СОЛДАТ ПЕРЕМОГИ

8 мая 2015, 17:40
0
293
СОЛДАТ ПЕРЕМОГИ
Отец. Берлин. май 1945

Когда видишь, что наши власти делают с народом, начинаешь оправдывать сталинские репрессии и я начинаю понимать отца- сталиниста и антисемита...


СОЛДАТ ПЕРЕМОГИ
В 1939 Василь Сиротенко закінчив Історичний факультет Київського держуніверситету і був розподілений старшим викладачем кафедри історії Чернігівського педінституту. Ще перед приїздом в Чернігів, під час літньої відпустки, Василь махнув до Москви і поступив заочну в аспірантуру університету філософії літератури і історії. Професор Косьмінській запропонував йому тему «Падіння Римської імперії». На жаль, наукою Васі так і не довелося зайнятися. Спалахнула фінська війна. Вася був в Чернігові прийшлим, не завів зв'язків. Тому 15.12.1939 його викликали у військкомат і примусили написати заяву про добровільний вступ у РККА. Йому вручили кубики і призначили в оперативний відділ полку 84 дивізії, наказавши з'явитися в частину, що розташовувалася тоді в Котах(передмістя Чернігова) .
І в ті часи в армії був бардак, не менший, ніж нині. Після закінчення місяця служби, виявилося, що Вася повинен служити зовсім в іншій частині. Йому наказали здати обмундирування і відправитися в ту частину. Вася ошелешенно спитав у командира, як же йому йти через все місто в одній білизні, адже у нього більше нічого нема. Командир задумливо почухав носа, потім подався до вищого начальства. Пропадав десь він цілих півдня, зате повернувся з дозволом відправитись у ту частину в обмундіруванні. Щопрравда, там його все одно забрали, списали і видали таке ж саме нове.
Призначили Васю командиром взводу, в якому з 30 чоловік російську знали тільки 2, включаючи Васю. Були там, набрані з глухих сіл мусульмани -киргизи, татари, узбеки, азербайджанці, туркмени. Коран забороняв їм їсти свинину, а все м'ясне в солдатській кухні було з свинини. Промучився з ними Вася декілька місяців, а потім написав самому Воєнкому Щаденко про те, що така комплектація і підготовка армії закінчиться поразкою у війні, тому він, що добровільно прийшов в РККА хоче також добровільно з неї піти.
Прибула авторитетна комісія. Все написане Васею підтвердилося. Начальство одержало страшні прочуханки і переміщення. Васі ж особисто Щаденко поставив завдання - за рік перетворити взвод на кращий по дивізії. Дали йому у допомогу два грамотних азіата і вони таки навчили земляків маршируванню і російській мові.
Вася ж знову став займатися викладанням. Річ у тому, що у розпорядженні Міністерства освіти так і не знайшлося вільного фахівця з історії. Ректор інституту, взнавши, що Вася служить в Чернігові, через обком партії звернувся до командування за дозволом Васі читати, поза службою, лекції в педінституті. На розширеному бюро обкому, у присутності армійського керівництва і керівництва обласного ГПУ(НКВД) ухвалили рішення дозволити лейтенанту Сиротенко читати лекції з історії в педінституті. Проте при цьому зобов'язали його читати лекції і співробітникам Яцевського концтабору, побудованого із залученням німецьких фахівців, в якому і зараз стажувались офіцери СС( До речі, табір розраховано на 80000 чоловік, а все населення Чернігова тоді було 57000). Треба сказати, що тоді німці були нашими найкращими друзями, а їх майбутні видатні полоководці Гудеріан і Браухіч навіть навчались в нашій академії! Адже тоді Москва стояла перед діалемою –допомагати Німеччині, чи ні. Сталін вважав, що якщо Великобританія та Франція справляться з Гітлером, то через деякий час вони підуть війною на нас, підкріплені військовим потенціалом скоренної Німеччині. То ж краще допомогти Німеччині зараз, щоб вона, вдячна, потім не напала на нас! Та й ідеології були схожі, і парадігма „Держдава понад усе!”.
Вася знову став читати лекції в педінституті.(фото студентів і викладачів істфаку. Мати у верхньому ряду 4 зліва, батько сидить під нею) Його частину перевели в лісовий
табір в 26 км від Чернігова, тому Васі, єдиному лейтенанту, виділили персональний легковик, який возив його на лекції. На початку 1941 його призначили комендантом штабу дивізії, дали в підпорядкування комендантську роту. Всі говорили про можливу війну з Німеччиною. Вася простудіював аж 30 підручників німецької мови і вже розмовляв з німцями Яновського концтабору, як німець…
20 червня 41 він одержав наказ зібрати на 800 біля штабу всіх офіцерів дивізії. Перед строєм виступив комісар дивізії і зачитав лист Берії Сталіну про те, що війна з Німеччиною неможлива і чутки про неї розповсюджуються провокаторами. Потім, перед строєм вивели зв'язаного ад'ютанта комдива і заявили, що той втік з курорту в Криму, з'явився додому і сказав дружині, що 22 червня почнеться війна з Німеччиною. Та побігла по знайомих і увечері 20 червня місто охопила така паніка, що комдив особисто вимушений був гасити бунт. За панікерство і провокаційні розмови ад'ютанту був винесений смертний вирок і Сиротенко було наказано тут же, перед всіма, виконати його. Вася відкозиряв і заявив, що він може тільки узяти панікера під варту – комендантський взвод і він сам не мають зброї. Тут, до ад'ютанта, що було підбадьорився, підскочив особіст і звично вистрілив в потилицю. Комісар наказав Васі відвезти труп провокатора на сміттєзвалище і кинути там. Вася відкозиряв і наказав своїм солдатам помістити поки труп в холодний сарай, звідки і забрала його дружина ад'ютанта вранці 23. Тим же ранком 23 червня, комісар разом з особістом навантажили добро у три вантажівки і з сім'ями рвонули на Схід. Їх зловили через тиждень під Чугуєвом і привезли назад до Чернігова, щоб розстріляти, як дезертирів…
23 червня Васі наказали одержати зброю і вести роту на Гомель. По дорозі до Гомеля зустріли величезний натовп більш ніш в 1000 чоловік, звільнених з Гомельської тюрми. Вільні Зеки йшли на Схід, солдати на Захід, щоб вже в районі Пропойська, на 3-й день війни, вступити в бій з німцями.
На все життя Вася запам’ятав цей свій перший бій. Він одержав наказ окопатися біля мосту і не пропускати нікого через нього. Дивізія невідомо де. Зв'язківців немає. Прибув із заходу на мотоциклі якийсь запліснявілий, старенький майор-зв'язківець, але він виявився не тільки з іншого полку, але навіть з іншої армії. Вася заявив, що пропустити його не може і якщо він не поверне назад, то затримає. Майор сперечатися не став і покотив назад. ( Через три роки Вася, виконуючи завдання в глибокому тилу ворога, знову зустріне цього старенького майора, правда в мундирі полковника вермахту, але тоді той полковник не «впізнає» його). А ще за годину на шосе зі сходу увірвався броньовик .З нього вискочив маленький командир з ромбами в петлицях і заволав: « Я член Військової Ради 21 армії комбриг Тупіков. Наказую затримувати всіх військових, що проходять тут, а вночі кинути їх в наступ на село в 10 км звідси, захопити його і зайняти оборону. З'явлюся завтра. Виконайте – одержите Героя. Не виконаєте - розстріляю на місці! Через півгодини прибув вістовий від комдива з наказом відступати. Вася розповів про наказ комбрига. На жаль, по шосе ніхто не рухався і набирати було нікого. Вирішив атакувати село своїми силами. О другій години ночі напали на німців. Ті спросоння не чинили опір. 20 німецьких солдатів узяли в полон і зайняли оборону. Добу марно прочекали того Тупікова, потім посадив свою роту і полонених німців у відбиті машини і прибув в штаб дивізії. Там не мали найменшого поняття, хто такий Тупіков і якби не свідчення всіх солдатів, було б Васі на горіхи за несвоєчасне виконання наказу…
А потім, з тими трофейними вантажівками довелося відступати до самого Ново-Бикова, де і зайняли оборону на лівому березі Дніпра, одержавши наказ затримувати всіх, хто припливе з тієї сторони. Його бійці затримали якогось огрядного, немолодого чоловіка, що приплив з того берега човном. Зв'язаного, з кляпом в роті, притягнули до Васі. Показали документи, знайдені в кишенях. Це виявилося посвідчення Депутата Верховної Ради СРСР і посвідчення маршала артилерії. На жаль, Сиротенко запам’ятав тільки як його звали – Григорій Іванович. Прізвище вилетіло з голови.( Після публікації в „Ежедневном журнале”, з’ясувалось, що це був – маршал Кулік). Маршал похвалив за пильність, сказав що добирається з самого Бреста, що фортеця ще тримається, наказав доставити його в штаб. Вася виконав наказ. Звідти маршала переправили до Москви і більше про нього Сиротенко ніколи нічого не чув(Куліка розстріляли в 1948)...
Далі був новий відступ. В боях під Щорсом важко поранили в плече. Відправили до Харківського госпіталю «Гігант», де і прооперували. На 3-й день після тої операції до міста підступили німці. Вася не став чекати евакуації госпіталю, а узявши у нач.меда реєстраційний лист і медичну карту, насилу натягнувши форму, дістався до вокзалу і сів у вагон для поранених потягу, що відправляється на Схід. Забравшись у вагон зразу ж знепритомнів і прокинувся тільки в Саранську. Поранених переправили в сибірський Ачинськ. Після одужання, одержав скерування в другу ударну армію, що формувалась там, ад'ютантом командувача 374 дивізії генерала Летошкіна. Незабаром їх переправили на Ленінградський фронт. В кінці січня пішли в наступ через Волхов на Тихвін. Німці зайняли глуху оборону, а командування щодня наказувало атакувати. Одного разу, атака виявилася успішною і прорвавши оборону німців в Тихвінські болота увірвалася 2 ударна армія на чолі з командармом Кликовим. На жаль, німці великими силами стали їх оточувати і Летошкін наказав своїй дивізії негайно повернутися на вихідні позиції. Кликов побоявся відступити без наказу Сталіна і залишився в оточенні. Спроби Летошкіна прорвати оточення захлиналися в крові. При одній з таких безнадійних атак Вася був знов поранений. Лікувався в Боровичському госпіталі в Підмосков'ї.
Видужував довго, так що встиг прочитати не один десяток книг по історії стародавнього Риму, які приносила по його проханню знайома медсестра, з евакуйованої сюди Ленінградської бібліотеки ім. Салтикова. Тут його наздогнав лист про те, що сталось з дружиною. Тоді якась дурнувата сусідка прибігла до неї і ридаючи розповіла, що бачила Васю в простому солдатському одязі серед полонених концтабору. Німці відпускають полонених на поруки близьким родичам. То ж треба взяти шлюбне посвідчення і по ньому забрати Васю з концтабору. Схопила Ірина той документ, й побігла до того далекого концтабору, навіть не повідомивши матір. В цей час на концтабір налетіли партизани. Про це був навіть прекрасний радянський фільм „Обратной дороги нет”. Охороняли концтабір поліцаї з Волинського січового куреня, уславлені своїм жорстоким ставленням до населення. Та, звиклі воювати зі старечою та жінками, вони не встояли проти озброєних переважаючих сил партизан. Когось було вбито, а хтось встиг сховатись у схоронах. Партизани звільнили всіх полонених, та з ними пішла тільки частина. Частина, переважно ті, хто мав родичів в Чернігові і чекав звільнення, залишились. Коли партизани щезли, зі схованок повилізали поліцаї. Наказали полоненим, що залишились, вишикуватись в один ряд, мовляв для перевірки. Поряд наказали стати і всім цивільним, що прийшли виручати родичів. Коли натовп вишикувався, поліцаї відкрили вогонь із автоматів і перестріляли всіх. Коли прибули машини з німецькими солдатами, в концтаборі залишились лише трупи. Гетиапо почало слідство. На відміну від наших недолугих СБУшників, що вміють лише рапортувати про перемоги, гестапівці знали свою справу. Серед розстріляних знайшли кілька ще живих, біля концтабору знайшовся хлопчик, що все бачив. То ж стали приспікливо допитувати поліцаїв і таки взнали істину. За несанкціонований розстріл мирного населення, за боягузтво перед партизанами, кожен 5 із цього Волинського січового куреня був розстріляний перед строєм в Чернігові на Червоній площі. Сюди ж привезли трупи загиблих полонених і цивільних, щоб родичі могли упізнати і забрати їх. Моя бабуся тоді лежала в лікарні і нічого не знала. То ж матусю разом з невпізнаними поховали в загальній могилі на Яцевській околиці міста. Про це й написали Василю його колеги з педінституту.
Після одужання йому привласнили капітана і призначили ад'ютантом нового командувача 2 ударної армії генерала Власова. Вася з'явився до Летошкіна і доповів про призначення. Летошкін пояснив, що для того, щоб приступити до обов'язків ад'ютанта Власова, потрібно спочатку визволити того з оточення. Він подарував Васі свій особистий пістолет, зв'язався з оперативним відділом 59 армії, якому було доручено організувати вихід Власова з оточення, і сказав що направляє до них капітана Сиротенко для участі в операції. Васі доручили організувати точковий прорив оборони німців, додавши йому для цього батальйон, сформований з таких же солдатів і офіцерів, що повернулися з госпіталів, тобто ветеранів-фронтовиків.
15 липня 1943 Вася, разом з підрозділом в 13 танків підполковника Шнайдера ( на фото в світлому однострої поряд з батьком)атакували німців і рано вранці 16 липня пробили пролом в обороні вширшки в 800 метрів. Через цей вузький коридор за добу врятувалося з полону більше 16000 бійців. Героя оборони Києва, заступника Мерецкова, генерала Власова серед них не було. Селяни села, де він зупинився з ординарцем, схопили його в передали німцям…
На жаль, той прорив зіграв з Васею єхидний жарт. Їх з Шнайдером вважали героями-визволителями. Привласнили чергові звання, дали по ордену «Червоної зірки», прийняли в партію без випробувального терміну. Батальйон скерували на відпочинок і переформовування, а Васю направили по завданню штабу армії в район Берліна. Зупинився він у старого бауера, колишнього члена ЦК німецької компартії, тепер пенсіонера. Документи у Васі були, відібрані у полоненого офіцера-інтенданта, що займався постачанням частин вермахту на ленінградському фронті. Не знаю, що робив батько під Берліном, з ким зв'язувався. Дотепер це така таємниця, за яку можна позбутися життя. Але от що він розповідав. Той бауер був вже давно на пенсії. У гестапо його викликали тільки пару разів, з'ясували, що від комуністичного руху відійшов, у зв'язку з віком. Отже дав підписку про лояльність Дойчланду і його більше не турбували. А пенсія у нього, колишнього ворога Рейху, була така, що був і одягнений, і відмінно нагодований. За те, що син служив у вермахті, дали у допомогу дві українки-служниці. Ось тих українок якнайбільше і побоювався Вася. Щоб вислужитися, запросто могли донести в гестапо. Бауер же співробітничати з Радами відмовився, але обіцяв не видавати…
Пробув Вася там всього 3 тижні. Колишні комуністи відмовилися йти на контакт. Зате купив декілька фашистів з інтендантської служби. Більше всього Васю у тому передмісті дивували мішки з цукром і борошном, що були складовані на міській площі. Закриті брезентом, ніякої огорожі і ніякої охорони. І хоч би хто спокусився вкрасти хоч мішок! Йому дали добреньку суму грошей, так що він міг собі дозвролити шикарні ресторани. От ресторани йому не сподобались. Нагадали той шполівський з юні, де віддав колись стипендію за ерзац-язик. Навіть кофе тут було ерзацем. Справжнє ж кофе тут видавалось тільки в їдальнях підрозділів СС, та ним нагороджувались агенти гестапо в концтаборах. Іншим було зась! Зате солодощів, французської шоколяди і інших ласощів було стільки, що за ті три тижня Вася наївся ними на все життя!
Повернувшись, одержав подяку командування. Колеги-офіцери жартували над його фігурою, що округлялася за такий короткий час, а командування це надихнуло на стратегічний жарт.
Васі оголосили, що за відмінне виконання урядового завдання він призначається командиром полку дивізії, що формується, йому присвоєне позачергове звання полковника. Того ж дня в його розпорядження поступило три ново сформованих батальйони з командирами. Було оголошено, що саме з місця, де знаходяться зараз ці батальйони і почнеться генеральний наступ. Влаштували пропускні пункти і доставили 16 пересувних радіостанцій. Потім прийшло розпорядження про підвищення всіх в званні на один ранг і призначення Сиротенко командиром ново сформованої дивізії. Від Летошкіна привезли йому генеральську шинель і наказ про привласнення звання генерал-майора. Ще через тиждень прийшла радіограма про переформовування дивізії в корпус і надання Сиротенко звання генерал-лейтенанта. Васині радистки забили весь ефір тріскотнею про те, як росте їх любчик Вася. Сам Вася вже себе бачив у мріях маршалом, хоч окрім тих 3 батальйонів нікого більше не було…
Нарешті армійська розвідка доповіла, що напроти ділянки Сиротенко німці розвернули цілу армію і влаштували глибоко ешоловану оборону, послабивши інші ділянки. Наші ударили в слабкому місці і прорвали оборону супротивника. Васю викликали в штаб армії і з усмішечкою подякували за відмінно проведений відволікаючий маневр, попросивши здати і генеральську шинель, і генеральські погони. З Волховського котла вишли ще 4000 бійців, що залишилися від 2-й ударної армії. Командування над нею знов прийняв генерал Кликов.
Васі ж повернули звання майора і зробили зам.начальника оперативного штабу армії. Наказали вивчити обстановку в розташуванні армії. Вася звернув увагу на доповідні про те, що над островом Сухо на Ладозькому озері щодня кружляють німецькі літаки- розвідники. Через цей острів проходила ленінградська «дорога життя», над якою тепер, по його думці, нависла загроза. Командарм наказав розібратися на місці.
Прибув Вася на острів, а там його ніхто навіть не помітив. Хто рибу ловить, хто білизну пере, хто дрімає. Вася влаштував тривожний збір. У гарнізоні острова виявилося всього 59 бійців. І це вважається батальйоном! Василь наказав негайно вирити глибокі траншеї і зайняти кругову оборону, мовляв, вранці німці кинуть сюди десант. Перелякані солдати швидко вирили траншеї і влаштувалися в них у вогневих точках. Вася відправився спати на оглядову вежу. Тільки засіріло, як його розбудив ординарець – до острова наближається десяток німецьких плавзасобів! Вася негайно доповів обстановку в штаб армії і звідти вислали штурмову авіацію. Та знайшла 8 самохідних барж. „Іли” негайно їх атакували і потопили 2, вивівши інші з ладу. Під рев пікіруючих штурмовиків, німці вибиралися на острів з піднятими руками. Узяли в полон 80, інші потонули…
З'явився Вася в штаб, чекаючи нагороди за цю операцію, та необачно похвалився перед штабістами, що ту „раму” бачили всі, а тільки він здогадався про десант. Дійшло це до командування. Полковник Абрамович заявив, що німці ніякого десанту не планували, а його спровокував Сиротенко, риттям тих безглуздих траншей, до того ж треба було дати можливість німцям висадитися на острів, тоді б здалися в полон не 80, а всі 200 солдатів десанту. Ці безглузді міркування підтримав комісар Грінберг і нагорода за цю операцію від Васі сплила…
Потім їх перекинули на фінський фронт і Василю Сиротенко доручили розробити план захоплення острова Тайпенсарі та узяти участь в проведенні операції. Василь пропрацював над картами дві доби, а коли брали острів, спіткнувся на бігу за якийсь корч, впав і…заснув. Прокинувся години через 6. Бачить, острів зайнятий, як він і планував. Вирішив доповісти в штаб. Знайшов човен і поплив на свій берег. Гріб проти вітру і зовсім знесилив, так що вибрався на берег повзком. Бачить, неподалеку зібралися чоловік 15 штабістів і про щось говорять. Підійшов, прислухався. Когось ховають. Питає у найближчого – хто загинув? Той обертається, так як залементує – братці, чого ми йому панахиду співаємо, ось він тут живий-здоровий! Виявляється, Василь вискочивши на берег, залишив на плоті каску і скатку. Хтось сказав, що бачив, як майора убили і він впав з плоту. Ось і ховали символічно його каску і скатку… Про все доповіли генералу Коровникову. Той викликав Васю і, здивувавшись його змученому вигляду, наказав штабістам: «Досить знущатися з майора Сиротенко. Він талановитий аналітик-розробник і, як зам.начальника оперативного відділу штабу, повинен розробляти операції, а не займатися чорновими роботами!»
На жаль, в армійському житті таке залишається тільки благим побажанням. Справа відбувалася на межі з Фінляндією. Якраз перед штабом армії знаходилося величезне мінне поле і прекрасне шосе, яке могло б бути відмінним плацдармом для наступу. Коровников наказав всім думати про його розмінування. Сиділи в своєму наметі майор Сиротенко з побратимом капітаном Асцаркіним і думали, як виконати цю задачу. Сиротенко, як історик згадував все що знав про тралення мін, починаючи із Стародавнього Риму. Асцаркін спочатку сміявся над тими тралами. Адже трал кріпиться до машини, поки він потрапить на міну, машина вибухне. Потім стали міркувати про швидкість вибухів. Запитали у сапера, коли міна вибухає після натиснення. Виявилося через 4-5 секунд. Тоді Аспаркін, просто для інтересу, став підраховувати, а скільки проїде джип їх комдива Галаніна за цей час. Підрахував – 150 метрів. Забійна сила осколків на такій відстані невелика. Виходить, прив'язавши до джипа колоду, можна безпечно протралити шосе, якщо мчати на великій швидкості. Доповіли Коровникову. Той викликнув добровольців, оскільки шофер Галаніна захворів і вести машину було нікому. Визвався Асцаркін, похвалившись, що колись навіть брав участь в мотогонках. Звичайно, другим викликався Сиротенко, хоча і тримав те кермо пару раз і те для форсу. Протралили таки вони шосе, хоча Асцаркіна і поранило в руку осколком міни, що детонувала. По розмінованому шосе фінські командири прислали своїх парламентаріїв з пропозицією: «Навіщо нам вбивати один одного. Наші правителі домовляться, як і в сороковому. Давайте краще дружити!». Фіни прислали своїх саперів допомогти остаточному розмінуванню мінного поля. Сиротенко, який при першій-ліпшій можливості, вивчав іноземні мови, попросив дозвіл супроводжувати їх. Фінські офіцери виявилися чистокровними росіянами. Розповіли, що російській людині у Фінляндії живеться добре, є можливість швидкого кар'єрного росту. Фіни відносяться доброзичливо. Їх головнокомандуючий Маннергейм– колишній генерал російської армії. Стали розповідати правду і про ту фінську кампанію 40 року…
Вася не зміг утриматися, щоб не поділитися почутим з близькими друзями. На жаль, кого-кого, а павліків морозових серед нас завжди не бракувало. Про Васіни розмови стало відомо в Особливому Відділі і його занесли в «чорний список ». На поданні про привласнення йому за те розмінування чергового звання підполковника з'явилася віза «Відхилити».
У листопаді 1944 Васін підрозділ передали в підпорядкування маршала Конева. З під Ленінграда ешелони покотили до Польщі. Їхали через Бердичів, так що Вася відпросився на пару днів відвідати батьків. Приїхав в рідну Стрижевку. Село було таким, яким пам’ятав його з дитинства. От тільки чоловіків не побачив. Всіх забрала війна. Навіть батько десь служив обозним. То ж побачився з матусею, сесторою та родичами подався до війська. Наздогнав своїх вже за Брестом.
Його штаб армії розташовувався в Кжешуві. У вільний час ходив по місту, по букіністичних магазинах, по бібліотеках. Дивувався з великої кількості чоловіків призовного віку на вулицях. У нас штатських чоловіків не побачиш. Тут же повно. А говорили ж, що всіх погнали німці на примусові роботи! Після богослужіння в костьолі познайомився з ксьондзом. Ксьондз розповів, що їх єпископ щорічно одержує з Ватикану список книг, які віруючим забороняється читати. Цей список розсилається у всі приходи і ксьондзи з амвона оголошують віруючим, що вони не повинні читати. У січні ксьондз одержав черговий список. У ньому були всі лауреати Ленінської і Сталінської премій, були Марк Твен, Анатоль Франс і Бернард Шоу. Ксьондз відмовився зачитати цей список з амвона, а єпископ його тільки покартав за це, але ніяк не покарав.
Комісару армії Лебедєву донесли про те, що Сиротенко відвідує богослужіння, спілкується з ксьондзами. Він викликав до себе Васю і зажадав пояснення. Вася пояснив, що йому, як історику, важливо знати, як проводяться католицькі богослужіння, чим відрізняється католицизм від православ'я, тому і спілкується з ксьондзами. На перший раз обійшлося.
Маршал Конев дав завдання звільнити Краків, не пошкодивши пам'яток старовини. Генерал-лейтенант Коровников дав слово, що виконає це завдання. Але взагалі-то головною метою армії був на Краків, а звільнення всього південного заходу Польщі. Краків був тільки початком цієї операції, що увійшла до історії, як Вісло-Одерськая. Оперативний штаб армії приступив до розробки операції в грудні 1944. Планували початок наступу на лютий 45. Не пройшло і тижня, як Ставка зажадала перенести операцію на січень- американців розколошматили в Арденнах, до того ж на січень планувалася Ялтинська конференція. До Криму з Лондона краще всього було летіти з посадкою в Кракові, так що його потрібно було захопити до конференції. У операції брав участь 1-й український фронт, якому було додано 5 танкову армію і козаків-пластунів.. У завдання особисто Сиротенко входила координація дій артилерії, авіації й піхоти.
Перед наступом на Краків звільнили міста, розташовані навколо нього. Сиротенко, як представник оперативного відділу штабу армії, брав участь в звільненні Видовіць. У містечку була каменоломня, на якій працювали каторжники і вільнонаймані. Коли наші зайняли селище, адміністрація і охорона втекли, а робітники поховалися по шурфах і стали виповзати з схоронів, тільки коли остаточно затихла стрілянина. Каменоломню оточили, а Особливий відділ зібрав всіх в приміщенні адміністрації і почав фільтрацію. Сиротенко влаштувався в сусідній кімнаті директора каменоломні, з шафами, набитими старовинними книгами і столами, заваленими купами листів, написаних англійською, французькою, німецькою і іншими мовами. Вася знав тільки німецьку, тому вийшов в коридор і зупинив хлопчину в рясі, що йшов в залу для фільтрації. Він попросив допомогти йому з каталогізацією латинських книг в шафах і перекладом листів. Хлопчина розцвів в усмішці, зрозумівши що пан-офіцер вважає його ксьондзом, але повідомив, що він тільки другокурсник підпільної семінарії. Латинь він знає, але мови так і не вивчив, бо занадто вдавався до плотських утіх і замість бібліотеки ходив до кав’ярень. А от його кращий друг Карел Войтилла знає всі мови романської групи, до того ж у нього мати русинка, так що пану офіцеру буде легко з ним спілкуватися. Він пообіцяв привести побратима.
Вася дав йому свого ординарця, щоб вивів з каменоломні і привів того Войтиллу, а сам повалився спати. Десь через 2 години ординарець його розбудив. Поряд стояв високий, худий до прозорості хлопець в рясі. Васі спросоння здалося, що це сам Ісус Христос, настільки проникливо дивилися в душу бездонно-темні очі гостя. Вася показав, що семінаристові потрібно буде робити, наказав ординарцю добре нагодувати його і проводити додому, щоб завтра привести назад. Сам, звично, завалився спати. Не пройшло і годині, як його розбудив автоматник і сказав, що його наказано доставити в особливий відділ. Розміщувався той особливий відділ в іншій будівлі. Вася спросоння, на холодному вітру, до дрижаків змерзнув по дорозі. Особіст вирішив, що він тремтить від переляку і налетів : «Як ти смів відпустити двох ворогів російського народу. Ти що не знаєш постанови Політбюро про ізоляцію польських офіцерів і священиків? Так я тебе в рядові розжалую!»… У Василя тремтіння відразу пропало. Дурнем він ніколи не був. Тому наказав автоматнику негайно видалити двох цивільних, що були в кімнаті, а сам загорлав на особиста: «Як ти смієш кричати на старшого за званням. Так, я знаю цю постанову Політбюро. Але знаю і те, що воно з грифом « цілком таємно». Ти ж зараз розсекретив його перед сторонніми, можливо поляками. Кого розжалують в рядові за це? Семінаристи не священнослужителі, фільтрації не підлягають. Потрібні вони мені, як перекладачі, для роботи над листами. Ти, що, зможеш перевести ці листи і знайти в них потрібну інформацію?”
Кінчилося тим, що декілька семінаристів стали допомагати Василю з листами і книгами, а він забезпечив їх харчуванням з солдатської кухні. Тільки не було серед них вже Карела Войтилли. Він в цей час знаходився в Кракові в палатах єпископа.
Штурм Кракова почали вночі 18.01.1945. Мости німці встигли підірвати, то ж техніка пішла по льоду, на який були встановлені настили в 2-3 ряди колод. Сиротенко був на першому танку штурмового батальйону, що увірвався до Кракова. Коли під'їхали до центральної електростанції, до Василя підбіг знайомий семінарист і розповів, що вночі сюди німці привезли дві повні вантажівки, розвантажили їх, а потім вибиралися з будівлі он через ті два вікна. Сиротенко викликав саперів і наказав їм забратися в будівлю через ті ж вікна. Електростанцію розміновували без втрат.
Німці виходили з міста через коридор в південному напрямі, передбачливо залишений їм наступаючими частинами. Вже далеко за містом німців зустріли й оточили танки іншої армії. О другій години дня полковник оперативного відділу фронту Іван Сергійович Катишкін доповів в Ставку – Краків узятий цілим і неушкодженим! Узятий з мінімальними втратами!
Наступив короткий відпочинок. Василь Сиротенко запропонував офіцерам оперативного відділу штабу армії екскурсію в королівський палац. Зібралися чоловік 30 і, звичайно, особіст. Ходили по приміщеннях палацу милувались картинами, меблями, посудом. Вийшли на величезний балкон, що був на верхньому поверсі будівлі. Якраз напроти балкона розташовувався прекрасний палац Краківського єпископа з покрівлею з вітражного скла. Навколо пробоїн в цій покрівлі метушилися фігури в рясах, що нагадували птахів. У особіста загорілись очі. З радісним криком ” давно я не полював!” він зірвав з плеча автомат і, направивши його на людей-птахів, натиснув гачок. Вася ледве встиг збити його вгору і направити чергу в небо. Особісту, що збісився, роз'яснив, що після стрільби по єпископському двору снайпери, які там можуть ховатися, легко перестріляють офіцерів, що знаходяться на відкритому балконі. Крім того, навіть німці не дозволяли собі нальотів на єпископський палац. Ця стрілянина може привести до того, що поляки з друзів перетворяться на ворогів, які почнуть стріляти нам в спину. Всі офіцери підтримали Васю. Особіст зло повісив автомат на шию і пішов. Ксьондз, що виконував роль гіда, кинувся цілувати руки Василю. Ті люди-птахи були семінаристами, що ремонтують крівлю палацу єпископа. Був серед них і рідний брат цього ксьондза. Був серед них і Карел Войтилла...
Незабаром після цього Василя викликали до Коровникова і той сказав йому, що у комісара Лебедєва лежить рапорт особливого відділу, в якому Вася звинувачується в зв'язках з клерикалами і у тому, що звільнив від фільтрації якогось Войтиллу, росіянина по матері, тобто зрадника Батьківщини. Василь пояснив, що у нього є адреси семінаристів, так що їх завжди можна перевірити. Що ж до Войтилли, то мати його не росіянка, а русинка, а ця національність ніякого відношення до Радянського Союзу не має, отже Батьківщина у Войтилли інша і він її не зраджував. Повинен сказати, що Войтилла просто потрапив в документи зі слів того свого приятеля. Навряд він, кремезний і синєокий Карел, був тим худим до прозорості семінаристом з бездонними темними очима. Але на даху єпископського палацу він точно був. І Василь таки врятував їх від куль особиста...
За ту блискуче виконану Краківську операцію Сиротенко не одержав ні ордена ні підвищення у званні. На представленні генерал-майора Коровнікова, проти прізвища Сиротенко, Лебедев написав: „Не заслуговує. Приятелює з клерикалами і до цього показав нерозбірливість в знайомствах”. Так агукнулися розмови з фінськими офіцерами. Після Кракова були ще битви і перемоги. Були завдання в тилу ворога. Закидали його перед наступами наших військ до Відня, Баден-Бадену, замку князів Гогенлое і маєтків Германа Герінга. Зображав він уніатського єпископа-розкольника. Чомусь доказом того, що він дійсно був на світських прийомах, повинні були бути викрадені ложечки або виделки, які він повинен був представляти начальнику розвідвідділу і кадровику. У мене дотепер зберігається чайна ложка з вензелями двох G, не то Германа Герінга, не то князів Гогенлое..
Але що він саме там розвідав і чому повинен звітувати вкраденим столовим сріблом, батько так і не розповів. Розповів тільки, що на прийомі у Гогенлое його трохи не розкрили. Врятувала Елеонора Гогенлое, сказавши, що давно знає цього єпископа. Тому й доньку, що народилась після війни, назвав на її честь Елеонорою…
Перемогу Василь Сиротенко зустрів в Берліні. Навіть сфотографувався в знаменитому Берлінському зоопарку. http://i034.radikal.ru/0711/a9/d7881d6f94c0.jpg
Частина готувалася до переформування. У червні штаб армії переїхав до Ставрополя, де він був реорганізований в штаб округу. Хоч генерал-лейтенант Коровников і опікав Сиротенко, але член Реввоєнради Лєбєдєв категорично відмовився брати в штаб округу «клерикала». Та і самому Коровникову в тому штабі не знайшлося місця. Його призначили начальником відділу кадрів маршала Конєва. Після того, як в Рязані пройшло розформовування армії, Сиротенко поїхав до Москви вступати до вищої військової Академії їм. Фрунзе. У атестаті у нього було написано, що він хоробро воював, був ініціативний, брав участь в розробці важливих військових операцій, був двічі поранений на передовій. При цьому в атестаті було сказано: до командної роботи не готовий, вольовими навиками не володіє. Та Сиротенко і самому не хотілося командувати. Він чесно сказав кадровику, що до вищого командного складу його не тягне. Він, мовляв, закінчив університет і відчуває в собі покликання ученого. Він і прибув в Академію з метою поступити в ад'юнктуру (щось подібне до військової аспірантури).
Після цієї розмови кадровик направив його на медичну комісію. Для війни у Василя було достатньо здоров'я, а от в ад'юнктуру по здоров'ю не пройшов. Лікарі знайшли стільки гострих і хронічних захворювань, що дали йому 2-у групу інвалідності. Ця група перекрила йому шлях в Академію. Відправився знову Василь до Коровникова. Той запропонував йому на вибір – посада зам.начальника оперативного відділу в штабі Конєва або викладання в Суворовському училищі. Звичайно, Василь вибрав педагогічну роботу. Суворовських училищ тоді було з десяток. У Москві місця не було. Сиротенко вибрав Тамбовське. Річ у тому, що він недавно одружувався на тій медсестрі, яка виходжувала його в Боровську http://i027.radikal.ru/0711/49/380d455f3439.jpg, А вона було родом з Тамбовщини, зі знаменитого Роду Орлових. Та він не врахував, що батьків і всіх її родичів у 20-30-ті роки відправили до Сибіру, так що їй Тамбов став чужим. Ніде їй було тут притулитись. У гуртожитку при суворовському училищі мали право жити тільки неодружені викладачі. Довелося знімати квартиру. Там народилася донька, яку на честь княгині Гогенлое, що врятувала колись Василя, назвали Ларисою(Елеонорою). Лікарі в Тамбові були талановиті. Коли через 2 роки Василь знов прийшов на медкомісію, всі гострі хвороби були вилікувані, проте хронічних болячок вистачило на підтвердження тієї ж другої групи інвалідності. Отже, про Академію не варто було і мріяти…
Влітку Василь поїхав на Батьківщину. Погостювавши в Любарі, заїхав і до Чернігова. Теща з сином виїхали невідомо куди і звісток про себе не подавали. Зайшов до ректора педінституту. Той запропонував йому місце завідуючого кафедрою історії. Василь знову поїхав в Москву до Коровникова. Попросив допомогти звільнитися у відставку без пенсії, оскільки він повернеться до викладацької діяльності. Корівників виконав прохання через Конєва і у вересні 1947 Сиротенко був вже зав. кафедрою історії і деканом історичного факультету Чернігівського педінституту. Знову розпочалось викладацьке життя, яке простягнулось аж до 90 років. Але це вже зовсім інша історія. Про війну не з німцями а з догмами марксизму-кретинізму. Знайдете Ви її в моїй книжці «Творці»…
К.т.н.Володимир Сиротенко(Вербицький)
Праправнук автора « України» Пантелеймона Куліша( він всиновив в 1848 свого племінника, мого прадіда Григорія Миколайовича Куліша).
Правнук автора перших рядків «Ще не вмерли України ні слава, ні воля» Миколи Вербицького-Антіоха
Онук автора «За Україну, за її долю» Миколи Вороного
Син майора Червоної армії Василя Сиротенко, який в 1945 врятував від Сибіру Карела Войтиллу, а в 1996 був викинутий на 70 гривневу пенсію за участь разом з Героєм Соціалістичної праці, другом академіка Янгеля, ректором Дніпропетровського Держуніверситету, соавтором «Сатани», академіком Володимиром Прісняковим у створенні на противагу правій «Громаді» Турчинова, лівоцентристського об’єднання «Батьківщина». Помер у 2006 почесним громадянином міста Армавір. Особисто Путін по поданням воєнних років присвоїв йому звання полковника російської армії. Викладав Історію раннього середньовіччя до останнього дня життя.
Я У тому Житті, в тій країні був провідним спеціалістом Союзу в галузі безвідходної сільгосппереробки. Впроваджуючи свої винаходи та розробки облітав-об'їздив весь СРСР від Калінінграду до Петропавловськ-Камчатського. Коли Союзу не стало, створив міжвузівський агроконсорціум «КаТеТ»(кадри, техніка технологія) і створював ці комплекси в колгоспах та радгоспах України. Після того, як «нічною конституцією» вони були знищені, викладав. Маю 15 авторських свідоцтв на винахід СРСР і 1 патент України. Написав навчальні посібники - «М'ясна справа», «Молочне діло», «Товарознавство. Повний курс », «Живность для твого подворья». Після виходу на пенсію пишу книги в області мемуарної біографістики. При цьому пишу українською, публікую російською: 1. «Незнакомый Вам Тарас Шевченко и его побратими-аристократы» ISBN 978-1-4475-6293-1. «Незнайомий Тарас Шевченко» ISBN 978-1-4477-7796-0 (укр.)Проведене по книзі журналістське розслідування див. док.фільм «Таємниці генія Шевченко». 2. «Легендарные напитки наших предков» ISBN 978-1-4475 -3074-9. 3. «Забуті імена» ISBN 978-1-4477-0682-3. «Таємниці наших гімнів» ISBN 978-1-291-43757-7( історія створення Марсельєзи, Польського та Українського гімнів). Шлю ці книжки безкоштовно по запитам бібліотек Маю більше 1000 публікацій у ЗМІ Білорусі, Ізраїлю, Канади, Польщі, Росії та США (можна перевірити на будь-якому пошуковикові, набравши «Сиротенко (Вербицький)»
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: События в Украине
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.