Дисидентський рух в УРСР

18 декабря 2014, 15:49
0
89

Дисидентський рух

Труднощі і протиріччя соціально-економічного та політичного розвитку країни та суспільства, розбіжність слова і справи правлячої партії, згортання реформаторського курсу Хрущова, посилення консервативних тенденцій, прагнення влади будь-що втримати народ під контролем неминуче вело її до конфлікту з інтелігенцією та критично налаштованих інших верств населення. Це і призвело до виникнення наприкінці 50-х — на початку 60-х рр. Руху українських інакодумців — дисиденства (незгодних). Вони підхопили естафету боротьби вояків УПА та підпільників ОУН.

Помітний вплив на формування дисидентів справляли зовнішні фактори, зокрема виступи в країнах так званого соціалістичного табору, особоливо в Угорщині. Як форма національно-визвольного руху, український рух інакодумців вирізнявся такими рисами:

  1. Мирна, ненасильницька форма боротьби

  2. Дисидентський рух був загальноукраїнським явищем

  3. Рух мав чітко виражені організаційні форми

  4. У ньому брали участь різні соціальні верстви населення, а найбільше — інтелігенція

В 1959-1961 рока на Львівщині існувала Українська робітничо-селянська спілка (УРСС). Її організтором був Левко Лук'яненко (політичний діяч незалежної України, Герой України). Спілка поставили за мету здобуття незалежності України, виходу зі складу СРСР конституційним шляхом. Наскільки відповідна мета вдовольняла радянську владу, молодому юристу Лук'яненку довелося дізнатися у камері КДБ. Він навіть був засуджений до страти, проте вирок змінений 15-річним ув'язенням. До тривалих термінів були засуджені і його соратники. Такі організації, як Українська робітничо-селянська спілка, були не поодинокими і існували в багатьох частниах України. Серед них були Об'єднана партія визволення України, Український національний фронт, Український національний комітет, донецька група Григорія Гайового, запорізька група Володимира Савченка і Володимира Чернишова і багато інших. У 1965 році влада “взялася за дисидентів”. Заарештовано багато представників, серед яких були Валентин Мороз, І. Світличний, П. Заливаха, Святослав Караванський та ряд інших.

Українські дисиденти були дуже різноманітні у своїх поглядах та цілях. Вони проводили демонстрації (як приклад може слугувати демонстрація семи правозахисників на Червоній Площі в серпні 1968 року проти радянської інтервенції в Чехословаччині), організовували прес-конференції. Визначне місце в їх роботі займала видавнича діяльність. Вони готували і тиражували, головним чином через набір на друкарських машинках, листівки, газети, збірники, які передавалися з рук в руки, передруковувалися. Цю видавничу діяльність називали «самвидавом». З'явився і «тамвидав», коли дисидентські матеріали друкувалися за кордоном.

Посилилась активність руху після того, як СРСР у 1975 році підписав Гельсінські угоди. В них йшлося про узгодження зобов'язань з питань прав людини і основних свобод, в тому числі свободи пересування, контактів, інформації, культури та освіти, право на працю, право на медичне обслуговування. Але ці узгодження не були дотримані, влада продовжувала їх ігнорувати. Відповіддю на це стало утворення Української Гельсінської групи (УГГ) — першої легальної правозахисної організації в опозиційному русі України. Її очолив Микола Руденко, членами стали 36 осіб, найвидатніші українські дисиденти.

Мета УГГ:

  1. Ознайомлення громадськості з Декларацією про права людини

  2. Сприяння виконанню статей Підсумкового Акта щодо питань безпеки людини і співробітництва в Європі

  3. Домагання того, що на всіх міжнародних нарадах, де мають обговорюватися виконання Гельсінських угод, Українська держава виступала як суверенна держава і була представлена окремою делегацією

  4. Акредитування в Україні представників зарубіжної преси

Незважаючи на законність діяльності Української Гельсінської групи, її діячі зазнали постіних переслідувань, майже всі були заарештовані. У таборах загинули В. Стус, Олекса Тихий, Юрій Литвин.

Масова антирелігійна кампанія кінця 50-х — початку 60-х років спричинила зародження та зростання релігійного дисидентського руху. Один з найактивніших борців за права Української автокефальної православної церкви (УГКЦ) був Йосип Тереля. Мужньо відстояював права віруючих і Василь Романюк. Саме завдяки його діяльності з'явилася опозиція режимові в РПЦ, яка на той час була під повним контролем державного аппарату. Значну частину релігійних дисидентів становили протестанти.

Отже, незважаючи на малочисельність, дисидентський рух став дійсно моральною та ідеалогічною загрозою встановленій в ті часи системі, оскільки він формував і зберігав певні суспільні ідеали. Правозахисники доносили до народу справжню правду про становище в Україні, а завядки їх відданій боротьбі у громадській свідомості з часом почала утверджуватися думка про необхідність виходу України з СРСР і створення власної незалежної держави. Це був рух, учасники якого в СРСР виступали за демократизацію суспільства, дотримання прав і свобод людини, в Україні — за вільний розвиток української мови та культури, реалізацію прав українського народу на власну державність.

Дисиденти зайняли помітне місце у світогляді населення. Саме їх боротьба допомогла українцям зрозуміти, що ми не просто придаток до “великого брата”, ми — самостійна і незалежна держава.


Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: События в Украине
ТЕГИ: Історія України,дисиденти,боротьба
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.