Дмитро Васильович Павличко. З Батьківщиною в серці

20 декабря 2014, 14:42
0
45

Сонце усміхнулося здаля: - Правда, все я бачу з висоти. Всі народи рівні. А земля Там найкраща, де вродився ти!

Сучаcна молодь, на жаль, вже не має багато можливостей поспілкуватися з людьми, які стояли біля витоків української незалежності, які власними руками створили державу, у якій ми тепер живемо. Проте студентам Інституту журналістики надзвичайно пощастило. 19 листопада 2014 року до них завітав відомий український громадсько-політичний діяч, поет і літературний критик Дмитро Васильович Павличко.

Дмитро Павличко – це Людина з великої літери. Протягом навчання у школі, я захоплювалась його поезіями, часом повністю поринаючи у його окремі поетичні збірки. Цікавило мене і життя цієї особистості, його погляди і переконання, його діяльність. Якби мені колись сказали, що я побачу Дмитра Павличка на власні очі, зможу разом з ним поринути у фрагменти його життя, я б навряд повірила. Тож візит Дмитра Павличка до Інституту журналістики став для мене неначе особистим святом, подією, на яку я чекала з нетерпінням.

Незважаючи на досить поважний вік Дмитра Васильовича,  я помічаю, що він  зберіг у собі дух молодої людини. Він виступає перед аудиторією натхненно і ділиться з нами своїми спогадами і думками, висловлюючи їх надзвичайно щиро.

Дмитро Васильович  звертався до нас, перш за все, як до майбутніх журналістів. У центрі нашої професійної діяльності має стояти правда, бо, як зазначає Дмитро Васильович: «понад усе стоять речі правдиві». Поет вважає, що у кожної людини наявний  своєрідний інструмент, яким вона відчуває брехню. І особливо відчутною є журналістська брехня. Такі слова змушують нас замислитись, і ,мабуть, це є одна з тих порад, яку варто без вагань покласти до кошика наших знань, здобутих в університеті.

Висловлює Дмитро Павличко і свою громадянську позицію. Він вірить в Україну – щиро, самовіддано і безмежно. Власне, так само, як і вірив протягом усього свого життя. Згадує Дмитро Васильович себе в дитинстві. Здобуваючи початкову освіту у польській школі, майбутній поет і діяч гордо називав себе українцем. Але ж це було у часи, коли не можна було себе так називати, коли цього не дозволяли собі робити навіть дорослі люди! Але не міг чинити інакше Дмитро Павличко, бо Україна жила в ньому, була вже тоді його частиною, яка нікуди й ніколи не зникне:

У дитячому серці жила Україна -
Материнські веселі і журні пісні,
Та за мову мужицьку не раз на коліна
Довелося у школі ставати мені.

І зараз, у важкі часи, Дмитро Павличко вірить у щасливе майбутнє нашої України. Підтримує він і її європейський вибір. Адже, як говорить Дмитро Васильович: «Європа починається на букву «є» ». До того ж, такий збіг спостерігаємо винятково в українській мові. Тож можна сказати впевнено: Україні в Європі бути!

Розповідає багато Дмитро Васильович і про українську мову, про його неустанну боротьбу за її відродження та надання їй статусу державної. «У моєму житті ставлення до української мови зіграло велику роль», - каже Д.Павличко. Безмежна любов до української мови, віддана і не фальшива, яскраво відбилась у творчості поета:
О рідне слово, хто без тебе я? 
Німий жебрак, старцюючий бродяга,
Мертвяк, оброслий плиттям саркофага,
Прах, купа жалюгідного рам'я.
До речі,  цей вірш ми читали усім Інститутом журналістики на флешмобі, що був приурочений до Дня української писемності та мови. Бо кращого та більш проникливого пояснення значення мови у житті людей, які люблять свою державу, мабуть, не знайти.
Протягом усього життєвого шляху  Дмитро Васильович Павличко любив мову, він писав про мову, він говорив про мову, можна сказати, він служив мові і присвятив їй значну частину свого життя і себе. І, найголовніше, він домігся того, чого так прагнув, і зараз може пишатися плодами своєї діяльності, а ми можемо лише безмежно подякувати йому.
Абсолютно невідомим до нашої зустрічі і справжнім відкриттям був для мене той факт, що Дмитро Павличко сам написав перше речення Акту проголошення незалежності України 1991 року.  Те саме «Виходячи із  смертельної  небезпеки,  яка  нависла  була  над Україною в зв'язку з державним переворотом в СРСР 19  серпня  1991 року…». Це по-справжньому велике речення. Це речення, яке ввійшло в історію нашого народу та нашої держави і залишиться у ній назавжди. І людина, яка написала його теж може називатись великою. І це справжня гордість для нас, що ось він, Дмитро Павличко, стоїть перед нами і сам розповідає про цю подію, яка стала переломною в нашій історії.
Тож, дійсно, Дмитро Васильович стояв біля самих витоків створення нашої незалежної і вільної України. До того ж, він завжди відчував особисту відповідальність за державу та її народ. Він зробив багато, щоб життя народу стало кращим, адже це робило кращим і його власне життя, можна навіть сказати, надавало йому сенс. 
Зустріч з Дмитром Павличком справила велике враження на студентів Інституту журналістики.  Адже вона дала нам змогу буквально доторкнутися до живої історії - і це безцінно. 
Я щиро вдячна Дмитрові Васильовичу, за те, що він завітав до нас і поділився своїм багатим життєвим досвідом. Але ще більше за те, якою людиною він є, за його творчу і політичну діяльність, яка надихає нас і сьогодні, і, мабуть, буде надихати ще безліч поколінь. Я зрозуміла, що Дмитро Павличко – це людина, котра вірна своїм поглядам і переконанням до самого кінця, він не брехав ні людям, ні , в першу чергу, собі. І він ніколи не зраджував своїй палкій любові до Батьківщини та до свого народу. Саме через це з Дмитра Васильовича Павличка хочеться брати приклад.
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: События в Украине
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.