Дмитро Васильович Павличко

20 декабря 2014, 15:29
5
130

«В центрі завжди повинна бути правда!»

Український поет, перекладач, літературний критик, громадсько-політичний діяч.

Нещодавно на семінарі з історії України до нас прийшла визначна історична постать, що можна сказати змінювала історію нашої країн, боролася за її незалежність, її мову, за правду, за історію, за Україну – Дмитро Павличко. Прекрасна людина і автор надзвичайних віршів. Я дуже рада і пишаюсь тим, що я побувала на конференції такої відомої і надзвичайно цікавої людини.

Народився 28 вересня 1929 р. В с.Стопчатів на Івано-Франківщині. Початкову освіту здобув у польській школі в с. Яблунів, до якої йшов не охоче « Я хлопчик, батько веде меня в польську школу, а я питаю –Чому не в українську?!». Патріотизм до України почав зароджуватись саме там. Наприклад на уроці під час віршику « я є поляк» , він вже тоді будучи зовсім дитиною відповідав «- Я не поляк, я Українець» і гордився цим!  Але вчили зовсім інакше «Ти не українець, ти русин» , бо в 1923 році польський уряд заборонив вживання українського слова і україни.

Формування свідомості Дмитра Павличка відбувалося за нових часів.

Маленький Павличко кожного року 9 березня брав участь у вечорах на честь Тараса Шевченка, читав свої вірші.

В ті роки поляки вели себе як москалі, забороняли співати «Ще не вмерла Україна..». Але Дмитро все ж таки не боявся виступати, а в свідомості зароджувалось бажання писати. Все почалось з 2 - 4 класу: написанні  любовних творів в зошитах дівчат. Але все ж таки настав час коли в творчості Дмитра Васильовича почала з’являтись його провідна тема – мова.

 Від осені 1945p. до літа 1946р. був ув'язнений за сфабрикованим сталінськими каральними органами звинуваченням у належності до УПА.

1953р. закінчив філологічний факультет Львівського університету. Завідував відділом поезії редакції журналу «Жовтень» (нині — «Дзвін»).

В 1958 році виходить у Львові збірка поезій Дмитра Павличка «Правда кличе!» На перший погляд, у ній все було гаразд. Червона обкладинка, відкривалася книжка циклом «Ленін іде», були вірші проти націоналістів... Прийшлось писати про Леніна, це було наче «прикриття, щит», за це Дмитро не був виключеним з університету.

 У збірці «Правда кличе!», як, до речі, й багатьох інших книгах Павличка, є чимало віршів, написаних у ключі тих радощів, надій і сподівань, що були викликані вереснем тридцять дев'ятого. Та писав її вже зрілий поет, який усвідомив, що не все так робиться, як говориться. Знав уже він про криваві проскрипції, депортації, табори... І в час, коли багато хто боявся повороту до старого й обережно промовчував, Павличко у вірші «Коли умер кривавий Торквемада» відтворює дух страху, непевності, нерішучості, який панував у країні. В образі Іспанії часів середньовічної інквізиції поет змальовує «великий, могучий Союз».
Але все ж таки мовна політика залишалась провідною темою. Для Павличка мова — то найцінніший скарб і він її бажає зберігати, а тих хто зраджує її починає висміювати, адже саме мова – наша святиня. Це можна спостерігати в вірші « Ти зрікся мови  рідної » :

 

Ти зрікся мови рідної. Нема
Тепер у тебе роду, ні народу.
Чужинця шани ждатимеш дарма —
В твій слід він кине сміх-погорду!
 
Ти зрікся мови рідної...

 

Ставлення до рідної мови для Павличка — то найвищий критерій моральності, взагалі вартості людини. З рівною пошаною ставиться він до кожної мови, бо знає, що вона — «Як дерево, з якого буде Колиска чи труна — залежно, хто що подарувати хоче Своєму братові».  Дмитро Васильович людина сучасних поглядів і тому каже, що «Ми також Європа, треба пам’ятати це!», але також не можна забувати рідної мови, її традицій, милозвучності і краси. У вірші « Мова » він дивується тим, що все менше людей говорить українською мовою :

 

Я  по  Києву  ходив,
Рідну  мову  чув  аж  двічі...
То  було  в  годину  див
у  двадцятому  сторіччі.

Двадцять  перший  вік.  Юрма.
Слів  чужих  ловлю  окруху.
Є  держава,  та  нема
Батьківщини  мого  духу.

Скільки  ще  помре  епох,
Доки  дух  цю  темінь  зборе,
Доки  України  Бог
Вийде  із  Дніпра  на  гори?!

 

В 1963 роцці Дмитром Васильовичем був написан кіносценарій про Тараса Шевченка. Попросив у влади квартиру в Києві і отримав вже ввечері ( на Бессарабці) за розповідь Шелесту про ідеологію Шевченка : « Індивідуальної свободи немає, тільки свобода народу може дати йому індивідуальну свободу ». Хоч квартира і була маленька, але провів у цій квартирі свої найкращі роки, адже є якийсь містичний зв'язок з тим місцем де ми живемо, наче поклик серця.

В цей час Павличко був редактором «Всесвіту».

 

Улітку 1988 року у Львові відбулась установча конференція Товариства рідної мови ім. Тараса Шевченка, в роботі якої взяли участь 115 осіб. Головою було обрано письменника Романа Іваничука. А наступного року відбулась установча конференція першого легального форуму незалежної громадської організації в Києві. Її відкрив вступним словом Олесь Гончар. Було обрано назву — Товариство української мови ім. Т. Шевченка, яке очолив Дмитро Павличко. І того ж року вийшов у світ перший в Україні його друкований орган — газета «Слово «Просвіти». Товариство на захист української мови. Коли Горбачов приїхав до Києва ( після Чорнобильської аварії їзди по всій Україні) , то товариство вже було. На пленумі ЦК в спілці письменників ( було 9 письменників) Дмитро Павличко питає Хрущова чи бачив він хоч одну назву на українській мові. За що Щербицький назвав Павличка – націоналістом і каже про «В нас буде партія, що буде не русифікована, а українізована».

Через хоробрість Дмитра Павличка до висловлення власної думки був знайомий особисто з головними людьми країни.

Також виявилось, що Брежнев знає українську мову.

Йому було запропоновано написати вітання Хрущову від України на честь його 70-річчя, але Дмитро відмовився: «Я нічого писати не буду, ці часи пройшли».

 

Дмитро Васильович Павличко Дійсно визначна постать України і шляху до її незалежності, бо саме він написав перше речення нашої Конституції «Исходя из смертельной опасности, нависшей над Украиной в связи с государственным переворотом в СССР 19 августа 1991 года, …»

 

Поваги заслуговує Дмитро Васильович за моральні установки « В центрі завжди повинна бути правда! »

Відчуття правди одне і теж за всіх часів ( з античності і досі ).

Неправда – несвідомість, недосвідченість, треба бути свідомим, а отже чесним.

Свідомим, знати свою історію і будувати світле майбутнє, і робити трохи тяжке «зараз» трохи кращим.

 

Особливо мене зворушив один із останніх віршів Дмитра Павличка про наше «зараз» і про скрутні події 2014 року :

У Софійськім храмі молиться Оранта,
Кров у зорях видно — йде страшна доба.
Знов російську мову в мову окупанта
Обертає служба владного раба.

Знов закон готують куплені нардепи,
Царськими дяками писаний стокрот,
Щоб завмерли дзвони Хмеля і Мазепи,
Щоб язик розрізав сам собі народ.

Здобули ми волю й віддали хахлові.
А де наша мова, знята із хреста?
Йде на хрест під свисти й насміхи совкові,
Пута шовком шиті, на скабі — уста.

Молиться Оранта, ставши на коліна,
Будем повторяти, стоячи навкруг:
Мова — то свобода, мова — то Вкраїна,
Мова — то держава, то безсмертя дух!

 

Сподіваємося наступний вірш буде про нашу перемогу і світле майбутнє, відродження наших традицій, мови і нашої найкращої держави  - України!

Слава Україні!  

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: События в Украине
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.