Створення Української Повстанської Армії

19 декабря 2014, 13:48
0
22
Створення Української Повстанської Армії

Згуртована патріотизмом, Від комунізму і фашизму УПА загонами міцними На захист встала України!

Місцем народження Української Повстанської Армії стали північно-західні землі. Чому саме вони? Ще в 1936--1937 рр. тут з ініціативи військової рефeрeнтури ОУН під керівництвом Василя Сидора були створені повстанські бойові відділи під назвою «Вовки», які вели активну партизанську війну проти польських окупантів, їх вважали попередниками УПА. Отже, населення Волині мало навики партизанської боротьби.

Перші збройні формування виникають стихійно у волинських і поліських лісах ще у 1941 р. під такими назвами УПА «Поліська січ», якою командував М. Боровець (псевдо Тарас Бульба), «Поліське лозове козацтво» та ін. Пізніше ці військові об'єднання отримають спільну назву -- Українська Національна Революційна Армія (УНРА). В народі їх називали бульбівцями або бульбашами.

З осені 1942 р. на Поліссі і Волині під егідою ОУН (бандерівського напряму) планомірно і організовано створюються збройні загони, які приймають назву УПА. Перший відділ УПА сформував на Поліссі в жовтні 1942 р. Сергій Качинський (псевдо - Остап). 30 травня 1947 р. Українська Головна Визвольна Рада проголосила 14-тe жовтня 1942 р., на який припадає і козацьке свято Покрови, офіційною датою народження УПА.

Підрозділи новостворeної армії, борючись проти давнього лиха -- отаманщини, роззброювали всі попередні формування, або включали їх до свого складу. З цієї причини 18 серпня 1943 р. було роззброєно загін отамана Бульби.

Бійці УПА одразу завдали низку нищівних ударів німецьким окупантам. 7 лютого 1943 р. загони УПА атакували німецький гарнізон у містечку Володимирець. В ніч з 10 на 11 березня 1943 р. невеликий відділ УПА напав на фабрику у с.Оржева, де знаходилася велика кількість зброї та амуніції. Було знищено близько 60 німців. В бою загинув С. Качинський (Остап), який ішов в атаку попереду своїх бійців.

2 квітня 1943 р. загони УПА захопили м. Горохів. Німці в паніці відступили. Вранці 4 квітня 1943 р. повстанці відійшли в ліс. Уночі з 12 на 13 квітня 1943 р. відділ УПА вчинив напад на місто Цумань. Було знищено близько 100 ворожих солдатів та офіцерів, здобуто зброю, амуніцію та інші трофеї. У травні 1943 р. німецький загін (400 чол.) напав на село Яполоть (Костопільщина), грабуючи селян. Відділи УПА оточили фашистів. Бій тривав шість годин і завершився перемогою українських партизанів. У травні 1943 р. загинув у сутичці з УПА відомий гестапівець Лютце.

Обороняючи свою рідну землю, українські повстанці виявляли приклади великого героїзму і самопожертви.

Початок війни сприяв зростанню політичної активності українських національних сил і насамперед членів ОУН (самостійників-державників). Ще до приходу німців в багатьох містах були створені українські органи державної влади. Подекуди такі органи управління виникали безпосередньо і після прибуття німецької армії. Водночас лідери ОУН розуміли, що Берлін може зайняти стосовно української проблеми ворожу позицію. Тому було вирішено якнайшвидше проголосити утворення Української Держави, щоб поставити Гітлера перед доконаним фактом.

30 червня 1941 року у Львові відбулися Українські Національні Збори, які проголосили відновлення Української Самостійної Держави та створили уряд (Українське Державне Правління) на чолі з Ярославом Стецьком. Дещо пізніше було організовано верховний державний орган — Українську Національну Раду. Її очолив колишній голова уряду Західноукраїнської Республіки Калевицький. Львівська радіостанція повідомила про це населення Західної України і також передала Пастерський Лист — благословення митрополита Андрея Шептицького з цієї нагоди.


На акт 30 червня 1941 року німецькі фашисти прореагували вороже. Гітлер вважав, що недоцільно співпрацювати з поневоленими Москвою народами. А Розенберг, який виконував у нацистському уряді обов'язки міністра «східних» (тобто окупованих — Ю. К.) територій, зокрема, писав: «Родюча і багата Україна повинна стати німецькою колонією, територією, заселеною німецькими селянами із Західної Німеччини та Саксонії».

15 вересня 1941 року гестапівці схопили С. Бандеру і Я. Стецька. Тоді ж було заарештовано близько 300 членів ОУН, 15 керівних діячів цієї організації розстріляно. Майже до кінця війни Бандера і Я. Стецько були в'язнями концентраційного табору Заксенгаузен. У вересні 1942 року у концтаборі Освенцім есесівці закатували двох братів Степана Бандери — Олексу і Василя. В директиві поліції безпеки СД N12/41 від 25 листопада 1941 року з грифом «секретно, державної важності» говорилось: «Всі активісти бандерівського руху повинні негайно арештовуватись і після ретельного допиту мають бути ліквідовані під виглядом грабіжників». Репресії гестапо набирали дедалі більших масштабів. В Миргороді (Полтавщина) розстріляно заступника Крайового Проводу ОУН Миколу Лемика, в Житомирі — членів обласного проводу В. Хому, М. Кравса, в Києві — В. Щирбу, О. Саднецького. Від рук німецької поліції гинуть в Кривому Розі Г. Максимець, С. Шерстюк, на Волині — Г. Максим'юк, О. Бродич, в Джанкої (Крим) — М. Любик, 25 липня 1942 року, відстрілюючись від гестапівців, у Києві загинув крайовий провідник ОУН Київщини Дмитро Орлик. 4 грудня 1942 року у Львівській в'язниці було замордовано члена Головного Проводу Івана Климіва (псевдо — Легенда). Єдині слова Легенди були: «Звуся Іван Климів — Легенда, більше з вами говорити не буду». Того ж року у фашистських катів Львова загинули А. Марченко - автор пісень «Ми Українські партизани», «Ми зродилися із крові народу», Ю. Петрeчко — відомий західноукраїнський громадський, діяч. За вбивство офіцера поліції М. Сендеги у різних містах Західної України 25-27 листопада 1942 року було розстріляно 100 закладників із середовища ОУН Бандери.

Окупанти не обмежувались тільки фізичним знищенням членів ОУН. Масовий терор проти українського народу німці починають застосовувати з ще більшою жорстокістю і в більших розмірах, ніж у Франції, Югославії, Чехії, Польщі. Для залякування населення гестапо широко використовує систему заложництва. Крайні відділи СС знищують цілі села. Так, наприклад, німецька поліція спалила село Кортеліси на Волині (убито тисячі чоловік), село Кам'янки (3 тисячі чоловік), село Цупань (4 тисячі чоловік), село Ромель (400 жінок і дітей). Майже 3 тисячі мирних жителів знищили гітлерівці в Берестечку. Очевидці розповідають, що фашисти закопали напівживих людей, над якими після розстрілу ще довго ворушилась земля. У вересні 1941 року в західних областях України були вперш застосовані автомобілі-газові камери, в яких жертви умертвлялись під час їзди за допомогою відпрацьованих газів. Окупанти знищили в західних областях України 1 мільйон 300 тисяч цивільного населення.

Ліквідація українців як народу супроводжувалась масовим вивезенням на примусові роботи в Німеччину. Своєю програмою організації рабської праці фашистський уряд будував собі далекосяжні політичні і економічні плани. По-перше, він втілював в життя ідею обезлюднення України заселення вивільнених територій людьми «чистої німецької крові». Друга причина масового вигнання населення — нестача робочої сили в Німеччині.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: События в Украине
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.