Враження від зустрічі із Дмитром Павличко в Інституті Журналістики

20 декабря 2014, 14:41
0
151
Враження від зустрічі із Дмитром Павличко в Інституті Журналістики

Дмитро Павличко - це не тільки поезія "Два Кольори". Прослухавши його лекцію в моєму рідному університеті я дізнався дуже багато нового та цікавого про цю видатну людину.



Студенти Інституту Журналістики Київського національного університету ім. Т. Шевченко нерідко мають змогу зустрітися із видатними політичними та культурними діячами України. В цьому навчальному році до стін Інституту завітали Володимир Кравчук, Олег Скрипка, Ігор Мірошніченко, Ярослав Федорчук. Сьогодні, 12 листопада, студенти отримали можливість поспілкуватися із заслуженим діячем культури України, відомим поетом та політиком Дмитром Павличко.

 

Наш викладач історії України, Володимир Іванович Сергійчук, довгий час обіцяв організувати зустріч із цією видатною людиною. Ми ж, студенти, з нетерпінням її чекали. Коли Дмитро Васильович з’являється в аудиторії – його зустрічають оплесками і патріотичними вигуками. Поет видається мені сповненим сил та енергії, незважаючи на свій поважний вік. Говорить він не так, як зазвичай розмовляють люди у 85 років – його голос лунає дзвінко, гучно, навіть слухачі з останніх рядів можуть почути поета. До того ж, в аудиторії стоїть повна тиша.

 

Як не дивно, розпочинає свою промову Дмитро Васильович із напутнього слова до молодих працівників медіа-галузі. «В центрі має бути правда, скільки людство змінюється, стільки цінується правда. Саме тому ми досі зачитуємося античними творами. Ви, журналісти, маєте оперувати правдою, говорити про те, що знаєте» - мовить він. Не можна не погодитися з цими словами, особливо зараз, коли принципу чесності та правдивості не завжди дотримуються.

 

Особисто я вважаю Дмитра Павличка геніальним українським митцем, правдорубом, людиною, яка багато зробила для здобуття Україною Незалежності. Перед зустріччю я дізнався його біографію та здобутки, про які ще не знав до тих пір. Але мені було дуже цікаво послухати як про своє дитинство і доросле життя розповідає сам поет.

 

Майбутній поет отримував початкову освіту в селі Яблунів, що в Івано-Франківській області. На той час ці наші землі знаходилися під контролем Польщі, яка не визнавала права українців на самовизначення, та й самих українців не вважала за націю. Цей факт чудово проілюстрував сам митець. В молодших класах він отримав завдання: вивчити і продекламувати напам’ять вірш зі словами «Хто ти є? Я поляк малий...». В школі, в якій переважна більшість учнів та вчителів була польского походження, ще й за умов шовіністських настроїв в польскому суспільстві, малий українець мусив виконувати такі завдання, але в той же час вже розумів хто він є: «Я не поляк, не русин, я українець. Не можу читати вірш польский» - відповідав Павличко вчителям. «За це отримав 20 разів лінійкою по руках. Так починалося моє життя – з політики» - зізнається поет.

 

«В моєму селі проводили свято, з нагоди ювілею дня народження Тараса Шевченка, там я читав вірш... поляки ж як москалі – у всьому шукали вияви націоналізму: забороняли виступати із українськими творами, співати «Ще не вмерла Україна». Саме під впливом розуміння поезії Шевченка і усвідомлення окремішності українського народу в малого Дмитра зародилося бажання писати й твори. Свій перший вірш Дмитро Павличко написав ще в ранніх класах школи, і з того часу майже безперервно веде творчий процес.

 

З приходом на українські землі радянської влади, почалися репресії проти корінних жителів, радянізація. Але разом з тим почалися і процеси коренізації, які виявлялися у відкритті українськиї шкіл, появи україномовної преси. В таких умовах митці отримали змогу писати і публікувати власні твори, якщо ті не суперечили поглядам партії. Дмитро Павличко, хоч і не виходив за рамки радянської цензури, але й свої погляди і позицію не підминав під владу.

 

«Моя прорадянська поезія в той час була моїм щитом, але в іншій руці був меч – українське слово». Дмитро Павличко завжди виявляв свою стійку громадянську позицію, навіть в умовах жорсткої радянської політики. На зборах в університеті він без остраху ставив викладачам питання «Чому у Львові лекції читають російською мовою?». Проблему стану української мови поет опрацювує протягом усього свого творчого шляху. Свою позицію автор виражає у рядках своєї відомої поезії: 


«О рідне слово, хто без тебе я?
Німий жебрак, старцюючий бродяга,
Мертвяк, оброслий плиттям сарофага,
Прах, купа жалюгідного рам’я» 


Поет все життя боровся і бореться до сьогодні за українську мову. Так само, як у часи перебудови боровся за здобуття Україною Незалежності. Окрім того, що Дмитро Васильович був одним із організаторів Народного Руху України, Демократичної партії України, він – один із авторів Акту про Незалежність України. Ми, стдуенти першокурсники, ще не народились, коли Дмитро Павличко грозився задушити Леоніда Михайловича Кравчука, коли той у Верховній Раді не поставить на голосування цей документ.


Зустріч тривала трохи більше години, але вся аудиторія слухала поета затамувавши подих. На мене ця людина справила чудове враження, я відчуваю до нього безмірну повагу та вдячність за те, що він зробив для українського мистецтва та української державності. Дмитро Павличко досі володіє полум’яним словом, відповідає своїми творами на ті сумбурні події, які відбуваються в Україні. В його очах й досі мерехтять блискавки, коли він наостанок читає нам рядки своєї нової поезії...

 

«…Ми із цього світу знаєм сотні мов

Але наша мова, дана нам навіки

То земля, де предків не змовкає кров

 

Ми помрем за неї на майдані Львова

На полтавськім полі, як було не раз

Ми помрем і встанем, нас покличе мова

Що не вмре ніколи, як звелів Тарас»

 

Тож побажаємо довгих літ життя нашому видатному поету та перекладачу, політику, громадському діячеві – Дмитрові Павличку. Такі люди є інтелектуальною елітою нашої нації. Я можу пишатися, що мав змогу послухати його вживу, дізнатися стільки нового про його життя.

 

Такі зустрічі варто проводити якомога частіше, адже нам, молодому поколінню, життєво необхідно зустрічатися із такими видатними людьми. Це ніби ковток натхнення, підживлення творчих сил, мотивація робити щось для своєї країни, творити, не проводити своє життя марно.

 

Сподіваюся, такі зустрічі продовжат відбуватися в стінах нашого університету.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: События в Украине
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.