Врятуй українське село!

17 декабря 2014, 18:00
Правознавець
0
112
Врятуй українське село!
Юлія Лефтер, засновник руху "Врятуй українське село"

З 1 січня 2015 року законом «Про безпечність і якість харчових продуктів» передбачаються заборона продажу та обігу молока й сиру домашнього виробництва, а також м`яса подвірного забою.

Я буду боротися за реальну державну підтримку і політичне визнання розвитку кооперації на селі», - Юлія Лефтер організатор руху «Врятуй українське село)

 

З 1 січня 2015 року законом «Про безпечність і якість харчових продуктів» передбачаються заборона продажу та обігу молока й сиру домашнього виробництва, а також м`яса подвірного забою. Однак попередньо згаданий закон, щоб не впав як сніг на голову посеред літа, набув чинності ще 1 січня 2010 року. То куди селянам подіти свою продукцію? На них чекає складне випробування.Українське село є носієм української державності та духовності, що підтверджується всім досвідом вітчизняної історії.

Реалізація м'ясомолочної продукції - основне джерело існування для селян. Розвиток коопереції на селі має отримати політичне визнання та підтримку держави.Українське село — це сформована тисячоліттями ефективна й унікальна система всебічного матеріального і духовного життєзабезпечення, національного людинотворення і націєзбереження. Цей людиноутворюючий і націєзберігаючий потенціал українського села як системи переконливо розкривається на прикладі української діаспори. Масово емігрувавши, наприклад, до Канади і США понад сто років тому, українці, на здивування американських етнологів не розчинилися в чужомовному довкіллі, а збереглися там й досі як найбільш чисельна і стійка, високодуховна і патріотична національна меншина.

Організація життя української спільноти в місцях розселення здійснювалась за закодованою у її свідомості моделі українського села. Складні трансформаційні процеси, що відбуваються нині в Україні, характерні для будь-якого суспільства перехідного періоду. Їх характерною ознакою є економічні та соціальні кризи, політичні конфлікти та занепад у моральності і духовному житті. Особливо потерпає від цих процесів населення сільських регіонів, де ринкові відносини знаходяться на початковому етапі їх становлення.

Вони проявляються у важкому соціальному стані сільського населення, його стрімкому старінні та знелюдненні українських сіл, занепаді осередків сільської культури та духовності.

Світовий досвід, свідчить про те, що вихід із кризової ситуації для українського села полягає у становленні виробничої та інших видів кооперації. Особливу роль у його відродженні може відіграти також споживча кооперація, діяльність якої притаманна для українського села впродовж усього ХХ ст. Підтвердженням цієї тези є також те, що споживча кооперація, діяльність якої зосереджена переважно в сільській місцевості, зберегла свою організаційну структуру, господарську, насамперед торговельну діяльність, яка після глибокої кризи 90-х рр. набула тенденцій поступового розширення та зростання економічної ефективності.

Відродженню та розвитку споживчої кооперації в сучасних умовах також заважають стереотипи негативного сприйняття кооперації суспільною свідомістю, що не дають можливості реально оцінити роль системи в економіці, соціальній сфері України та визначитися державним і самоврядним органам щодо форм і методів співпраці зі споживчою кооперацією, її підтримки у виконанні загальнозначимих соціальних функцій. Джерелом цих стереотипів є те, що в радянський період кооперативні відносини в системі зазнали одержавлення, і вона розвивалася без урахування інтересів мільйонів пайовиків. Завдяки державній підтримці господарська діяльність споживчої кооперації в цей період розвивалася досить динамічно. Тому досвід співпраці кооперації і держави у минулому столітті необхідно використати і в незалежній Україні.

Крім досягнення економічних цілей, для споживчої кооперації на першому місці завжди знаходилося досягнення соціальних цілей насамперед пайовиків, а також і мешканців того регіону, в якому вона здійснює власну діяльність. Сьогодні саме соціальні аспекти господарської діяльності вирізняють споживчу кооперацію серед інших суб'єктів господарювання, які функціонують у ринковій економіці. Ці аспекти, які прийнято називати соціальною функцією кооперації, проявляються у соціальному захисті кооператорів і інших слабозахищених верств населення, в органічному поєднані особистих, колективних і суспільних інтересів громадян на основі демократичного управління, співробітництва і солідарності та розвитку самоуправління. Тому в незалежній Україні, Конституцією якої проголошено завдання побудови демократичної і соціальної держави, органи влади об’єктивно повинні бути зацікавлені у сильній кооперації, бо вона разом із виробничою кооперацією є досить важливим сектором, у якому переплелися економічні та соціальні складові суспільного розвитку як на місцевому, так і на загальнодержавному рівнях. Зокрема, діяльність споживчої кооперації може суттєво впливати на структурну перебудову економіки, зміцнення економічної бази регіонів, швидке насичення ринку товарами та послугами, забезпечення зайнятості населення. Обслуговуючи українське село, створюючи членам споживчих товариств і сільським підприємцям умови, за яких вони мали б змогу безпосередньо на місці придбати необхідні продукти та товари, кооперація до певної міри виконує функції, які властиві державі: створення торговельної інфраструктури, поліпшення благоустрою села, економічний і соціальний захист сільського населення.

Незважаючи на широке утвердження в радянський період у свідомості громадян лозунгу «Вся влада Радам!» фактичними господарями та виконавчою владою на селі були колгоспи і радгоспи. Проте колективні відносини у сільськогосподарських підприємств того часу, як і в споживчій кооперації, були здержавлені та знеособлені, а господарська діяльність колгоспів повністю підпорядковувалася державним і партійним органам.

Ліквідація колективних господарств і проголошення переходу до фермерського господарювання поставила селян у жорсткі умови ринкової конкуренції. За цих умов вони змушені об’єднуватися у фермерські й інші спілки для того, щоб забезпечити відстоювання своїх прав і власність. Інша категорія  сільських господарів – «великі землевласники», орендарі, які зосередили в своєму тимчасовому володінні та використанні більшість земельних паїв селян, які ставлять за мету економічно найефективнішу експлуатацію земельних ресурсів для отримання  надприбутків. Тому перші не в змозі, а другі не зацікавлені у вирішенні соціальних проблем сучасного українського села – розбудови його соціальної інфраструктури, благоустрою, підвищення добробуту сільського населення. Тому у державних органів та органів місцевого самоврядування – рад, немає іншого шляху і союзника у вирішенні загальнодержавних програм розвитку українського села як виробнича і споживча кооперація. Про це свідчить уже той факт, що, навіть не маючи необхідної державної підтримки, споживча кооперація за власні кошти здійснює масштабну програму осучаснення торговельної мережі, поліпшує показники ефективності використання матеріально-технічної бази та рівень рентабельності господарюючих суб'єктів, а в кінцевому підсумку – сприяє вирішенню соціальних проблем села. Зокрема, новостворені та осучаснені відновлені об'єкти господарювання надають додаткові робочі місця, надходження коштів до державного та місцевого бюджетів і є своєрідною окрасою регіону. Тут селяни мають змогу спілкуватися, обмінюватися інформацією.

Аналіз розвитку кооперативних систем у країнах Європи та екстраполяція їх досвіду на вітчизняні реалії свідчить про те, що у зв’язку з виконанням споживчою кооперацією важливих соціальних і економічних функцій у масштабі окремих поселень, регіонів і держави в цілому її розвиток повинен отримати її політичне визнання та підтримку з боку держави як одного з найважливіших суб’єктів сучасного соціального відродження українського села і суспільства в цілому.

Традиційно склалося, що дві третини молока в Україні виробляють приватні селянські господарства. І нині якість молока в них є неконтрольованою, а за міжнародними нормами – неприпустимою для продажу та виробництва молокопродуктів. Виробництво якісного молока потребує сучасних доїльних апаратів, та іншого дорогого обладнання, і селяни мають можливість отримати доступ до цих технологій лише завдяки кооперації то допомоги компаній, що переробляють молоко, а також допомоги з боку держави. Україна взяла на себе зобов`язання наблизити вітчизняну якість і безпеку сільгосппродукції до загальноприйнятих.

Держава залишається неготовою до введення в дію норм цього закону. Якщо селянам не нададуть альтернативної можливості збуту, це призведе до згортання виробництва та зубожіння сільського населення. Тому до моменту введення закону мають бути реалізовані альтернативні шляхи. Такі шляхи існують - це  створення кооперативів, об`єднання селян, можна звичайно гуртуватися і не в кооперативи, а навколо одного лідера, де необхідно сформувати мережі пунктів закупівлі молока та забійно – санітарних пунктів тварин, які б надавали селянам послуги з забою,охолодження та збуту тваринницької продукції.

Обмеження стосується також забою світської птиці та кролів в обсягах, що перевищують 5 голів. Україна ще не готова до введення заборони на продаж тваринницької продукції домашнього виробництва в задані терміни, а тому її потрібно перенести на кілька років, за цей час важливо забезпечити господарства селян необхідною системою збуту продукції, і без державної допомоги тут не обійтись.

Частка селянських господарств у виробництві продовольства країни залишається надто істотною, водночас дрібнотоварне виробництво в низці секторів економіки продовжує домінувати.

 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: События в Украине
ТЕГИ: село,закон,законопроект,аграрії,Самопоміч
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.