Обличчя війни

10 июня 2015, 19:43
0
389
Обличчя війни
Мирослав Мисла

Історія одного добровольця


Про війну потрібно говорити поки вона не почалась.Більше можеш собі дозволити. Більше припускати, більше критикувати,більше загрожувати, в решті решт. А от коли вона почнеться, краще взагалі мовчати. Бо що ж ти можеш знати про війну, не воюючи?

Сергій Жадан

         Про те, якою страшною та безжалісною є ця війна годі й казати та страшнішою, як на мене, є байдужість та зневіра звичайних громадян. Я все частіше чую балачки про зраду та українських солдатів-вандалів, бачу псевдо патріотизм та зневагу до форми. І все це у моїй, такій нещасній Україні. Але яким чином змінити це? Як знищити цей стереотип безпорадної країни? От із цим, мені здається, і воюють хлопці на Сході. Вони борються не лише із зовнішнім ворогом, а й з внутрішнім. З тією властивою українською жалістю до самих себе, з тією зневірою у власні сили та всенародним егоїзмом. У цьому переконуєшся коли маєш розмову з безпосереднім учасником бойових дій.

         Із таким незламним бойовим духом та вірою у світле майбутнє і прийшов наш гість Мирослав Мисла.

Мирослав усього на два роки старший за мене, має історичну освіту, майже бездоганну українську мову та добрий погляд.

Коли його побачила вперше подумала, що такий молодий хлопець певно не зможе підібрати слова, які змогли би перенести аудиторію до тієї, палаючої  атмосфери зовсім іншого життя. Проте, була приємно здивована глибиною та тверезістю думки Мирослава. Досі з мурашками згадую гільзу, яку він тримав у руках. Раніше такі речі я бачила лише у кіно.

Та його виступ почав мене бентежити після розповіді про його діяльність у ВО «Свобода». З одного боку його такий впевнений націоналістичний погляд, власні принципи та життя за статутом аж ніяк не завадять сучасній українській молоді, але з іншого боку така його позиція здалася мені занадто фанатичною. Можливо, це пов’язано із тим, що у зоні бойових дій ти зобов’язаний вірити…у Бога, у перемогу, вірити у світле майбутнє, у рідних… Мирослав вірить в Україну і свої погляди стосовно її майбутнього знайшов саме у «Свободі».

Часу для усвідомлення усього про що розповів Мирослав було замало тому питання з’явилися не одразу. Тож  завдяки сучасним соціальним мережам мені вдалося дізнатися трохи більше про нашого героя. Виявляється Мирослав – доброволець не лише на фронті, але й у громадському житті. Повертаючись зі Сходу, він із побратимами заздалегідь має плані дій: діалоги із школярами та студентами столиці, власне формат зустрічей такий самий як із нами. Тож головним завданням таких візитів до молодших за віком українців – це привернути увагу до конфлікту Росії в Україні.  Проте, думка про сучасну молодь у Мирослава не найкраща, за його словами хлопець противник глобалістичного світосприйняття, тому конфлікт інтересів із підростаючим поколінням, на його думку, виникає саме на цьому фоні.

Побачивши Мирослава, я не очікувала опинитися в такій дружній та теплій атмосфері. Для мене особисто це означає, що у свої майже двадцять три роки він вже знає дуже багато, а головне знає як, знаходячись у «пеклі» залишитися людиною.


 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: События в Украине
ТЕГИ: ситуация на востоке Украины,добровольческие батальоны,зона АТО
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.