Україна понад усе! Діти України понад усе!

19 февраля 2015, 23:23
работаю в жанре журналистских расследований
0
203

Останні два тижні я займаюся захистом батьків батьківського комітету НВК «Надія», що в Одесі. Ситуація, яка виникла навколо цього закладу- безпрецедентна навіть для мого юридичного досвіду.

Останні два тижні я займаюся захистом батьків батьківського комітету НВК «Надія», що в Одесі. Ситуація, яка виникла навколо цього закладу- безпрецедентна навіть для мого юридичного досвіду. Я не буду вдаватися в юридичні подробиці. Лише коротко подам вам картину. Група батьків ніби то звернулася до Одеського міського голови Труханова із питанням, що у цій школі із батьків вимагаються гроші. У якій сумі та еквіваленті досі так і не вдалося встановити, оскільки заяву цієї групи батьків, всупереч вимог Закону України «Про звернення громадян» так ніхто не надав.

Реакція голови Одеської міської ради -теж не оприлюднена.

Ніби то є якесь доручення про здійснення перевірки фактів вимагання грошей, що пролонговано наказом департаменту освіти і науки Одеської міської ради.

Суспільству усе це подано під соусом боротьби з поборами в школах.

При чому: з початку- подали, а потів оформили усе юридично.

За таких обставин у кожного правника виникне велика кількість запитань, одне із яких стосується компетентності Одеської міської ради. Наприклад, чому саме Труханову адресовано звернення? Чому саме такою була реакція мера- про перевірку НВК “Надія”. Чому не зроблено висновки щодо відсутності повноважень при здійсненні зазначених заходів? Може Труханов дійсно так жадає наведення ладу в освіті?


Розвінчаний міф про боротьбу за праве діло став реальністю 10 лютого 2015 року, коли в стіни НВК “Надія”- колиску дитячого сміху, затишку та навчання висадився “десант Труханова” в особі кількох депутатів та самопроголошених представників громадськості. Метою “десанту Труханова” “де юре” була зустріч із батьками щодо роз'яснень їм законодавства, а “де -факто” банальне отримання персональних даних для наповнення акту перевірки штучно створеними доказами поборів із конкретних осіб. При цьому планувалась індивідуальна робота із кожним із батьків для отримання від них зізнання про фінансування НВК.

Врешті решт усе пішло не за планом.

Я бачила спантеличені обличчя батьків, які водять до “Надії” друге чи третє покоління своїх дітей, які її створили та плекають. Вони намагалися з'ясувати справжню мету перевіряючих. У боротьбу з поборами люди не повірили. Цілком зрозуміло чому.

По-перше: атмосферу відкритого діалогу ніхто створювати наміру не мав. Документи, через які вже понад місяць “штормить” школу ніхто так і не надав.

По-друге: обізнані у корупційній діяльності Одеської міської ради VI скликання батьки (основна частина яких є службовцями, підприємцями та належать до прогресивного середнього класу Одеси), просто не повірили у “благі” наміри депутатів. Залом лунали запитання: що ж зроблено “перевіряючими” для їхніх дітей? Де вони були, коли матеріально-технічна база закладу і її фінансування перебували в стагнації?

Безперечно, дивувала людей і форма роботи “перевіряючих”, яка чомусь звелася до зверхнього надиктовування “...як треба”, щоб не було в наявності ще не підтверджених результатами перевірки фактів.

Мушу зазначити, що такого рівня захисту школи батьками я не бачила. Люди готові були фізично видалити із зали “десант”. Наболіло.

Вони запитували, чому перевірку ініційовано у такий спосіб?

Чому питання поборів не були проголошені у самій школі?

Чому така таємничість при оприлюднені документів?

Чому їхніх дітей якась навіжена журналіст при оприлюдненні позиції батьків школи назвала “моральними уродами”?

На усі ці питання відповіді не було. Якесь божевілля.

“Перевірка” закінчилася тим, що усі батьки просто покинули місце проведення заходу перевіряючих. Звісно, людям, які в силу своєї моралі та ставлення до власних дітей не можуть залишати малечу напризволяще в напівзруйнованих групах у класах, які своєю працею створили елітарний заклад, важко впарити в мізки, що їм топрібні навчання тих, хто ще вчора вкрав у громади “Привоз”, “Аркадію”, “Ландерон”, “Пасаж”, “Одеський аеропорт”. Вони просто відмовлялись сприймати лекції від “кнопкодавів”, аргументи яких зводяться до вертикального підняття пальця.

Так, кабінет вокалу школи, де сіють голос найкращі представники суспільства, поглинув у себе енергетику крику дорослих.

Я сама у роздумах пішла шляхом пошуку відповіді на усі “Чому?”.

Знайшла їх дуже швидко.

Саме Труханову належать повноваження зміни керівництва школи. Сьогодні судова практика захисту людей характеризується великою кількістю спорів внаслідок звільнення “за недовіру”. Такі прецеденти я мала нагоду бачити у справі Олега Голімбієвського, групи працівників “Одеської кіностудії”.

Саме цю схему кадрової зачистки намагаються так безглуздо інтерпретувати в НВК “Надія”. Ось чому “побори” перевіряє не державний спеціалізований орган при Міністерстві освіти і науки України- Державна інспекція перевірки навчальних закладів, як того вимагає Закон, а Одеська міська рада. Я вже не кажу про мораторій на перевірки, що зараз діє.

Так стає очевидним, що “десант” має на меті змінити директора школи Тетяну Тарарака. Звичайно, посаду можна не погано продати. Тисяч за 200 в умовних одиницях. Здається такі “прайси” висять на кабінетах деяких радників-порадників Труханова. А ще, при зміні керівництва, десь можна “подіти” дитячий садочок НВК- ласий шматок, тим більше в такому стані. Чому ж не зробити в ньому приватного садка імені Геннадія Леонідовича? Чи не так?

Найнеприємнішим у цій історії є навіть на обман батьків, яких використовують в банальних рейдерських корупційних іграх.

Неприйнятно бридкою є політична правова і моральна педофілія, якою просякнутий кожен папір зухвалого замовлення щодо НВК“Надії”.

Суспільству сказано: існують побори в школах, які потрібно припинити! Немає питань! Припиняйте! Припиніть красти бюджет, гроші із тендерів на харчування дітей, ремонти закладів освіти- і ми повіримо. Нехай сьогодні ж Труханов виходить на усі ефіри і проголошує: що від сьогоднішнього дня Одеська міська рада 100% фінансує школи, і батькам не потрібно збирати гроші на мило, туалетній папір, компенсувати харчування, ремонтувати спортивні зали, класи, майданчики. Я перша аплодуватиму. Але якщо біду зубожіння бюджету використовують за для кадрової люстрації та заволодіння дитячим- реагуватимемо не аплодисментами, і навіть не постами в ЖЖ “Фейсбуку”.

Я відмовляюся вірити у те, що справжні правоохоронці не бачать справжньої мети в ініціативі Одеської міської ради відносно НВК “Надія”. Переконана - бачать!

Бачать працівники активованих спецслужб, що з цікавістю формують досьє на кожного власника кабінету, що ще вчора голосував за народовбивчі закони, та прикрашав лацкан свого піджака георгіївською стрічкою.

Вірю, що вони в очікуванні слушного моменту, проводять вишукані комбінації звільнень, вербувань, ліквідації тощо. Деякі з них не забули суть поняття офіцерської честі, і , витягуючи руку біля скроні при зустрічі, промовляють: «Здравия желаю!» В очах у них я читаю повну обізнаність у всьому, що їм довелося побачити, почути. Вони стримано мовчать, але і кричать про побачене поглядом. Я ніколи їх не знала до таких зустрічей, але завжди здогадувалась про їх існування. Вони- люди особливої долі, характеру, внутрішнього світу і переконань, які, виконуючи важливі завдання, нерідко ризикують своїм життям і свободою. Вони - мрійники зі зброєю, розвідні війська сумління.

У такі миті зустрічей з’являється інше відчуття – не всі в українській Одесі- сепаратисти, що, крадуть школи і майбутнє дітей. Є і такі, які без страху боротьби здатні на високоморальний вчинок. Я поважаю таких чоловіків.

Сьогодні, коли із маніакальною насолодою мою державу і націю ріжуть на шматки, як ласий пиріг; коли майбутнє наших дітей позбавляють незалежності на десятки років,- я звертаюся до таких чоловіків: « Ви - не цепні пси, а моя Надія».

НВК №275 має також дивовижну назву “Надія”. Цей заклад-маленький острівець дитинства, Надії моєї, і семи сотень маленьких громадян нашої України. Діти, як і Україна, борються за життя і “Надію” з такою силою, що дивує. Зі спартанською витримкою терпить наклепи і образи увесь педагогічний і батьківський колектив НВК №275.

Чого лише варті здивовані оченята під час міфічного “навчання” по виведенню учнів, анонсовані департаментом освіти і науки Одеської міської ради 12 лютого 2015 року, про які не знають ні в СБУ, ні в Головному управлінні надзвичайних ситуацій. Кожен “звонарь” за таке знущання відповість особисто.

Підніміть голови ті, кого я називаю “Надією”. Наберіться мужності дати відсіч корумпованій Одеській міській раді, яка за гроші знищує місто і майбутнє наших дітей. Дайте їм відсіч вишукано, як ви це вмієте, як вас цього навчали.

А для стимулу - подивіться в очі своїм матерям, сестрам, донькам, своїм батькам, братам, синам, колегам, наставникам, вчителям, своїй нації, державі і ви, як відмінники найкращої одеської школи усе побачите, усе зрозумієте.

Захистіть тих, хто потребує захисту. Убезпечите тих, кому потрібна безпека.

Без освітньої самоідентифікації, закладу, без прапора і герба, без мови і гімну – для світу ми станемо безхатченками, що дозволили вкрасти у себе школу, землю, місто і державу.

Нам цього не пробачать наші діти.

Мільйони українців борються за майбутнє, за демократію, за свободу.

Українці: допоможіть дітям у боротьбі за “Надію”.

“Надія” маленької сили нездоланної нації-відбірне найкраще військо, що є у Одеси.

Я правознавець, що пліч-о-пліч стаю з батьками і вчителями в боротьбі за НВК №275 “Надія” “ЗА ВСЮ ОДЕСУ!”

А ви?


Неоніла Ткаченко.

Одеса.

13 лютого 2015 року





Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: События в Украине
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.