''ВОЖДЬ БОГОМ ДАНИЙ І ПРАВДИВИЙ''

14 июня 2015, 20:35
0
125

Євген Коновалець не лишив по собі багатої літературної спадщини. Але відомі його слова, що мусять бути викарбувані в серці кожного українця: "Як не буде в нас сили, не осягнемо нічого, хоч би все найк

''ВОЖДЬ БОГОМ ДАНИЙ І ПРАВДИВИЙ''

"Воно зросло з шукання і розпуки,
Безжурно-мужнє, повне буйних сил..." (Олег Ольжич)

Євген Коновалець народився 14 червня 1891 року на Львівщині, в селі Зашків. Його дід був сільским священником, а батько – директором місцевої народної школи, яку у 1901 році і закінчив Євген. Потім він продовжив освіту в львівській Академічній гімназії. Саме там яскраво проявилися його головні риси – українська національна свідомість і активізм.

"Українці мусять бути добрими учнями, мусять засвоювати собі знання якнайкраще, якнайосновніше, якнайбільше, щоб надолужити те, що нам пограбувала неволя" – казав він побратимам, підтверджуючи свою вимогливість власним прикладом. Крім вивчення гімназійних курсів, Євген постійно відвідував студентські гуртки, що займалися поширенням політичних знань. Але основними джерелами української політичної думки для молодого Коновальця були вірші Шевченка і брошура "Самостійна Україна" Міхновського.

Його захоплення політикою не було безпредметним – він шукав виходу з польської неволі, в якій перебували українці Галичини. Разом із тим, Коновалець відчував загрозу москвофільства, до якого на противагу польському шовінізму схилялася частина галичан. Тому він ще в гімназійні роки активно долучився до розбудови українського національного життя. Завдяки його активності "ожили" осередки "Просвіти", в Зашкові було засновано споживчий та кредитовий кооперативи, створено сильний осередок спортивного товариства "Сокіл", у Львові влаштовано першу Шевченківську академію.

Разом з культурницькою діяльністю, Коновалець активно долучився до політичної боротьби. Будучи представником студентства у Центральному Комітеті Української Національно-демократичної Партії, він залучав до політичного життя молодь по всій Львівщині. Надзвичайна активність і високий авторитет серед українців швидко зробили Коновальця небезпечним для поляків.

"Новітній гайдамака" – так вони називали молодого Коновальця. Якось поляки домоглися його арешту, однак, австрійський суд виніс виправдальний вердикт – і авторитет Коновальця серед українців зріс ще більше.В 1909 році Коновалець поступив на юридичний факультет Львівського університету. Там він зіткнувся з брутальним польським шовінізмом з боку польського студентства, і професури. Не дивно, що в часи студентських заворушень 1910 року Коновалець був не лише одинм з лідерів українського студентства, а й безпосереднім учасником сутичок з поляками.

Але і на судовому процесі проти українського студенства йому вдалося уникнути ув'язнення – свідки спростували закиди польської сторони. Слава "новітнього гайдамаки" закріпилася за Коновальцем ще міцніше.Закінчивши старшинську школу, Коновалець вирішив, що українці мають масово здобути військової підготовки і в разі австрійсько-російської війни виступити самостійною силою. Для цього він організував студентський мілітарний гурток "Січові Стрільці". Ідею військового вишколу молоді підхопили спортивні товариства "Сокіл" і "Січ" – і скоро задум Коновальця поширився по всій Галичині. Українці стали мілітаризуватися.

З вибухом Першої світової війни Коновальця було мобілізовано до австрійського війська, до полку "Крайової Оборони" – так званих "Ляндверів". В цей же час формувався легіон Українських Січових Стрільців, куди масово вливалася вишколена згідно із задумом Коновальця молодь. Але перейти до "січовиків" військове керівництво Коновальцю не дозволило.В 1915 році Євген Коновалець зі своїми "Ляндверами" тримав позиції поруч з Українськими Січовими Стрільцями на горі Маквіці в Карпатах.

Там же він потрапив до російського полону і був перевезений до табору військовополонених у Чорний Яр, а потім – у Царицино. В таборі Коновалець разом з іншими полоненими галичанами зустрів російську революцію. Було зрозуміло: яка б влада не запанувала в Росії, незалежності Україні вона не подарує. Треба створювати українську армію.Всі полонені галичани бажали стати до лав армії незалежної української держави, але вчинити масову втечу з таборів можливості не було. Допомогти звільненню полонених українців могло лише пряме втручання Центральної Ради – тодішнього українського уряду.

Коновалець бомбардував Центральну Раду зверненнями і листами, однак відповідей не отримував. Тому в липні 1917 року він втік з табору і рушив до Києва.

"Чи ж пропалить синій жар Європи Азії проказу золоту?..." (Євген Маланюк)

В 1917 році розкладений соціалізмом і анархією Київ являв собою сумне видовище. В цьому "тифозному бараці" лівизни і безладу Коновальцю вдалося відшукати Миколу Міхновського – стовідсоткового самостійника, авторитетного серед українських військових. Міхновський радо зустрів вістку про настрої серед полонених галичан і плани щодо створення української армії і порадив Коновальцю за будь-яку ціну добиватися згоди Центральної Ради. Та головував тоді в Центральній Раді Володимир Винниченко – патологічно нерішуча людина, замучений власними ваганнями мрійник.

Атмосфера безладу страшенно гнітила Коновальця. Тому він вирішив дистанціюватися від міжпартійних чвар і всіляко сприяти розбудові українських збройних сил. За кілька місяців він ще раз відвідав табори військовополонених і пересвідчився, що бажання галичан долучитися до українського війська лишилося непохитним. Однак, Центральна Рада відповіла ідіотським розпорядженням українським військовим частинам не приймати галичан і звільнити тих, що вже були прийняті. У відповідь Коновалець зібрав у Києві віче галичан, що висунуло жорстку вимогу до Центральної Ради – не заважати галичанам створювати військові частини. І Центральна Рада пішла на поступку. Почався набір до куреня Січових Стрільців.

Нова військова формація швидко росла. Але оскаженілі від соціалізму політичні лідери фактично вели підривну роботу серед галичан: вели антивійськову пропаганду, агітували за скасування військових звань і дисципліни... Навіть очільником Куреня Центральна Рада поставила не когось з досвічених українських старшин, а партійного соціаліста.

Що це було: прояви маразму керівників Центральної Ради чи свідомий саботаж військового будівництва? Що б там не було, але Коновалець не зламався і тут. Він вступив до Куреня рядовим стрільцем і, заручившись підтримкою однодумців, розпочинає боротьбу з розкладом і деморалізацією. Успіхи не забарилися – скоро основні джерела соціалістичної агітації та анархії було пригашено, а комендантом Куреня став сам Коновалець.Скоро січовикам Коновальця випало проявити себе у боротьбі з більшовизмом.

18 січня 1918 року червоні орди розпочали наступ на Україну. З їх наближенням активізувалися і київські більшовики – в ніч на 29 січня повстали більшовики заводу "Арсенал". І без того хитка українська державність захиталася ще сильніше. Розтління лівизною, якому прямо потурали усілякі винниченки, далося взнаки: військові частини Центральної Ради заявили про свій нейтралітет і відмовилися боротися з більшовиками. Ядром антибільшовицього спротиву стали Січові Стрільці.

Історія зберегла слова Винниченка: "Безвиглядне положення Української Народньої Республіки врятував із своїми Січовими Стрільцями Євген Коновалець".

І якби не патологічна нерішучість всіх цих виннченків, не було б і гетьманського перевороту – Коновалець зі своїми січовиками був готовий придушити заколот в зародку, але керманичі Центральної Ради зв'язали Коновальця по руках і ногах.Визнати уряд Павла Скоропадського Січові Стрільці відмовилися і розформувалися – ставати під керівництво відверто проросійського гетьманату було неприпустимо. Соціалісти вважали своїм завданням "послідовну критику" гетьманської політики, а по суті – воліли забитися в далекий кут і чекати, куди крива вивезе.

Коновальця таке не влаштовувало. Він поставив вимогу: всім йти в державний апарат і там всіляко обстоювати самостійництво. Також Коновалець домігся від гетьмана відновлення Куреня Січових Стрільців, поставивши вимогу – "якщо вона (тобто гетьманська влада – авт.) буде боронити самостійної і від нікого незалежної української державности". Пропозицію Коновальця Скоропадський прийняв і січовики з ентузіазмом поновили військовий вишкіл.Та 14 листопада 1918 року вийшла "Грамота гетьмана" про "возз'єднання" України з Росією. Цього Коновалець стерпіти не міг і поставив перед Скоропадським ряд вимог, головними серед яких були відкликання "Грамоти" і розформування російських військових формувань. Відмова Скоропадського розтулила між ними прірву і Коновалець направив своїх стрільців проти гетьманату.

Це було повстання.Українські частини, сформовані Скоропадським, відмовилися виступати проти січовиків і 18 листопада 1918 року в боях під Мотовилівкою січовики поклали не братів-українців, а російських чорносотенних добровольців. Після здобуття Києва до січовиків масово приєдналися українські військові і постав цілий Корпус Січових Стрільців – найпотужніша українська самостійницька військова сила.Але з падінням гетьманату постала та сама соціалістична анархія. Замість дисциплінованої армії діяли вкрай політизовані загони самочинних отаманів, в керівництві держави точилася гризня. Над Україною знову зависла загроза втрати державності.

Коновалець вирішив не зволікати. Порадившись з січовиками, він запропонував Винниченкові взяти всю повноту влади в свої руки за повної підтримки Січових Стрільців. До Винниченка висувалася єдина вимога – оборона української державності. Та Винничеко цієї пропозиції не прийняв. Вже тоді політика висіла на ньому страшним тягарем – він волів писати романи, а не керувати державою. Не прийняв аналогічної пропозиції і Петлюра. Тоді Коновалець з січовиками висунули ідею тріумвірату – правління Петлюри, Коновальця і Мельника, однак соціалісти втопили цю ідею в багні "демократичної дискусії".

Замість концентрації влади в меншому колі осіб, вони запропонували Коновальцю стати шостим (!) членом Директорії. Від цього абсурду Коновалець, звісно, відмовився. Скоро, внаслідок хаотичних політичних кроків Директорії, було розформовано і корпус Січових Стрільців. А за рік припинила своє існування і сама Директорія.

Коновалець знову опинився в таборі для військовополонених – тепер вже в польському. З табору почався і в таборі закінчився перший визвольно-державницький похід Коновальця.

"Коли ти можеш бачити зруйноване діло цілого свого життя,І без слів взятися будувати його наново..." (Р.Кіплінг, переклад Д.Донцова)

Поразка Перших визвольних змагань не зламала Євгена Коновальця. "Ми не знали, як довго триватиме наше інтернування і що Польща гадає робити з нами далі. Думаючи над засобами, якими можна добутися на волю, не забували ми при цьому ніколи нашої мети: дальшої організованої активної боротьби" – згадував він пізніше. В результаті чергових переговорів умираючої Директорії з Польщею, у 1920 році частину стрільців було звільнено з таборів.

Емігрантське середовище, в якому опинився Коновалець, на взаємну борню покладало чи не більше зусиль, ніж супроти ворога. Плани Коновальця щодо продовження збройної боротьби захлинулися, а на його самого сипалися дорікання і звинувачення з усіх боків. Одні вважали, що він разом з Петлюрою зрадив Галичину, інші – що він зрадив Петлюру...

Коротше кажучи, "герої" Перших визвольних змагань займалися своєю улюблено справою – гризнею.Але боротьбу треба було продовжувати. Коновалець розумів, що історична ситуація змінилася і необхідно шукати нових засобів опору в умовах польсько-більшовицької окупації. Так народилася ідея бойового підпілля, що дістало назву Української Військової Організації – УВО.

Ідею Коновальця підхопили колишні стрілецькі старшини і робота знову закипіла.Влітку 1921 року Коновалець повертається на Галичину, щоби особисто керувати новоствореною організацією. Вже восени Галичину розбурхала перша акція УВО – у Львові було вчинено замах на маршала Пілсудського і вбито воєводу Грабовського. Розгорнулася активна саботажна діяльність проти польських поневолювачів: спалювалися військові склади, руйнувалися комунікації, постійно чинилися напади на поліцію. На Тернопіллі масово спалювалися маєтки польських колоністів, каралися на смерть польські жандарми, "стукачі" і колабораціоністи. Широко розгорнулася експропріаційна кампанія. Бойовики УВО нападали на відділення польських банків і пошту, віднімаючи у польського окупаціного режиму величезні кошти. Здобуті гроші повністю йшли на фінансування організації і продовження боротьби.

Акції УВО ставали дедалі сміливішими і гучнішими. Наприклад, у 1926 році було взірвано редакцію газети "Слово польське" – бридкого антиукраїнського листка, 1929 було взірвано кілька бомб на торговій виставці "Тарги всходне". А річницю проголошення Західноукраїнської Народної Республіки бійці УВО відзначили масовою перестрілкою з польською поліцією...

Польська влада нічого не могла вдіяти з українським підпіллям: замість арештованих бойовиків миттєво приходили нові і відповідали ще більш зухвалими акціями. Радість поляків з приводу опанування українських земель поступово замінювали панічні настрої.

"Період УВО був майже чистою революцією чину, ще без достатнього програмово-політичного завершення, але вага цього періоду – надзвичайна. В ньому лежить коріння всього новітнього українського здвигу. Тут зродився новий, світоглядово і чуттєво, тип українця-націоналіста... Відгук революційної акції Організації був такий сильний, що давно перейшов у суспільно-політичний рух. Вождь уважав, що прийшла пора, щоб перелом в психіці громадянства, доконаний революційно-бойовою роботою, оформився ідеолоґічно-програмово. Революція повинна себе світоглядово-політично окреслити" – так описував цей період Олег Ольжич.

На Першій Конференції Українських Націоналістів в листопаді 1927 року було вирішено сторити підпільну ідеологічну націоналістичну організацію, що буде об'єднувати і координувати всі прояви українського національного спротиву – Провід Українських Націоналістів. Головою Проводу було обрано Євгена Коновальця.

За рік було підготовано і проведено Перший Конгрес Українських Націоналістів, на якому було створено Організацію Українських Націоналістів – ОУН – революційну підпільну націоналістичну організацію. Головою ОУН було обрано Коновальця. Зважаючи на його величезний авторитет і практичний досвід боротьби, інакше і не могло бути.В ідейні підвалини ОУН Коновалець заклав принцип опертя на власні сили. Він бачив, до чого призвели вагання Центральної Ради і тому категорично відкидав опортунізм, угодівство і пацифізм. Також він знав настрої, що панували в середовищі української політичної еміграції.

Надзвичайна схильність еміграції до взаємної ворожнечі і "дискусій" могли звести нанівець найбільші починання. Тому Коновалець усіляко запобігав, щоби новостворена ОУН не впала в залежність до емігранських кіл. Разом з тим, ОУН не стала на шлях самоізоляції. Навпаки, мережа контактів ОУН сягала Італії, Німеччини, Англії, Франції та інших європейських країн, а також Сполучених Штатів і Канади. Але метою було не підшукування українцям місця в чужому обозі, а пошук шляхів використання міжнародної ситуації в українських інтересах.

Коновалець завжди наполягав на максимальному поширенні підпілля ОУН на Центральну та Східну Україну, де в той час панували більшовики. Попри надзвичайну складіність, від просування на Схід він не міг відмовитися – там жили брати-українці і вони перебували ще в гіршому становищі, ніж українці Галичини.

Коновалець особисто керував підпільною мережею на Наддніпрянщині – напряму вирішував всі питання, особисто зустрічався зі зв'язковими. "Співробітники виступають проти зашироких контактів вождя з членством, зокрема зустрічей по всіх усюдах зі зв'язковими аж звідти. Але Полковник непоправний. Він сміється і робить по-своєму. Хоче знати справи і життя з безпосереднього враження, а небезпеки – хіба він колись їх не мав?" – напише пізніше Ольжич...

Наближалася Друга Світова війна – другий шанс українців вхопити за хвіст долю. Та 23 травня 1938 року таємний агент більшовицьких спецслужб під виглядом зв'язкового передав Євгенові Коновальцю заховану в подарунковій коробці вибухівку. Коли Коновалець повертався із зустрічі, стався вибух – і його жахливо пошматоване тіло впало на бруківку."...

Могила на цвинтарі "Кросвік" у Роттердамі не замкнула Євгена Коновальця. Постать, що виросла з державного змагання 1918-19 рр., піднеслася, як огненний стовп, над подоланою Україною, і відблиск його осяюватиме ряд майбутніх десятиліть. З волі вождя розгорнувся неозорий націоналістичний рух і повстала міцна Орґанізація.

Ведена твердою рукою найближчого Його Співробітника від часів Києва, Білої Церкви і Львова, в затяжних боях і трудах сучасності, становить вона той хребет, що тримає просто тіло української нації, є її остоєю й силою. Важкі хмари залягають над нашою землею, йдуть здалека вітри і бурі, але Нація знає, що з Його духом, з Його заповітові вірними людьми вона не зламається у негоді, а переможе".

Євген Коновалець не лишив по собі багатої літературної спадщини. Але відомі його слова, що мусять бути викарбувані в серці кожного українця: "Як не буде в нас сили, не осягнемо нічого, хоч би все найкраще для нас складалося. Як жеж будемо мати силу, тоді вийдемо побідно з найгіршого лихоліття і здобудемо все, що нам треба".

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: События в Украине
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.