Випадок на львівській залізниці

27 марта 2015, 13:59
11
1445

(маленька поема)

                         «Під час останньої хвилі мобілізації
                          на Західній Україні спостерігалося    
                           масове працевлаштування
                           місцевих жителів у Європі».
                                           З одної доповіді.
                             
                                Прощавайте, ждіте волі,— 
                                гей, на коні, всі у путь
                                                  Павло Тичина.

    1.
Від вокзалу Міста Лева
         Від’їжджав наш друг Степан.
    Проводжали вуйко Левко,
  Тітка Стефа, кум Роман,
Рідні з Калуша і Стрия.
Повно ящиків, валіз…
                Наш Степан себе не стримав – 
           Мокрим був від вдячних сліз.
І хоч їхав не в палаци,
             Шлях складний був перед ним
      (Працювати у громадськім
Туалеті міста Рим)
Та думки були високі,
      І, вклонившись навсебіч,
     Поки ще не рушив потяг,
Він таку сказав нам річ.
    2.
        – Прощавайте, друзі й рідні!
Україно, прощавай!
       Все, що міг, зробив я гідно,
        Бо люблю наш милий край.
         Першим був я на майданах,
     Задля щастя, віз та прав.
       І підтвердять вам кияни – 
        Краще всіх співав, стрибав.
І додам не для параду,
(Ми тут всі одна сім’я)
Нову Раду, нову владу
Україні дав і я.
           Їду! Весь віддавши борг свій,
   Скромно, без уваги ЗМІ.
   Ви ж закінчити реформи
Намагайтесь тут самі.
      Та й лишилось небагато, 
   Уряд в нас немов маяк,
  Я ж повинен відбувати,
Рим без мене аж ніяк.
Так, іще попереджаю,
    Не проста чека вас путь:
      Бідність, голод, неврожаї,
    Може, де-кого приб’ють.
          Це нормально і природньо, 
      Не бува прогрес без криз.
         Та хоч в дупі, хоч в безодні,
  Не втрачайте оптимізм!
Аж у Римі чути хочу 
Звідси радісних пісень!
      Наша сила – ця співочість,
         Український наш жень-шень!
           Зупинивсь на хвильку Стьопа:
     – Ніби все. Простіть мене…
Потім в лоба себе хлопа,
   – Тю! Забув про головне!

    3.
– Окрім успіхів у праці,
Я бажаю, дав би бог,
   Гарних вам мобілізацій
І військових перемог.
  Ворогів у нас без міри,
Не здолати їх то гріх,
Як приїду, перевірю,
Чи здолали ви усіх.
             Сам на фронт я йти не можу,
          В мене інша славна роль – 
     Як народ наш переможе,
     Я з’явлюсь. Не як король
    Чи герой якийсь пихатий
(Тут амбіції малі).
Як не буде супостата 
На оновленій землі,
         В когось брата вже не буде,
В когось сина. Отоді
      Із «європ», мов білі люди,
  Повернемось – молоді,
      Файні, модні, як з картини,
А не як сибірське чмо.
І любити Україну
   Всіх живих тут навчимо.
    Ну, а хто? Не одесити ж!
   Схід не виведе з пітьми.
Ні, панове, маєм вчити
Українців тільки ми!
  Знають в світі це і вдома
      (Інший, в справу цю не лізь)
                Справжня тільки в нас свідомість,
Чистий в нас патріотизм.
А як, вибачте на слові,
Замутять новий Майдан,
В Київ їхать знов готові,
         Знають там наш прейскурант.
Тут Степан до Левка-вуя
      Кинувсь: – Хай все буде гут!
Та не вийшло поцілуя.
Неприємне вийшло тут.
    4.
Раптом родичі та рідні,
Тітка Стефа, кум Роман,
Якось глянули огидно,
           В них змінивсь психічний стан.
Замахали їхні руки,
Червоніло в них лице,
     Закричали (не для друку,
Цитувать не може це).
               Найпристойніше – «придурок»,
    А в загальних рисах так:
        – Забирайся звідси, шкура!
Із багном старий баняк!
Миєш панські унітази?
         Мовчки мий, і щоб нам цить!
Бо дістала ця зараза,
    Коли кожне падло вчить!
Не твоє свиняче діло, 
Вчителів тут, як лайна!
           Їдь! Щоб менше тут смерділо,
         Хочеш, в Рим, а хочеш, на…
    5.
               Бідний, бідний друг наш Стьопа!
        Із гірким «За що?», «Чому?»
Він поїхав до Європи.
Було боляче йому.
     Але й там він щохвилини,
        Серед всіх важливих справ,
Так за долю України
Вболівав! Переживав!
     Візьме пива та попкорну,
І в кафе, десь у кутку
     План загальної реформи
Розробля Яценюку.
           Потім лист окремий – плани,
Вимага не гаять час…
Мої любі галичани!
   Є «степани» серед вас.
   Є такі, ну, що поробиш!
Ваша гордість отака, 
      Місіанство – це хвороба,
Неприємна і важка.
    І хоч десь уже сміються,
Ви свою верзете муть.
  Може, «ліки революцій»
   Вас до тями приведуть?
      Або уряд вправить мозок,
   Вас позбавивши харчів?
А як ні, то є загроза – 
          Сам Господь, мов грім вночі,
    Вдарить кожного у лоба, 
          Як в твердий, у мідний чан…
     В серці біль моїм, жалоба
До окремих галичан.
         Ну, отямтесь! Щоб з Європи
       Нам не чути панських слів,
             Що в нас край дурних холопів,
      Гордовпертих, мов козлів.

                                     
                                      http://versii.com/blogs/64/403/


           

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: События в Украине
ТЕГИ: Западная Украина,мобилизация,Евромайдан
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.