати все своє з собою у домовину? Ми справді прагнемо продовжити свій рід, чи наша мета – це особисте щастя, повязане з задоволенням власних потреб, власних планів, власних амбіцій?

Великого протиріччя може і не бути: жити заради дітей – один з різновидів щастя, і не найгірший, як на мене. Тут справа у пропорціях, балансі, гармонії. «Що занадто, то не здраво» - правило загальне і давнє, за якими б лаштунками його не ховали.

Не бачу ніякої доблесті в посмертній передачі дітям того, чим при житті не встиг скористатись сам. Разом з тим, не бачу користі, на довгі роки залишатись при дорослих дітях нянькою. Волів би за краще, завчасно не афішуючи, підстрахувати їх на крайній випадок втрати здоров’я і працездатності. Волів би, маючи відповідний ресурс, напрацьований поколіннями мудрих предків. Тобто – сімейний капітал, фінансовий фундамент роду. Саме він мав би утримувати на близьких орбітах юні обдарування, що прагнуть гайнути подалі від родового гнізда. Блудні діти – не вирок; вони неодмінно повертаються, якщо є куди повертатись.

Минулі родові капітали розвіялись часами лихоліть, сучасні вигорають сьогоденням, тож саме час подбати про майбутні. Чому не зосередитись на виживанні? Тому, що виживання – це зупинка, це консервація існуючого стану, це відсутність потоків. Так, все (насамперед, розвиток) вирішують потоки енергії: http://korrespondent.net/url.hnd?url=http%3a%2f%2fpensioneriya.blogspot.com%2f2015%2f03%2fblog-post_15.html. Плануючи спадщину, варто про них памятати.

Піддавши аналізу відомі мені можливості, я вирішив, не ігноруючи інші активи, зосередитись на недержавних пенсійних фондах (НПФ). Чому ж, - саме на них?

1.      Пенсійні рахунки відкриваються на дітей, а робити внески можна від різних імен, в залежності від ситуації. Ситуацію визначає порядок надання податкових пільг: http://korrespondent.net/url.hnd?url=http%3a%2f%2fpensioneriya.blogspot.com%2f2015%2f05%2f2015.html

2.     Внесені кошти недоступні для мене з моменту потрапляння на пенсійні рахунки, а для дітей – до досягнення ними відповідного віку. І це – запорука їх збереження.

3.    На випадок серйозної хвороби,  можливість використати пенсійні кошти дострокового, існує.

4.    Отримати і нерозумно витратити пенсійні кошти одним разом, не вдасться. Максимум - у вигляді щомісячних пенсійних виплат.

5.    Найприйнятнішим варіантом було б відстрочення початку пенсійних виплат якнайдалі. В ідеалі, вони взагалі не знадобляться і будуть передані внукам у вигляді уже сформованого сімейного капіталу, з відповідними інструкціями з його збереженню і примноженню.

6.    І так далі. Для умілого користувача, НПФ має достатньо принад і зисків. Докладніше дивіться у відповідному розділі «Пенсійного капіталу»: http://korrespondent.net/url.hnd?url=http%3a%2f%2fpensioneriya.blogspot.com%2f.

  

Я не схильний узгоджувати свої плани з дітьми, аби синиця в руках не перемогла журавля в небі. Врешті решт, це моя спадщина і моє рішення.

Сподіваюсь, ні діти, ні хто інший, не дорікнуть мені нехтуванням  поточними потребами сім’ї заради пенсійних внесків, бо вони складатимуть мізерну частину сімейного бюджету. З таким же успіхом можна дорікати за щоденну філіжанку кави чи склянку молока. У даному разі, рушійною силою будуть не стільки абсолютні суми внесків, скільки постійність і довготривалість грошових потоків.

Я свідомий того, що найбільшим запереченням даному методу, буде побоювання знеціненням пенсійних накопичень через інфляцію і девальвацію. Ставлюсь філософськи: страх володіє тим, хто на нього заслуговує і від нього залежить. Згодом, розкрию цю тему повніше, а наразі лише зазначу: для заспраглої людини нема різниці, велика перед ним річка чи маленька; залишитись без води – ось проблема. Хто прагне володіти всім, завжди бідний; хто здатен задовольнятись малим, має все.

Інше масове застереження проти використання НПФ, повязане з тотальною недовірою до Всесвіту разом з усіма його складовими, включно з нами самими. Це сумно, але ми не довіряємо навіть собі. Більшою дурницею може бути хіба що сліпа довіра, в цьому вони сходяться. Протистояти обом крайнощам, можуть управління і контроль через зворотній звязок. Фінансових важелів достатньо, бракує тільки знань і навичок їхнього використання. Ну, так в чому справа, згадаймо лишень Шевченків заповіт, - і до діла.

 

 «Не дуріте самі себе,

Учітесь, читайте,

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь».

 

Викладений план не є гіпотетичним, в основних своїх рисах, він  діє вже не перший рік. Просто сьогодні я дещо систематизував його для своїх читачів, принагідно, отримавши користь і для себе.

Що я второпав саме зараз? Виявляється, коли автор відомого багатьом «Трансерфінгу реальності» Вадим Зеланд писав, що для досягнення мети достатньо мати чистий намір і тупо переставляти ноги в її напрямку, мова велась саме про потоки енергії. Рівномірне, безперервне і достатньо довге переставляння ніг, цей потік і створює. При цьому, не йшлося ні про довжину кроків, ні про швидкість руху, а будь-які роздуми і розрахунки відкидались, як не просто зайві, а надзвичайно шкідливі для досягнення кінцевого результату.

Метод створення і передачі у спадщину сімейного капіталу – такий самий. Просто, в першому варіанті, він керується людиною на підставі фінансових законів, а в другому варіанті, ним керують, створені тією ж людиною, потоки енергії. На перший погляд, варіанти суперечать один одному, але це діалектичне протиріччя. З  зовнішнього, тактичного боку ми дотримуємось інвестиційного плану, обираємо і контролюємо НПФ, а на внутрішньому, стратегічному плані підтримуємо, незважаючи ні на що, грошовий потік пенсійних внесків.

Чи можна використати подібний метод для елементарного збагачення? Теоретично, можна. Але навряд чи це спрацює, бо визначення метою здобуток грошей, вже вказує на нашу від них залежність. Тож треба прискіпливо обирати мету і ретельно очищати намір. У випадку з моєю спадщиною, так і є.  Створення пенсійного капіталу, для мене – певна гра. Ні моє життя, ні життя моїх дітей, від успіху цього проекту, критично не залежить. Саме тому, він приречений на успіх.

Чи є даному методу альтернативи? Звичайно. Але озернімося навкруги: хто їх пропонує і використовує? Хто піклується про створення сімейних капіталів, хто переймається продовженням роду? Зневажаючи термінаторів від влади, що поспішають хапнути якнайбільше, поки їх не скинули, чи не є ми подібними до них у своєму власному житті?

Принаймні, тепер ми маємо  приклад певної поведінки і точку відліку для власної творчості у цьому напрямку.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: События в Украине
ТЕГИ: українська спадщина
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.