Розвиток української культури в другій половині ХХ ст.

18 декабря 2014, 17:10
0
209
Розвиток української культури в другій половині ХХ ст.

Культура України на етапі становлення державності.

На той час після закінчення другої світової війни Сталін прагнув змінити ставлення до досягнень західної цивілізації . Для кожного західного винаходу радянські пропагандисти знаходили росіянина,
який розвинув цю ідею раніше, щоб продемонструвати те що все російське є найкращим і всі інші ідеї ніяк не можуть конкурувати з російськими.
Українці на той час мали дуже різкі антирадянські настрої і не хотіли піддаватися радянському союзу і оспівувати їх російські винаходи та культуру. Тому часто Москва звинувачувала нас в українському націоналізмі. Прикладом такої боротьби з розвитком української культури є випадок з віршем Сосюри «Любіть Україну» . Цей вірш назвали проявом націоналізму, автор був ізольований , а згодом його змусили опублікувати так зване каяття.

Але в той час коли вже українська інтелігенція примирилася з тим , що зараз їм немає змоги писати та притихла, помирає Сталіні. І це дає безцінну можливість для розвитку культури, адже зараз Москві зовсім не до української культури.

Дуже яскравою подією була поява Шестидесятників : Василя Симоненко, Ліни Костенко , Івана Дзюби, Івана Драча, Миколи Вінграновського, Дмитра Павличка.
Вони проявили національну свідомість і моральну опозицію тоталітарному державному режиму. Вони виступали за оновлення тодішнього суспільства, протестували своєю творчістю проти панівної задушливої атмосфери. Боролися за справжні культурні цінності . національну свободу, людську гідність.
Герої поезії 60-х років, виснажені "трудами і днями", заболілі всіма болями, але при цьому життєстійкі, пройняті високим розумінням морально-етичних меж вибору: все можна вибирати на світі, окрім матері й Батьківщини.

Хрущов визнав, що багато жертв сталінського терору були репресовані незаконно. Першими, кому посмертно повернули добре ім'я, стали М. Скрипник та М. Хвильовий. Незабаром уже пропонувалося реабілітувати ключові постаті діячів культури драматурга Миколу Куліша, театрального режисера Леся Курбаса, кінорежисера Олександра Довженка й видатного мислителя XIX ст. Михайла Драгоманова.
З'явилися видання літераторів-політв'язнів: Миколи Руденка, Василя Стуса, Михайла Осадчого, Валерія Марченка.
Створюється оновлений Хрещатик у Києві, збудований у стилі українського модерну з використанням декору та національних мотивів.
У 70-х роках було надано статус міста-заповідника: Львову, Луцьку, Кам'янцю-Подільському, Новгороду-Сіверському, Переяславу-Хмельницькому.

Кращі традиції українського театрального мистецтва 20—30-х років продовжили такі діячі сцени, як В. Василько, Г. Юра, М. Крушельницький, Б. Тягно, Д. Козачківський, В. Скляренко та ін. Справою життя Гната Юри (1887—1966) став Київський драматичний театр ім. І. Франка. 

Новим цікавим культурним явищем є українська авторська пісня. Вагомий був внесок Володимира Івасюка - українського поета і композитора, автора тексту і музики пісень "Я піду в далекі гори", "Червона рута", "Водограй". Джерелом творчості митця
є фольклор.
Розвиток засобів масової комунікації – преси, радіо, телебачення, кіно, звуко- і відеозапису, книговидання, їхня прибутковість і здатність впливати на суспільну думку і уподобання стимулювали небачений розвиток масової культури. Її головна мета – отримання максимального прибутку, а головні якості – доступність і розважальність. Масова культура породила специфічні жанри – шоу, тріллер, бойовик, шлягер, комікс. Загальною їхньою властивістю є пропаганда індивідуалізму, фізичної сили і насильства, а нерідко – ідеологічна і шовіністична спрямованість. Рисою масової культури є культ "зірки" – нерідко штучне створення популярності письменників, художників, співаків, акторів, спортсменів, а також "приручення" різноманітними способами талановитих людей з метою їх комерційної й ідеологічної експлуатації.

Отже, незважаючи на те що тоталітарно-бюрократична система справляла значний негативний вплив на культурні процеси в Україні, гальмувала їх демократичні національні тенденції, український народ жив, працював, творив і навіть у нелегких умовах утисків та переслідувань жила й розвивалася українська культура, яка порівняно з минулими роками досягла чималих успіхів і зробила певний внесок у скарбницю світової культури.
Проте щоб зайняти належне місце у світовому культурному процесі, українській культурі необхідно повернутися до загальнолюдських цінностей, творчо засвоїти кращі досягнення сучасної цивілізації. Майбутнє української культури у відродженні духовних традицій нашого народу, збереженні самобутності національного духу, а також мови — найпершої засади інтелектуальної могутності нації.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: События в Украине
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.