ПРИЧИНИ ТА НАСЛІДКИ ГОЛОДОМОРУ НА УКРАЇНІ 1921-1923 РОКІВ

20 декабря 2014, 00:29
0
2787

.

У статті з’ясовано причини та наслідки Голодомору в Україні у 1921-1923 років. Подано основні події того часу та проаналізовано архівні документи, які їх  висвітлюють.

Метою дослідження є визначення причин та наслідків Голодомору в Україні у 1921-1923 років.

Актуальність теми. В час, коли в Україні з’явилися публікації про голод 1932-1933 рр., у них нерідко висувалася така думка: ця трагічна подія десятиріччями замовчувалася, на відміну від голоду 1921 р., причини і наслідки якого достатньо висвітлені істориками, але залишаються малоз’ясованими деякі його політичні та соціально-національні аспекти. Історія голоду на півдні України була грубо спотворена радянською історіографією задля приховування антиукраїнської продовольчої політики ленінського керівництва. По-перше, замовчувалися причини лихоліття, пов’язані з колоніальним статусом Української СРР, її політичною залежністю від московського центру. По-друге, навмисно применшувалися тривалість й інтенсивність українського голоду, який не поступався поволзькій трагедії. По-третє, викачування продовольчих ресурсів України для забезпечення армії і промислових центрів Російської Федерації трактувалося як «братерська допомога трудящих У СРР голодуючому Поволжю». Крім того, доброчинна діяльність іноземних благодійницьких і релігійних організацій трактувалася як підривна, спрямована проти радянської влади. Проте архівні документи, відкриті для істориків після падіння комуністичного режиму і проголошення незалежності України, відтворюють справжню картину першого радянського голодомору в Україні. 

Голод 1921–1923 років, що охопив Поволжя, Кубань, Південну Україну та Крим, частину Північного Кавказу, Південний Урал, Башкирію, Північний і Західний Казахстан, частину Сибіру та інші райони, був наслідком комплексу причин – політики «воєнного комунізму», «продрозверстки», несприятливих кліматичних умов та уповільнених темпів відновлення народного господарства унаслідок Першої світової та громадянської воєн. Трагічні події, пов’язані з масовою смертністю населення від голоду в УСРР, слід розглядати в загальнофедеративному контексті. Водночас аналіз опублікованих та архівних документів з проблематики дає підстави твердити про певні особливості у розгортанні цих процесів в українських губерніях та повітах. Перші ознаки наближення голоду в ряді підвладних більшовикам регіонів з’явилися влітку 1921 року. Такою ж була ситуація й в Україні. З південних губерній республіки – Одеської, Миколаївської, Запорізької та Катеринославської – надходила інформація про поганий стан посівів та майбутній неврожай. Таке становище було зумовлене тим, що взимку сніг не випав, а весна та літо видалися без дощів. У зв’язку із відсутністю кормів розпочався падіж худоби. Селяни неодноразово зверталися до повітової та губернської влади з проханнями зменшити продовольчий податок або звільнити їх від сплати.

Однак владні структури «не помітили» складної ситуації в країні. Створена 17 серпня 1921 р. Центральна комісія допомоги голодуючим при ВУЦВК опікувалася тими, хто голодував у Поволжі. Разом з тим таємні донесення радянських спецслужб свідчать, що більшовики володіли інформацією про реальний економічний стан українського селянства. Так, зокрема, в інформаційному зведенні від 12 грудня 1921 р. про Миколаївську губернію йшлося про те, що «в Херсонском у[езде] крестьяне голодают. Участились случаи голодной смерти. Население питается падалью, суррогатами хлеба, кошками, собаками. Есть случаи холерных заболеваний. Массовый характер принял падеж лошадей». Не кращою виглядала ситуція й у сусідній Одеській губернії: «Настроение крестьян в связи с тяжелым продположением неудовлетворительное. Большинство крестьян покупают продукты для внесения налога. Падеж скота усиливается» [1, С. 552].

Архівні документи свідчать про те, що українське керівництво за будь-яку ціну намагалося виконати державні плани хлібозаготівель, навіть на  шкоду власному господарству. Плани неодноразово корегувалися. Так, у червні 1921 р. план хлібозаготівель в Україні складав 137 млн пудів. Восени його було зменшено до 95 млн, а на початку 1922 р. – до 81,5 млн пудів.

Фактично у республіці зібрали 74,9 млн пудів зерна, відбираючи у селянства останні крихти [2, С.8]. Населення почало чинити масовий опір, й влада залучила до кампанії збору продподатку військові формування.

Поширилися система заручництва та кримінальне переслідування селян. Типовим для періоду можна вважати наказ Вознесенського повітового продовольчого комітету про покарання заручників на випадок нездачі продподатку від 15 листопада 1921 р., у якому містилася вказівка: «Взяти в кожній волості від 15 до 25 чоловік заручників куркульського і середняцького населення. У випадку, коли яке-небудь село відмовляється дати підписку про кругову відповідальність, або ж, давши підписку про виконання продподатку в 48 годин, не виконає, такі села оголошуватимуться ворогами радянської влади. Половина заручників має бути засуджена аж до застосування вищої міри покарання – розстрілу, після чого буде взято наступну групу. Все зерно, незалежно від продподатку, конфіскується» [2, С. 51].

Цинізм більшовиків щодо населення УСРР чітко проявився під час організації в республіці широкого руху на порятунок голодуючих поза її межами.

Українські радянські періодичні видання розгорнули галасливу пропагандистську кампанію за порятунок. На шпальтах газет «Селянська правда», «Трудівниця», «Молоде село», «На голод!», «Добьем голод!» вміщувалися численні заклики, вірші та прокламації, розповіді й нариси, які описували жахливе становище ураженого голодом Поволжя.

Поряд із відправкою продовольства, український уряд взяв на себе зобов’язання допомогти малечі з Поволжя. Діти почали прибувати в УСРР влітку 1921 р. в санітарних поїздах. Станом на 1 травня 1922 р. було перевезено 17432 особи, а самостійно в українські губернії дісталися 11710 осіб [3, арк. 88].

Водночас більшовики проголосили кампанію вилучення церковних цінностей на користь голодуючих. Офіційною пропагандою це подавалося як задоволення ініціативи церковнослужителів та релігійних громад. Однак кампанія мала чіткий антицерковний характер: у результаті у церков насильно відібрали речей на суму понад 834 тис. карбованців золотом [2, С. 15]. Це справило гнітюче враження на вірян у селах. На початку 1922 р. українські селяни масово помирали від голоду та хвороб, зумовлених недоїданням. Так, приміром, населення Катеринославської губернії за переписом 1920 р. становило 1746000 осіб, у тому числі 735800 дітей. У грудні 1921 р. від голоду страждали 329000 осіб, у січні наступного року – 530000 осіб, у лютому – 708000, у березні – 768000 осіб. Голодування призвело до зростання кількості хвороб та летальних випадків. На 1 травня 1922 р. в губернії на висипний тиф захворіли 4607 людини, на поворотний – 7811 та на черевний – 3202 людей. Через хронічне недоїдання захворіли 14268 громадян. Голод відібрав життя у 1713 осіб.

Населення Одеської губернії становило 1940300 осіб, у тому числі 602800 дітей. У січні 1922 р. муки голоду відчували 247000 осіб, у лютому – 351000, у березні – 400000, у квітні – 555000 осіб. Через голод зросла кількість інфекційних захворювань і смертність. Станом на 1 травня 1922 р. в губернії на висипний тиф захворіли 11443 людини, на поворотний – 4756 і на черевний – 1986 людей. В Одесі від голоду померли 1932 особи.

На Запоріжжі в грудні 1921 р. від голоду страждали 225000 осіб, у січні наступного року – 436000 осіб, у лютому – 891000, у березні – 902000 та у квітні – 948000 осіб. Через хронічне недоїдання захворіли 188563 громадян. Голод відібрав життя у 50096 осіб [3, арк. 87].

Аналіз Книг реєстрації актів громадянського стану про смерть по селищу Знам’янка Олександрійського повіту Кременчуцької губернії наводить на певні висновки. Найчастіше від хвороб, спричинених здебільшого захворюваннями на тиф, вмирали чоловіки. Найбільше загиблих було у середній віковій групі населення – від 27 до 44 років [4, арк, 1–50].

Особливо важким було становище дітей, яких нерідко залишали напризволяще й вони блукали вулицями селищ і містечок у пошуках їжі. Владні структури не змогли охопити допомогою усіх нужденних. Типовим можна вважати повідомлення Катеринославської губернської ради захисту дітей до ЦК Помгол при ВУЦВК про становище дітей взимку 1922 року: «Зібрано із відрахувань і пожертв дуже мало, ледве натягується в нинішній час до 2 тис. пудів продовольства. З хліба, який відпущено у вигляді державної допомоги за грудневим і січневим нарядами, отримано замість 100 вагонів, що потрібно було, тільки п’ять вагонів. Надалі на отримання хліба із Кременчуцької губ., до якої в продовольчому відношенні прикріплена Катеринославська губ., майже зовсім не доводиться розраховувати. У цілому за січень місяць задоволено тільки 7 % загальної кількості голодуючих дітей, проте на лютий становище ще більше загострюється, і ми стоїмо перед необхідністю скоротити й цей убогий відсоток задоволення» [2, С. 86].

Лише після грудневої партконференції 1921 р. в Україні ЦК РКП(б) визнав факт голоду. Українські керівники вчинили «бунт на колінах». Характерною у цьому відношенні може бути доповідна записка Х. Раковського до В. Леніна щодо організації продовольчої роботи та збирання хліба в Україні від 28 січня 1922 р. Керівник УСРР заявив, що «дальше закрывать глаза перед ужасами голода в украинских губерниях, перед неслыханным там падежом скота, перед свирепствующим тифом мы не можем...» [2, С. 84].

Відтак українське керівництво отримало можливість залишити в республіці частину продовольства та залучити закордонну допомогу. Вона тривала з березня 1922 до червня 1923 р. Її надавали Американська адміністрація допомоги (АРА), «Тимчасовий закордонний комітет робітничої допомоги» (Міжробдоп), місія Ф. Нансена, організація «Джойнт», львівський Крайовий комітет допомоги, благодійні комітети з Відня, Берліна та Праги.

Влітку 1923 р. більшовики виступили з заявами, що голод вдалося подолати, хоча його прояви мали місце в окремих районах до 1925 р. Було офіційно оголошено про завершення роботи місій до 1 серпня 1923 р. Суттєву допомогу тим, хто голодував, надала АРА, договір з якою уряд УСРР підписав 10 січня 1922 р. Основними видами допомоги були речові та продовольчі пакунки, забезпечення харчування в спеціальних їдальнях та постачання ліками медичних установ. Українське відділення АРА очолював Гатчинсон. Перші їдальні під егідою АРА почали діяти в УСРР з квітня 1922 року. До 15 серпня пайки АРА отримали 848 тис. дітей і 800 тис. дорослих. Калорійність пайків складала 460 ккал на день. У жовтні 1922 р. АРА підписала з урядом УСРР новий договір. Це дозволило збільшити калорійність пайків до 660 ккал на день. У цілому АРА видала 180,9 млн пайків, ліків на суму понад 3 млн доларів, розподілила 400 тис. продовольчих та 11 тис. речових посилок [2, С.19–20].

Архівні документи радянських спецслужб свідчать, що більшовики підозрювали співробітників АРА в «контрреволюції та шпигунстві». Каральні органи фіксували їхнє пересування, прослуховували розмови та перлюстрували кореспонденцію. Про це, зокрема, свідчить двотомна справа під умовною назвою «Матеріали АРА», котра зберігається в Галузевому держархіві Служби безпеки України. Ведення негласного спостереження за співробітниками організації підтверджує наказ ДПУ РСФСР № 29 від 28 березня 1922 р. У ньому констатувалося, що «русский Отдел «АРА», наряду с работой помгола, ведет контрреволюционную и шпионскую работу» [5, т. 1, арк. 73–74 зв.].

Вато відзначити, що на контролі перебували й радянські громадяни, які допомагали розподіляти продовольство. У згаданій вище справі містяться списки радянських громадян, які співпрацювали з АРА. Серед переліку осіб на Одещині є прізвище Ірини Антонівни Савицької, уродженки Вільно, мешканки Одеси [5, т. 2, арк. 337]. У 1930-ті роки ця історія отримала логічне продовження. 16 листопада 1935 р. жінку було заарештовано транспортним відділом УНКВС по Одеській області за звинуваченням у приналежності до «Польської організації військової». Матеріали архівно-слідчої справи на І.А. Савицьку свідчать, що спецслужби не лише «пригадали» факт співпраці з АРА, а й розглядали його як доказ її тривалої «шпигунської діяльності» [6].

Висновок: Трагічні події 1921–1923 років – перша сторінка в історії радянської української державності, пов’язана з масовими смертями населення від голоду. В Україні тоді померло понад один мільйон осіб. Голод призвів до важких соціально-економічних наслідків і спричинив духовну стагнацію суспільства. Він був викликаний різними чинниками, проте основною його причиною стала злочинна внутрішня політика радянського керівництва. Трагізм ситуації полягав ще й у тому, що саме у 1920-ті роки закріпилася практика нехтування інтересами УСРР та нездатність українського керівництва відстояти свої позиції перед московським центром.

        

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Советская деревня глазами ВЧК-ОГПУ-НКВД. 1918–1939. Документы и материалы : В 4-х т. – Т. 1 : 1918–1922 гг. / Под ред. А. Береловича, В. Данилова. – М. : Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 1998. – 864 с.

2. Голод 1921–1923 рр. в Україні : Зб. документів і матеріалів / Інститут історії України НАН України та ін. ; упоряд. : О.М. Мовчан, А.П. Огінська, Л.В. Яковлєва ; відп. ред. С.В. Кульчицький. – К. : Наук. думка, 1993. – 240 с.

3. Центральний державний архів громадських об’єднань України. – ф. 1. – оп. 20. – спр. 1034. – 166 арк.

4. Державний архів Кіровоградської області. – ф. Р-7915. – оп. 1. – спр. 104. – 85 арк.

5. Галузевий державний архів Служби безпеки України. – ф. 13. – оп. 1. – спр. 426 : В 2-х т.

6. Архів управління Служби безпеки України в Одеській області. – ф. П. – спр. 24660-п : В 3-х т.

7. Голод в Україні у першій половині ХХ століття: причини та наслідки (1921–1923, 1932–1933, 1946–1947): Матеріали Міжнародної наукової конференції. Київ, 20–21 листопада 2013 р. / Інститут демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України; Інститут історії України НАН України; Київський національний університет імені Тараса Шевченка; Національний університет «Києво-Могилянська академія». – К., 2013. – 364 с

8. Голодомори в Україні 1921–1923, 1932–1933, 1946–1947 / Матеріали до бібліографії документальних публікацій. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://korrespondent.net/url.hnd?url=http%3a%2f%2fwww.archives.gov.ua%2fPublicat%2fGolodomori.pdf

9. Веселова О.М., Марочко В.І., Мовчан О.М. Голодомори в Україні 1921-1923, 1932-1933, 1946-1947: Злочини проти народу. - Київ - Нью-Йорк: Вид-во М.П.Коць, 2000.- 270 с.

10. Мовчан О. М. Іноземна допомога голодуючим України в 1921 — 1923 рр./Укр. іст. журн. 1989. № 10. С. 77-84

11. Іваненко В. В., Голуб А. І. Джерело народної дипломатії. Міжнародні зв’язки трудящих України в 20-30-і роки — Дніпропетровськ: Вид-во ДДУ, 1993. С. 44.

 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: События в Украине
ТЕГИ: Голодомор,Історія України
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.