Український національно-визвольний рух під час Першої російської революції

20 декабря 2014, 14:53
0
36

Події 1905-1907 рр.

Початок ХХ ст. ознаменувався гострою кризою російського самодержавства. До затяжної економічної кризи (1899-1903) додалась поразка у російсько-японській війні (1904-1905). Країну охопили заворушення, які вилились у демонстрації, страйки, що носили здебільшого політичний характер.

Революція почалася 9 (22) січня 1905 р. в Петербурзі й одразу ж набула всеросійського масштабу. Розстріл мирної демонстрації робітників у столиці викликав обурення трудящих усієї країни.

Загалом в імперії застрайкувало 440 тис. чол., з них в Україні - 70 тис. чол. Події в Україні значно впливали на хід революції. Вони була відзначена тими ж самими рисами, що й революція в цілому, але відрізнялася тим, що народ України в першій буржуазно-демократичній революції боровся і проти національного гноблення.

Уже в січні 1905 р. робітники Києва та промислових районів Донецько-Криворізького басейну почали політичний страйк, який охопив всю Україну. Скрізь робітничі страйки супроводжувалися мітингами та демонстраціями протесту проти самодержавства. Водночас робітники організовано запроваджували на заводах 8-годинний робочий день, знижували ціни на товари у фабрично-заводських крамницях. У січні—березні страйковий рух охопив усі промислові центри, в ньому взяло участь 170 тис. робітників.

Швидко зреагували на події в Петербурзі студенти-українці. Головна студентська рада перетворилася на Тимчасовий український революційний комітет, який уже 2 березня 1905 р. розповсюдив друковану відозву «До українського громадянства, студентства, робітництва і українських офіцерів у Петербурзі». Крім вимог загальногромадянських прав у відозві йшлося й про національні права, про культурний розвиток українського народу. Про це згодом заявили також студентські громади Києва, Харкова, Одеси й Москви.

У червні 1905 р. починаються селянські виступи, які відбулися в 64 з 91 повітів 9 українських губерній. Виступи селянства здебільшого мали стихійний характер і перетворювались на погроми поміщицьких садиб. Окремі виступи селян набували організованого характеру. Так, 18 грудня 1905 року в селі Великі Сорочинці (Полтавщина) був створений селянський комітет, який віддав розпорядження не сплачувати податків, не надсилати новобранців до війська тощо. Комітет керував і обороною селян від урядових військ.

У червні виступи населення перекинулись і на армію, останню опору режиму. 14 червня повстали матроси броненосця "Потьомкін". На кораблі було піднято червоний прапор. У листопаді повстали матроси крейсера «Очаків» Чорноморського флоту, яких очолював лейтенант П. Шмідт. 18 листопада в Києві відбувся виступ саперів на чолі з підпоручиком                  Б. Жаданівським.

У жовтні 1905 р. відбувся загальний політичний страйк, у якому взяло участь 120 тис. робітників України. Для керівництва страйками створювалися страйкові комітети, а також ради робітничих депутатів (у Києві, Катеринославі, Горлівці).

Революція 1905-1907 рр. сприяла короткочасному розквіту українського національного життя. Так, було скасовано Емський указ. Відкрито нові кафедри українознавства в Одеському та Харківському університетах. Почала створюватись мережа "Просвіт". У 1905 р. з'явилась перша україномовна газета "Хлібороб". У 1906 р. після декількох невдалих спроб у Києві почала виходити газета "Рада". Її видавцем був Є. Чикаленко. У 1907 р. у Петербурзі вийшло повне видання "Кобзаря" Т. Шевченка.

Революція наростала з кожним днем, набуваючи справді всенародного характеру, прискорюючи процес консолідації політичних сил, зростання чисельності буржуазних, соціалістичних та інших партій. Під тиском революційної хвилі 17 жовтня 1905 р. цар Микола II видав Маніфест, у якому обіцяв народу громадянські права, політичні свободи, заснувати парламент — Державну Думу з законодавчими правами.

Після виходу Маніфесту боротьба набрала особливо гострих форм. Всі партії соціалістичного напряму ігнорували вибори до Першої Державної думи. Незважаючи на це, Україна була представлена в парламенті 102 депутатами із 497, обраними за мандатами російських партій: 32 депутати були від селян, 26 — інтелігенції, 24 — поміщиків, 8 — робітників, 1 — священик. 45 з них об'єдналися в Українську парламентську громаду, головою якої став адвокат із Чернігова І. Шраг. Громада випускала свій орган — «Український вісник». Політичною платформою Громади були вимоги автономії України, українізації державного управління, освіти. Співавтором багатьох законопроектів, організатором «Українського вісника» був         М.Грушевський. Перша Дума була розпущена через 72 дні після її скликання.

У Другій Думі знов виникла Українська думська громада з 47 членів, яка видавала часопис «Рідна справа» і продовжувала ту ж саму роботу, що і в Першій Думі, вимагаючи автономії України, місцевого самоврядування, використання української мови в школі, суді, охорони праці. Більшість депутатів фракції становили представники лівих партій, які цього разу брали участь у виборах. Цього року від українських губерній було 59 селян, 17 інтелігентів, 6 робітників і 4 священики.

Поява українських фракцій у Думі мала велике політичне значення. Вона свідчила про те, що український народ у Російській державі веде боротьбу за свої права.

Революція 1905—1907 рр. сколихнула країну, але не принесла трудящим ні соціального, ні національного визволення. Головне досягнення — запровадження парламентаризму — виявилося короткочасним.

Трудящі України у ході боротьби домагалися демократичного вирішення національного питання, скликання Установчих зборів представників усіх національностей Росії, протестували проти великодержавної шовіністичної політики царизму і буржуазії, проти чорносотенних погромів. Вони активно відстоювали національні права українського народу, вимагали скасування всіх обмежень стосовно української мови й культури.

Після поразки грудневих збройних повстань почався період спаду революції, а 3 червня 1907р. вона закінчилася розгоном Другої Державної думи.

Незважаючи на те, що революцію 1905—1907 pp. було придушено, вона стала важливим етапом у національно-визвольній боротьбі українського народу, сприяла пробудженню його політичної і національної свідомості, а українські партії набули необхідного досвіду політичної боротьби в умовах революції. Національно-визвольний рух охопив усі верстви населення.

Революція 1905—1907 рр. завдала серйозного удару царському самодержавству і стала початком боротьби українського народу за національне і соціальне визволення. У процесі розгортання революційних подій виникли нові суспільно-політичні явища та тенденції, які надалі суттєво вплинули на історичну долю України: поєднання та взаємовплив робітничого, селянського та національно-визвольних рухів; виникнення широкомасштабних народних виступів; усвідомлення народними масам ефективності та результативності спільного натиску на самодержавство; посилення настроїв нестабільності та вагань селянства й армії; суттєве розширення внаслідок проголошення царського маніфесту меж легальної політичної та культурної діяльності, помітне її пожвавлення та урізноманітнення; активізація процесу масової самоорганізації суспільства (утворення політичних партій, рад, профспілок тощо)

Отже, українське суспільство вийшло з революційної боротьби зміцненим, більш організованим, з чіткіше визначеними цілями.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: События в Украине
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.