Застійні явища в науці, літературі та мистецтві

Розвиток наукових досліджень, української літератури та проблеми українського мистецтва періоду "застою".

Поняття «період застою» з'явилося та було введене в політичний лексикон лідером КПРС та головою держави -М. С. Горбачовим у другій половині 1980-х років.

Власна (офіційна на той час) назва цього періоду радянською пропагандою - «розвинений соціалізм». Звичайно застій пов'язують з ім'ям Генерального секрктаря ЦК КПРС Леоніда Брежнєва, під час правління якого (1964-1982) застійні явища у суспільстві сформувалися та набули характерних рис.

Наука

Період, який ми називаємо «застоєм» виявився часом стрімкого розвитку для Академії наук. В установах АН УРСР у 1961 р. налічувалось 4 тис., а в 1985 – понад 15 тис. науковців.

За 1966-1985 рр. Академія поповнилася двома десятками наукових інститутів. Дев’ять з них були утворені поза Києвом. В 1971 році було створено п’ять наукових центрів – Дніпропетровський, Донецький, Львівський, Харківський і Одеський.

Академія наук УРСР

Багато років йшло негласне змагання між АН СРСР і АН УРСР щодо обсягу економічного ефекту від впровадження у виробництво результатів наукових розробок. Незрівнянно потужніша союзна академія нерідко програвала республіканській.

На відміну від Росії, в Україні Кремль не створював засекречених міст – комплексу заводів, проектно-конструкторських організацій,дослідних виробництв і наукових інститутів з десятками тисяч працівників у кожному.

Література

Переважна більшість активних у роки «застою» письменників давно забута. Пам'ять залишилася тільки про тих,хто засобами художнього слова сприяв піднесенню національної свідомості.

Великою популярністю користувалася творчість М. Вінграновського, І. Драча, Л. Костенко, Б. Олійника, Д. Павличка.

На початку 1968 року голова Спілки письменників О. Гончар надрукував невеликий за обсягом, але надзвичайно вагомий за змістом роман «Собор». У ньому розповідалося про історичні традиції українського народу, його волелюбність, патріотизм,глибоку повагу до звичаїв предків. Місцем дії роману «Собор» був Дніпропетровськ. Перший секретар обкому О. Ватченко впізнав себе у романі і на пленумі ЦК КПУ назвав роман обурливим. Одразу після пленуму ЦК на Дніпропетровщині почали переслідувати тих, хто публічно висловлював своє позитивне ставлення до роману. А у 1971 році компартійний апарат грубо усунув О, Гончара від керівництва Спілкою письменників.

Олесь Гочар

Обкадинка першого видання роману О. Гончара “Собор”.

До речі, цей процес називався «шельмуванням Гончара».

Мистецтво                                           

Найбільш масовим видом мистецтва залишалося кіно. Мабуть, найкраща з українських кінокартин доби «застою» - це фільм «Тіні забутих предків», поставлений за повістю М. Коцюбинського. Його створив колектив під керівництвом С. Параджанова. У складі співавтора сценарію І.Чендея, оператора Ю. Іллєнка та композитора І. Миколайчука. Після політичного скандалу в кінотеатрі «Україна» картину знали з прокату на два десятки років.

Важка доля чекала талановиті твори в жанрі поетичного кіно, де виконавцем головних ролей і режисером виступив І. Миколайчук – «Білий птах з чорню ознакою» і «Вавилон ХХ».

Найбільш відомими за межами України професійними колективами були Заслужений державний хор ім.. Г. Верьовки,Заслужена академічна хорова капела «Думка», Заслужений ансамбль танцю ім. П. Вірського.

Найяскравішими серед театральних зірок України були такі майстри, як О. Кусенко, А. Роговцева, Н, Ужвій.

Чисельність театрів за два десятиліття зросла і в середині 80-х років дійшла до дев’яти десятків. Перед постановкою кожну п’єсу переглядала комісія чиновників, наділених правом схвалювати або забороняти.

Найбільш обмежені в своїй творчій діяльності були скульптори-монументалісти. Адже могли реалізуватися тільки ті їхні задуми, як фігурували в планах так званої монументальної пропаганди. Особливо інтенсивно тиражувалися пам’ятники В. Леніну – більше півтисячі бронзових  і гранітних скульптур.

З доробку художників періоду «застою» збереглося мало. Як правило,портрети передовиків пішли в небуття разом з державною партією.

Політика русифікації здійснювалась Кремлем під прикриттям «соціалістичного реалізм». Пропаганда нібито безнаціонального інтернаціоналізму була насправді зручним засобом зросійщення культур.

У Київському університеті імені Тараса Шевченка,приміром, національною мовою викладалося менше половини суспільних та гуманітарних дисциплін. З 11 театрів міста лише один був українським.

За 1981-1985 рр. в Україні було надруковано понад 40 тис. нових книг і брошур, з них українською мовою – лише 10 тисяч. У кінопрокаті налічувалося 17 тис. копій художніх фільмів російською і менше 2 тисяч – українською мовою.