Проголошення незалежності

18 декабря 2014, 18:59
0
13

1991

24 серпня 1991 р. позачергова сесія Верховної Ради УРСР прийняла Акт проголошення незалежності України — документ, яким проголошено незалежність України та створення самостійної держави — України. Тим самим було покладено край юридичному існуванню Української Радянської Соціалістичної Республіки. 

ІЗ АКТУ ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ (24 серпня 1991 р.):

«Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 р.,

- продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні,

- виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами,

- здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України,

Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної Української держави – України.

Територія України є неподільною й недоторканною.

Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України.

Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення».

 

Отже, цей день відкрив нову еру в історії України. Таке рішення було вистраждане українським народом у процесі державницьких змагань багатьох поколінь, стало цілком закономірною подією.

У наступні дні Президія Верховної Ради України прийняла указ про тимчасове припинення діяльності Компартії, постанови про «департизацію» державних органів, установ та організацій, про власність Компартії на території України.

Прийняті постанови орієнтували службовців державних установ на те, що їх діяльність має будуватися насамперед і лише на основі законіва не на партійних позиціях.

Керуючись положеннями тогочасної Конституції України та приховуючи висновки Тимчасової комісії, яка за дорученням Верховної Ради перевіряла на території України діяльність посадових осіб, органів влади, громадських об'єднань і організацій у зв'язку з спробою державного перевороту; Президія Верховної Ради зробила висновок, що «керівництво Компартії України своїми діями підтримало державний переворот і тим самий сприяло його здійсненню на території України».

30 серпня 1991 р. вона прийняла Указ про заборону діяльності Компартії України. З припиненням діяльності Компартії було розпушено партапарат, проте майже вся попередня державна, адміністра­тивна і господарська номенклатура залишалася при владі.


“Bиходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року, продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні, виходячи з права на самовизначення, передбаченого Cтатутом OOH та іншими міжнародно-правовими документами, здійснюючи Декларацію про Державний суверенітет України, Верховна Рада Української Pадянської Cоціалістичної Pеспубліки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної Української держави — України. Територія України є неподільною і недоторканою. Bіднині на території України мають чинність винятково Конституція і закони України. Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення”. 
        Комуністичні депутати, незважаючи на паніку і розгубленість у своїх лавах, зуміли нав’язати певні обмеження, добившись рішення про проведення 1 грудня 1991 р. референдуму з питань про незалежність. 
Народ України відіграв головну і визначальну роль у розв'язанні проблеми проголошення нової держави.

На Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 р. він висловив своє ставлення до майбутньою України.

У референдумі віяло участь 31 891 742 опитуваних, або 84,18% від загальної кількості включених до списків виборців. 28 804 071, або 90,32% проголосували за затвердження Акта проголошення незалежності України. За ходом референдуму слідкувала вся світова громадськість. Референдум переконливо показав, що проголошення незалежності – це свідомий вибір народу, який прагне стати господарем у власному домі. Волевиявлення народу України, як засвідчили міжнародні спостерігачі з багатьох країн світу, відбулося вільно, демократично і без усякого тиску ззовні. Самовизначення українського народу проводилося на основі Статуту ООН, інших міжнародно-правових документів, що визначають право народу на утворення самостійної держави.

Ще з проголошенням Декларації про державний суверенітет перед Україною постало завдання вибору моделі свого державного устрою.

В обговоренні цього питання активну участь взяли новостворені політичні партії. Проходила широка і досить активна дискусія. Означилося два підходи: Україні бути парламентсько-президентською або ж президентською республікою.

Верховна Рада зупинилась на введенні в Україні інституту президентства і прийняла 5 липня 1991 р. Закон про заснування поста Президента.

Президентська форма державного правління запроваджувалася в період, коли правляча Комуністична партія, яка до цього здійснювала владні функції, була заборонена. Тому обрання Президента – глави держави– мало слугувати важливим фактором підвищення політичної і державно-правової відповідальності за стан справ у суспільстві.

Запровадження інституту президентства започаткувало розподіл влади на самостійні владні гілки, здатні взаємно врівноважуватися: законодавчу, виконавчу та судовуПрезидентська республіка не згорнула, а швидше розширила базу для участі громадян у політиці, в державному житті. Заснування президентської республіки в Україні, де авторитарний стиль керівництва й мислення пустив надто глибоке коріння, свідчило про формування нових політичних традицій.

Вибори Президента України проводились 1 грудня 1991 р. і проходили на альтернативній основі.

Претендентами були: В.Гриньов, Л.Кравчук, Л.Лук'яненко, Л.Табурянський, В.Чорновіл, І.Юхновський.

Понад 61% виборців висловився за –Л. Кравчука.

Кравчук Леонід Макарович (1934 р.н.) – політичний і державний діяч. Закінчив Київський університет (1958) і Академію суспільних наук при ЦК КПРС у Москві (1970). Кандидат економічних наук (1970). В 1960-1990 – на партійній роботі. З 1980 – зав. відділом ЦК КПУ, з червня 1990 – другий секретар і член політбюро ЦК КПУ, з липня 1990 по грудень 1991 – Голова Верховної Ради України, з грудня 1991 по липень 1994 – Президент України. З вересня 1994 – народний депутат України. Голова Міжнародної спілки українських підприємців. Член СДПУ(о).

8 грудня 1991 р. лідери Білорусі (С.Шушкевич), Росії (Б.Єльцин) та України (Л.Кравчукна зустрічі у Біловезькій Пущі визнали, що об'єктивний процес виходу республік зі складу СРСР став реальністю: утворилися незалежні держави.

Було прийнято рішення про утворення Співдружності Незалежних Держав (СНД)  об'єднання, відкритого для всіх колишніх республік. Учасники зустрічі висловилися за денонсацію союзного договору 1922 р.

 

Документ

Заява глав Республіки Білорусь, РРФСР, України про вихід зі складу Союзу РСР та утворення Співдружності Незалежних Держав.

Ми, керівники Республіки Білорусь, РРФСР, України, відзначаючи, що переговори про підготовку нового Союзного договору зайшли в глухий кут, об'єктивний процес виходу республік із складу Союзу РСР і утворення незалежних держав став реальним фактом;

констатуючи, що недалекоглядна політика центру призвела до глибокої економічної і політичної кризи, до розвалу виробництва, катастрофічного зниження життєвого рівня практично всіх верств суспільства;

беручи до уваги зростання соціальної напруженості в багатьох регіонах колишнього Союзу РСР, що призвело до міжнаціональних конфліктів з численними людськими жертвами;

усвідомлюючи відповідальність перед своїми народами і світовим товариством та назрілу потребу в практичному здійсненні політичних і економічних реформ, заявляємо про утворення Співдружності Незалежних Держав, про що сторонами 8 грудня 1991 року підписано угоду.

Співдружність Незалежних Держав у складі Республіки Білорусь, РРФСР, України є відкритою для приєднання всіх держав – членів Союзу РСР,а також для інших держав, які поділяють цілі і принципи цієї угоди.

Держави – члени Співдружності мають намір проводити курс на зміцнення міжнародного миру та безпеки. Вони гарантують виконання міжнародних зобов'язань, які випливають для них з договорів і угод колишнього Союзу РСР, забезпечують єдиний контроль за ядерною зброєю та її нерозповсюдження.

Верховна Рада України 12 грудня 1991 р. ратифікувала угоду про СНД зі застереженнями, що забезпечували незалежність України як суб’єкта міжнародного права.

20 грудня 1991 р. парламент прийняв спеціальну заяву, в якій заперечував можливість перетворення Співдружності на державне утворення. В заяві підкреслювалось, що Україна створюватиме влас­ну відкриту економічну систему шляхом запровадження своєї митної, банківської служб і власної грошової одиниці. Парламент наголосив, що Україна ухилятиметься від створення інститутів, здатних перетворити СНД на наддержавну структуру.

21 грудня 1991 р. в Алма-Аті відбулася зустріч лідерів 11 незалежних держав колишнього СРСР (за винятком Грузії та країн Прибалтики). В результаті було підписано протокол, згідно з яким усі держави на рівноправних засадах проголосили себе засновниками СНД.

У прийнятій алматинській Декларації заявлялося, що з утворенням Співдружності Незалежних Держав СРСР припиняє своє існування.

Розпад СРСР був зумовлений об’єктивними причинами.

Це була над централізована, тоталітарна і авторитарна країнане сумісна з засадами демократії, вільного і повноцінного розвитку індивідів і націй. Радянська держава трималася на централізмі, насильстві та жорстокому диктаті, а цементуючою силою, «хребтом» радянської системи була Комуністична партія, яка виконувала державні функції.

Ідеологічною основою Союзу були ідеї перемоги соціалізму в усьому світі, ліквідації всіх форм власності (крім державної), ліквідації соціальних груп (класів суспільства. Пропагувалася химерна ідея злиття всіх напій в одну і створення людини нового типу, радянської, беї національної свідомості, національної мови і культури. Ці ідеї та практика суперечили загальнолюдським демократичним цінностям.

Український народ, перебуваючи в складі СРСР, зазнав тяжких втрат під час голодоморів 1921, 1932-1933 та 1946-1947 років, масових репресій, кампаній для боротьби з «буржуазним націоналізмом», знищення експлуататорських класів і «ворогів народу».

Розпад Союзу був закономірним наслідком неспроможності його централізованих тоталітарних структур забезпечити елементарні права і свободи людини, національних меншин і націй, гарантувати нормальний демократичний розвиток суспільства, матеріальний добробут людей.

Світова практика підтверджує, що найоптимальнішою формою існування людського суспільства, функціонування в ньому демократичних інститутів є незалежна національна держава, у якій ми зараз живемо і, сподіваюсь, ще проживемо довгі і щасливі сторіччя.

 

 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: События в Украине
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.